Для родини Оксани Кубріної ранок 24 лютого розпочався з війни. Перше, що почула жінка, коли її розбудив чоловік, були слова: “Оксана, прокидайся, це війна”. Перші ж хвилини пробудження супроводжувались звуками вибухів і пострілів.

Війна починається ще з перших кілометрів Донецької області. Звуки “прильотів”, дим, зруйновані будинки, розтрощене життя тисяч сімей під завалами. Біда, яку принесла росія в Україну, не обійшла й фронтову Красногорівку, яка ще з 2014 регулярно страждає через “прильоти” ворожих снарядів. Багато з них забрали людські життя.

26-річний мешканець Маріуполя намагався вижити в окупованому місті до середини квітня без води, світла, газу та якихось новин. Але те, що стало з ним потім довело, що завжди може бути гірше, ніж зараз.

Настя у свої 19 знає, як це — пережити пекло на землі. Вона тікала від російських куль, ховалася в підвалах від ворожих снарядів, які зрівняли з землею її будинок. А ще — сподівається, що вже пережила трьох росіян, які познущалися з неї, шантажуючи маленькою сестрою.

Кетрін Дуглас родом із Бірмінгема, що у Великобританії, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну прихистила у себе вдома вже дві родини переселенців. Британка сміється: кожна з родин змусила подивитися «на світ» по-новому. І немалу роль у цьому зіграли… капці.

Зранку 24 лютого цього року Олександр та Наталя прокинулися від дзвінка телефону. Жінку по тривозі викликали на службу. Після цього подружжя побачилося лише через два місяці.

У військкоматі йому відмовили, але він все одно вже вдруге пішов захищати Україну.

Очільник фронтового Сєвєродонецького району Роман Власенко не відсиджується у своєму кабінеті, а в умовах війни працює і водієм, і рятувальником, і волонтером, допомагаючи жителям своєї громади.