Починаючи з 24 червня, відколи українські війська офіційно покинули промзону Сєвєродонецька, окупанти почали поводити себе як господарі на території міста. По-господарськи вони пообіцяли високу зарплату, нові будинки, відновлену інфраструктуру й успішне життя раніше успішного міста. І по-господарськи забули про все обіцяне, коли люди почали цього вимагати.

Інформація про “забуті” трупи посеред вулиці набула стихійного характеру на початку липня, коли навіть мешканці окупованого міста почали скаржитися на бруд.

Окрім того, через відсутність елементарної гігієни у місті неодноразово підтверджувалися підозри на холеру серед населення. Після цього окупанти кілька тижнів прибирали тіла… у братські могили.

Нині цей процес і досі триває — коли людей викопують з іменної могили й “підселяють” у братську. Яка не має ні таблиці з похованими в ній, ні будь-яких інших ідентифікаційних позначень.

Проте посеред міста й досі трапляються тіла людей, на яких окупаційна влада принципово не звертає уваги й повністю ігнорує містян.

“Приїхали у Сєвєродонецьк на 4 дні. Все, що пишуть люди — повна правда без перебільшення. Міста немає, трупи лежать на вулицях, на фоні іншого сміття ми їх спершу навіть не помічали, поки нам не показали. Трупи не забирають, бо хочуть, щоб вони висохли й можна було їх викинути разом зі сміттям. Це звірство! Будь-яку смерть потрібно поважати!

Своїми очима бачили людей, які там лишилися. І це не люди, а зомбі. При всій любові до Сєвєродонецька на третій день перебування там нас уже нудило від нього. Ніколи не думали, що таке скажемо”, — написали підписники місцевої спільноти.

Не тілами єдиними…

Проблеми з захороненнями загиблих — не єдині з наявних у Сєвєродонецьку. Сміттєзвалища також перетворилися на стихійні й щодня лише зростають — і вверх, і в ширину. Світлиною одного зі сміттєзвалищ, яке утворилося в раніше чистому дворі багатоповерхівки, поділилася мешканка Сєвєродонецька, яка лишилася жити під окупацією з особистих причин.

Однак те, що гори сміття більшають, означає, що людям все ж вдається якось виживати. Не жити, а саме виживати — бо інколи доводиться ставати мешканцями зруйнованих вщент будинків. Проблема полягає в тому, що вцілілого житла для всіх, хто лишився, не вистачає. Крім того, більш-менш пристойні апартаменти роздають насамперед своїм — тим, кого привезла з росії працювати у Сєвєродонецьку. Найчастіше це медики, псевдокерівники та “народна міліція”. Тому жити просто неба — тепер не ознака романтичного вікенду, а жорстка правда життя в окупаційному Сєвєродонецьку.

Для того, аби якось втримати людей за їхніми адресами (бо на росії переселенцям не раді), окупанти навіть анонсували побудову нових будинків. Однак на практиці ці новобудови страхітливі на вигляд: вони не лише хронічно “течуть”, а й побудовані “для гномів” — вікна розташовані за 30-50 сантиметрів від підлоги, а закінчуються за 1,5 метра до стелі. Навіть такі страхолюдні апартаменти коштують недешево, тому рашисти вирішили почати відновлювати потрощені будинки. 

“Мені написала знайома, що сьогодні приходила комісія. Дивилися будинок. Сказали, що його можна відновить”, — написала місцева мешканка.

“А ваша квартира — вже не ваша”

За наявності так званих псевдоправоохоронців окупаційна влада офіційно дозволила вдиратися у чужі вцілілі квартири.

Це явище відбувалося й раніше до 24 червня, коли окупанти контролювали частину міста (тоді про мародерства окупантів ходили легенди, які виявилися правдою — зокрема, як рашисти цупили пральні машини, електрочайники та ноутбуки, планшети й телефони українців).

Проте зараз в окупантів офіційно “розв’язані” руки.

Комунальники так званої лнр тепер можуть входити до житла без згоди власника. Робиться це нібито з метою врегулювання процесу відновлення багатоквартирних та індивідуальних (садибних) житлових будинків, а також соціальної інфраструктури адміністрацій міст та/або районів псевдореспубліки, пошкодженої внаслідок бойових дій.

Також це робиться під приводом підготовки до осінньо-зимового періоду, запобігання виникненню критичних, аварійних та інших ситуацій на пошкоджених об'єктах, недопущення соціальної напруженості, організації робіт із закриття теплового контуру тощо.

Це офіційна версія. Насправді ж тепер ваша квартира може стати “потенційно аварійною, небезпечною” тощо. Якщо вона досі ваша.

Варіант, що ваша квартира стане чиєюсь, не просто підозра. Кілька тижнів тому мешканців окупованих міст офіційно повідомили: якщо вони не з’являться упродовж кількох місяців у так звану комендатуру з документами на нерухомість, її в них заберуть. Це за умови, якщо вона була придбана раніше 24 лютого.

Однак якщо квадратні метри були придбані вже після повномасштабного вторгнення, а документацію затверджували українські юристи, нотаріус чи держоргани — тоді окупаційна влада навіть не визнає ваше право власності на цю нерухомість. 

Мешканців Сєвєродонецька також попередили про цей псевдозакон. Зокрема, про те, що упродовж 6 місяців вони зобов’язані з’явитися з документами на квартири чи будинки. Якщо їх у комендатурі так і не побачать — квартиру “анексують”.

Попри так званий термін “очікування”, вцілілі квартири вже почали відтискати й селити в них “своїх” людей або найбільш корисних очікунів. Відомі випадки, коли люди приїжджали у Сєвєродонецьк і заставали на своїх квадратних метрах зовсім чужих людей.

Варто додати, що не завжди вдавалося їх звідти виселити.

“Порпалися в спідній білизні, але хрестики не взяли — побоялися Бога… Смішно”

Один із будинків, що на Гагаріна, 117 у Сєвєродонецьку, показала місцева мешканка. Вона відразу повідомила, що всі квартири “зламані”. Жінка. яка раніше жила у будівлі, підтвердила: мародери порпалися навіть у спідній білизні, однак втрималися від того, аби забрати й срібні вироби.

“Порпалися навіть у спідній білизні. Але залишили два срібні хрестики (побоялися бога). І сміх, і гріх”, - прокоментувала Марина Колісник.

До речі, нещодавно окупанти (які самі ж грабували квартири й будинки), попередили: за мародерство ті, хто його скоює, буде розстріляний. “Документ-попередження” вивісили на одному з ТРЦ Сєвєродонецька. Цікаво, що саме ТРЦ й великі магазини окупанти почали “очищувати” від товарів ще в перші дні, відколи зайшли на околиці міста.

“Пощастило мати квадратні метри, але не мати цивілізованого життя”: спільний душ і списані “таблетки”, які не врятують

Якщо якимось чином мешканцям Сєвєродонецька пощастило не лишитися просто неба (в умовному сенсі, оскільки часто квадратні метри таки позбавлені даху), то з водою проблеми в рази більші. Особливо коли про воду говорять в аспекті гігієни.

Нещодавно окупанти анонсували у місті “повернення зручностей” - громадський душ. У ньому, наголосили, навіть є розділення на чоловічі та жіночі години. Дітям, до слова, доведеться вивчати жіночу анатомію — бо їм не передбачені окремі години “помиття”. 

“Зустрічайте: громадський душ по-мокшанськи! Досягнення 21 століття — жодної штори, мийтеся сідниця до сідниці по розпорядку в надувному душі. Ви ще поруч поставте громадські туалети, щоб по колу ходити. Так і в душ сходили, і в туалет, і новинами поділилися”, - емоційно прокоментував “ноу-хау” тимчасовий переселенець із Сєвєродонецька, підписник одного з місцевих каналів.

“Пропускна можливість” цього душу, як обіцяють окупанти, понад 100 людей в день. А поруч можна буде навіть підзарядити мобільні пристрої (у місті, до речі, електроенергії немає). 

Попри скептицизм щодо підзарядження мобільних, це реальна потреба — мати місце, де можна хоча б у кілька днів зарядити мобільний пристрій (якщо його разом із сім-картою не відібрали окупанти). Тому локації, де можна це зробити, у сєвєродончан на вагу золота.

В додаток до відсутності електропостачання, рятувати сєвєродончан мають списані “таблетки”. Машини, які в Україні кількадесят років не функціонують, в окупованому місті якимось чином мають рятувати людські життя. Яким дивом це має статися — невідомо.

“Відчуй різницю і подивись, як виглядає деградація. Аж 11 «давніх реліквій», які ледь дихають, з барського плеча, пермський край списав для ленере. «Буханки» і один автобус врятують окупований Сєвєродонецьк від сміття, в якому місто буквально потонуло — таку «лапшу» вішають окупанти населенню.

Окуповані міста перетворюються на сміттєзвалища російського непотребу. У раші така техніка — це реальність. В Україні ми звикли геть до інакшого…” - прокоментував поповнений “автопарк” окупованого Сєвєродонецька очільник Луганської ОДА Сергій Гайдай.

Ціни “кусючі”, як рашисти

Якщо припустити, що в Сєвєродонецьку люди не хворіють і завжди здорові, то харчуватися їм все ж потрібно.  Магазинів, які працюють, кілька. Однак ціни у кожному стандартно високі, а продукція стабільно мінімальна.

Зокрема, “Кока-кола”, яка пішла з російського ринку, продається по 132 рублі або 88 гривень (півлітрова пляшка). Олія — по 230 рублів, порошок для прання — по 546, 876 рублів. Найдешевші гелі для душу (з масмаркетів) - від 147 рублів. Щоправда, для кого вони розраховані за такою ціною й відсутністю нормального водопостачання, але наявністю громадської душової — невідомо.

Як зауважують тимчасові переселенці із Сєвєродонецька, ті самі “почекуни” вже не раді окупації, оскільки замість щасливого та успішного, заможного життя отримали квест на виживання у кілька етапів.

На сьогодні під окупацією вони вимушені проживати етап “холера, антигігієна й “бронь із пилу” на собі.

А ще — тотальне пригнічення, оскільки їм, як виявилося, геть не раді росіяни, які в коментарях вимагають відправляти “на м’ясо” спершу чоловіків зі “звільнених” територій України.

Новини Донбасу, Сєвєродонецьк, життя в окупації, війна в Україні