Вдруге за вісім років в Україні повторюється історія зневіри переселенців у власних земляках. Вимушені ВПО знову стикнулись зі стрибком орендної плати на житло і не розуміють, як бути: віддавати рештки збережень, перечекати у таборі для біженців чи їхати на заробітки за кордон?

Як змінився ринок оренди житла для біженців в Україні за 90 днів повномасштабної війни? / фото: choice.npr.org та
Як змінився ринок оренди житла для біженців в Україні за 90 днів повномасштабної війни? / фото: choice.npr.org та "Вчасно"

Анна — з Сєвєродонецька. У 2014-му її місто одним із перших зустріло переселенців із Луганська. Серед них було багато чиновників та силовиків.

«Ще у лютому 2014-го року „трьошка“ в Сєвєродонецьку без посередника вартувала під 1000 гривень. За 600−700 гривень можна було винаймати двокімнатну квартиру зі всім набором сучасної побутової техніки та пристойним ремонтом. Багатії мали змогу винаймати житло і під 3000 гривень, але то вже були квартири у новобудовах із власними мансардами, паркінгами та лаундж-зонами, — розповідає „Вчасно“ дівчина. — По приїзду до міста луганчан, сєвєродонецькі орендодавці швидко зорієнтувались, адже попит народжує пропозицію. Вже наприкінці року оренда зросла щонайменше втричі. І, якщо силовики мали змогу платити такі гроші, з простих людей, які не захотіли жити в самоназваних республіках, орендодавці здирали останнє».

Часто орендодавці відмовляються пускати родини з домашніми улюбленцями / ілюстративне фото: Укрзалізниця
Тимчасовий обласний центр Луганської області не став взірцем щиросердності та добродушності. Окрім надвисокої орендної плати, мешканців окупованої території заганяли в рамки критеріями відбору орендаторів. Зокрема, під табу потрапляли родини із дітьми та тваринами.

«Ми виїхали з Луганська дійсно останнім потягом із сумкою, наспіх набитою трусами, шкарпетками та літніми футболками. Одяг вивезли на собі, в руках — малий син. У переносці — кішка. Житла не знайшли і роз’їхались. Я — в іншу область до батьків в „однушку“, а чоловік з кішкою — у гуртожиток в Сєвєродонецьку», — пригадує переселенка з Луганська Ольга Даниленко.

За вісім років історія повторилась. Вже взимку 2015-го вони з чоловіком змогли з’їхатись. Облаштовували побут та підіймались на ноги з нуля. У лютому 2022-го із вже подорослішалим сином вони змушені були тікати від повномасштабної війни.

«Ми осіли у Дніпрі. Коли приїхали в місто, напливу біженців ще не було. Перше житло винайняли за 6000 гривень, що досить звична вартість оренди. За місяць власниця квартири підняла ціну до десяти тисяч. З першого червня просить 500 доларів виключно у валюті», — у розпачі розповідає Ольга.

Дівчина жаліється — збереження, які планували на відпустку та оздоровлення малого, добігають кінця. Роботи немає, адже переселенців працевлаштовувати ніхто не прагне. Допомога від держави у співвідношенні до вартості продуктів — разюча.

Схожа ситуація на Заході України. Там вартість житла підскочила ще взимку. Левову кількість біженців влада евакуювала зі Сходу України саме на Захід. Евакуаційні потяги перевезли декілька мільйонів українців із зони бойових дій на територію відносного затишшя. Вікторія — власниця кафе у Лисичанську. З родиною евакуювалась до Львова. Фінансовий запас дозволив запланувати почати бізнес у місті Лева, проте корективи в плани внесли ціни на житло.

«В мене чоловік з інвалідністю. Шукала житло, яке задовольнить його потреби та наші спільні можливості. Квартир на низьких поверхах від власника ми не знайшли. Рієлтори, дізнавшись про нашу проблему, підвищили вартість своєї послуги на 15% через „ексклюзивність“ потреб. А які в цивілізації можуть бути ексклюзивності у людини з інвалідністю, якщо не третя нога?», — міркує Вікторія.

Родина жінки винайняла приватний будинок, проте його вартість «з'їла» частину грошей, яку планували на поновлення бізнес-діяльності. Тепер, жаліється Вікторія, ні про яке відкриття мова не йде.

На Заході України біженців приймають ряд центрів, таборів та хабів / ілюстративне фото: УНІАН

На Заході України біженців приймають ряд центрів, таборів та хабів. Житло там здебільшого безкоштовне або за мінімальні кошти. Проте жити доводиться за правилами комунальної квартири: спільні туалет та душові, столові, блокова система розселення.

«Нас привезли потягом з Лисичанська на Львівщину аж на початку евакуації. Перший час ми оговтувались від поїздки. Далі стало прибуватив все більше земляків. Ми розуміємо, що так жити краще, аніж в підвалі, але співіснувати із натовпом чужих людей дуже важко. Плануємо з червня їхати із чоловіком на заробітки до Європи, а поки терпимо — винаймати житло власним коштом ми не зуміємо», — каже на умовах анонімності мешканка Лисичанська.

За підрахунками експертів, найбільше у порівнянні з осінню 2022-го виросли ціни на оренду в Закарпатській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях: до двох з половиною разів. Львівський рієлтор Олександр Дахно пояснює ситуацію фінансовою зацікавленістю орендодавців.

Найбільше ціни на оренду виросли в Закарпатській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях

«Через бойові дії на півночі, сході та на півдні України курортний сезон за Заході під питанням. Туристичні мекки України точно постраждають від нестачі клієнтів, от і намагаються підзаробити на поточній ситуації. Так само, але не настільки критично було у 2014−2015 роках. Проте тоді переселенці мали можливість обирати собі житло серед пропозицій по всій країні. Зараз же ринок нерухомості фактично доступний у третині областей», — підсумовує фахівець.

Варто зазначити, що вартість оренди житла підскочила здебільшого в обласних центрах та великих містах. У селищах вартість тримається на рівні, який був до повномасштабного російського вторгнення. Села досі пропонують житло навіть без сплати оренди, але біженці не спішать заселятись у сільські хати без умов.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

Новини Донбасу, оренда житла, переселенців, ціни на житло, ВПО, біженці, житло на Заході, війна