Військові 36 окремої бригади морської піхоти пригадують: найбільше пишаються тим, наскільки їх прикрили суміжники з неба, коли вони опинилися в патовій ситуації під Костянтинівкою на Донеччині. Тоді кожен був готовий віддати своє життя, але прикрити побратима.
Контактний бій під Костянтинівкою, який нещодавно стався на напрямку між окупантами та військовослужбовцями 36 ОБрМП, розпочався звично — з завдань, які бійці виконували щодня: відправляли на дороги, якими пересувалися окупанти, дронів-очікунів. На третій день заїзду на позиції машина, яка доставляла хлопцям необхідне для виконання завдань і провізію, до позиції не доїхала. Тому було ухвалене рішення, що вони самі дійдуть до неї, заберуть, що зможуть, і вивезуть машину назад.
«Після виходу, коли ми вже повернулися й навіть здійснили один виліт, сіли відпочити. Раптом чуємо, як нам хтось вимикає генератор. Точніше, тоді думали, що бензин міг скінчитися. Ніхто з нас на вулицю не вийшов. І через секунд 40 — постріл у наш підвал. Відповідно, відразу вийшов на штаб, доповів, що хтось стріляє. Нам відповіли, щоб ми були обережні, певні інструкції дали», — згадує «Янкі», боєць бригади.
Першими з підвалу вискочили «Янкі» та «Малий», і тоді стало зрозуміло: буде контактний бій з окупантами, які підійшли впритул до точки, де вони були. Очікувати на супротивника довго не довелося — щойно «Янкі» вибіг з підвалу й зміг націлитися зброєю в єдиний можливий бік, відразу ж дуло дивилося на росіянина.
«А він не встигає. Так завмер, наполовину встигнувши підняти зброю, але я вже на нього націлився. Але на ньому не було ні скотчів, шевронів, нічого. І він був у мультикамі. Тому я не стріляв — думав, може, наш. Питаю: „свої?“. І він одним стрибком стрибає у сарай, біля якого я стояв, і лупить у мене чергу з автомата. Я, відповідно, теж», — пригадує «Янкі».
Коли військовий крикнув побратимам, що відбувся контакт з ворогом, військовослужбовець «Дава» обідав. Пригадує, що «мівіна», яку їв, була дуже смачна, тому викинути її думки не було. Тому в неочікуваній ситуації попросив побратима посунутися, аби бережно поставити миску з їжею на лаву, аби вона не перевернулася, зі сміхом пригадує боєць.
«Це був мій перший бій з таким близьким контактом. Перший за три роки війни, яку я пройшов», — пригадує «Дава».
На той момент перестрілка з окупантами вже почалася. Були чутні постріли й з іншого автомату, довелося групуватися біля дверей, не даючи росіянам притиснути їх до дверей. Якби тим це вдалося — це стало б трагічним кінцем для операторів дронів. Росіяни ж втискалися у сарай, продовжуючи стріляти звідти.
Коли «Янкі» з «Малим» пішли на них, аби затиснути в приміщенні, одна з куль навиліт прострелила «Малому» праву руку. Швидко накладений турнікет мав дати йому час до евакуації, проте на вулиці на бійців досі чатували окупанти.
«Він з цією рукою перемотаною, автоматом у лівій, який ледь тримав, каже: „я йду допомагать“. Я сказав, щоб він сидів на місці, що не треба допомагати — максимум підносити магазини», — пригадує «Дава», військовослужбовець 36 ОБрМП.
«Нафаня», один з бійців, що тоді був на позиції, пригадує, як у них почали закінчуватися магазини й, відповідно, патрони. «Малий» на той момент займався тим, що постійно підносив побратимам і замінював старі магазини на нові. Перестрілка тривала постійно. Часу, аби відволіктися на це самим бійцям, не було.
«Постійно був навал. Через це, думаю, ворог і не думав підходити до нашого підвалу. Він як був у тих хатах, так там і залишився», — пояснює «Дава».
Зрештою, бійці 36 ОБрМП вирішили, що постійно перестрілюватися з окупантами вони не можуть: патрони закінчувалися, і якийсь постріл міг бути останнім з їх боку. Крім того, була ймовірність, що на звуки близького бою до росіян прийде підкріплення. Довелося вести бій з одного автомата «Дави», поки «Янкі» знову контактував зі штабом — повідомляв точні координати, де були противники. На той момент дрони вже були в повітрі, готові летіти на підкріплення бійцям. Однак оператори не знали, на яку саме точку потрібно скеровувати безпілотники — де наші бійці, а де окупанти, яких потрібно ліквідувати.
«Через хвилину чи дві я почув, як летить перший дрон. Це був наш. Скинув щось на той сарай, де були пі**ри. Потім ще один, ще, ще… Наші суміжники почали робити те, за що ми їм були дуже вдячні. Ми коли почули, що боєприпаси почали розриватися, стало спокійніше навіть. Ми зрозуміли, що не самі - нам допомагають. І бригада, й батальйон, які брали в тому участь — всі великі молодці», — каже «Дава».
На той момент бійці 36 ОБрМП не знали, скільки росіян на підході, чи йде до них підкріплення, і якщо так — звідки його чекати, оскільки жодного зв’язку не було.
«Старлінк» перебило майже одразу, як і радєйку. Тому ми просто сиділи й слухали, як їх б’ють. Потім таке затишшя настало, а ми всі й так у підвалі трохи оглохли від тієї стрільби. Чули дуже погано. Тому коли «Дава» почув якісь голоси з вулиці - була думка, що група пі**рів підтягнулася, щоб знову нас штурмувати. Ну, ми знову зайняли позиції… Але потім нас почали кликати по позивних. То були пілоти з іншої позиції, які прийшли нас забрати, бо ми не знали вулиць, шляхів виходу", — пояснює військовий.
Хлопцями, які прийшли до військових, були «мавікісти» з іншого батальйону.
«Вони були молодці. Це були рекси. Не кожен піде так, як вони пішли. Бо вони реально пішли й провели зачистку, все перевірили. І таким чином нас вивели з підвалу», — каже «Янкі».
Коли військові вже підходили до позиції на іншому подвір'ї, в нього щось прилетіло. До підвалу бійцям на той момент лишалося всього один чи два метри. Найперший боєць, імовірно, навіть входив у нього. Проте 120 міна випередила групу. На щастя, вижили попри прильот усі - хоча військові зізнаються, що це дивно, зважаючи, наскільки близько та прилетів снаряд.
«Я не міг повірити, що всі цілі, і тому перепитував: „Точно всі цілі?“ — „Так!“. Ще раз: „всі цілі?!“. І тільки потім до мене дійшло, що якщо хтось ні - то він же, мабуть, і мовчить… Але ні - забігаємо в підвал, і я бачу, що всі цілі», — сміється «Янкі».
Військовий пригадує: ще коли йшов бій — він дивився на побратимів і пишався тим, якими «рексами» вони себе показали під час нього.
«В якусь мить у мене й сумніву не було, що щось може піти не так. Бо вони билися так, що… Круті хлопці», — каже боєць.
Наступного дня бійці 36 ОБрМП вийшли з позицій і повернулися на відновлення. Зараз же готуються до нового заходу на передову в «сіряк».
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!