«Щастя — жити під українським прапором»: сьогодні шоста річниця звільнення Торецька від бойовиків

Операцію по звільненню міста провели 33 бійці Сил спеціальних операцій ЗС України та 8 воїнів 73-го Морського центру спеціального призначення.

Українські військові увійшли в місто близько 6-ї години ранку та захопили штаб бойовиків. Упродовж 8 годин наші воїни героїчно стримували контратаки 200 озброєних бойовиків, підсилених танками й БМП. Наші бійці втримали оборону. Озброєні бандформування зазнали великих втрат і, кинувши важку техніку, втекли до Горлівки й Донецька.

При звільненні міста загинули бійці 34 батальйону Роман Майстерюк і Фаріс Ібрагімов — наразі на в'їзді у місто в їх честь встановлено пам'ятний знак.

Звільнення від бойовиків місто чекало майже три місяці, говорить мешканець Торецька та голова громадської організації «Твоє нове місто» Володимир Єлець.

За його словами, бойовики захопили Торецьк без всякого опору з боку місцевої влади.

Володимир Єлец / фото: Вчасно«Владу просто передали бандформуванням, — каже Володимир Єлець. — Все було мирно, без опору, вони просто зайшли до виконкому, потім до міліції. Після цього у місті та на в'їзді з'явилися блок-пости, там стояли в основному місцеві мешканці — люди маргінального вигляду та обдурені шахтарі. Були захоплення бізнесу, автовласники заварювали гаражі, щоб у них не забрали автівки. І все це тривало 3 місяці».

Володимир Єлець стверджує, що 21 липня Торецьк прокинувся від звуків бою.

«Бій тривав 8−9 годин, — згадує Володимир. — Він був у самому центрі, все місто слухало його. Зараз говорять, що у той час інша група брала блок-пости бойовиків навколо міста, але ми чули лише те, що відбувалося у центрі. Працювала стрілкова зброя, міномети, у якійсь момент був сильний вибух, і все побачили чорний дим. Потім вже ми узнали, що то був постріл з танку».

Після того, як бій затих, мешканці стали виходити зі своїх будинків, багато хто пішов до центра міста.

«У центрі я побачив вибиті вікна, спалений виконком, — згадує Володимир Єлець. — Ушкодження були дуже локальні, постраждало в основному скління, вікна вибивало вибуховою хвилею. Ходили люди, але вони були дезорієнтовані, мало хто розумів, що трапляється, оскільки не було ніякої інформації, працювало лише „сарафанне радіо“. Було страшнувато».

Але вже наступного дня місцеві активісти почали вивішувати на будівлях державні прапори та фарбувати в національні кольори об'єкти інфраструктури.

«Це була радість, радість страшенна, люди чекали звільнення, але тоді навіть не могли повірити, що все скінчилося, був такій підйом, — говорить Володимир Єлець. — Тоді ми чекали, що тепер будуть звільнені сусідня Горлівка та інші міста. Але цього не сталося».

Активіст зазначив, що більшість тих, хто організовував незаконний референдум у Торецьку та сприяв захопленню міста бойовиками, не понесли покарання. Більш того, деякі з цих людей досі займають свої посади в органах місцевої влади.

Андрій Грудкін / фото з особистого архивуГолова ГО «Ґрунт» у Торецьку Андрій Грудкін стверджує, що місто було захоплено при сприянні місцевої влади.

«Проросійські мітинги у Торецьку почалися у квітні 2014, — говорить активіст. — Тоді їх збирали через соцмережі, істерію підігрівали на тлі того, що відбувалося тоді в Донецьку. Але зібрати багато людей у них не виходило. Я тоді спеціально ходив дивитися на ці мітинги й бачив, що основний їх контингент — це якісь маргінали, яких ніхто не знає, багато хто з них неохайно виглядав, багато п’яних. Пізніше ці озброєні люди почали тиснути на місцеві підприємства та вимагати від них, щоб ті виганяли своїх працівників на ці мітинги».

За словами Андрія Грудкіна, рішення про незаконний референдум у Торецьку прийняла місцева влада на сесії міськради, за це проголосував депутатський корпус.

«Після цього у місті почали з’являтися прапори так званої „ДНР“, та я поїхав з міста, оскільки розумів, що не зможу жити у захопленому місті, — говорить активіст. — Я знав, що бойовики хапають патріотів, кидають їх на підвал, забирають майно. Багато хто з моїх знайомих виїхали з міста, щоб вступити до добровольчих батальйонів та звільняти Торецьк».

Андрій Грудкін розповів, що повернувся до міста наступного дня після його звільнення.

«Коли я дізнався, що Торецьк звільнили, то одразу поїхав додому, — говорить Андрій. — Тоді ми узнали, яке це щастя — жити під українським прапором у себе вдома. Тоді я бачив, як мешканці зустрічали українських військових. Деякі плакали, несли їм їжу, дякували. Мої знайомі вивісили на балконах українські прапори. Авжеж, багато хто був наляканий, тому що місто 3 місяці було під російською пропагандою, яка стверджувала, що ЗСУ зараз почнуть розпинати дітей, але ж цього не сталося. І зараз людей, які хочуть у „ДНР“? у місті мало, можливо, таких взагалі вже немає».

Фото: https://www.facebook.com/usofcom

Фото: donbass-info.com/

Фото: armyinform.com.ua/