«Сказав, що залишається допомагати до останнього»: відомий волонтер Дмитро Чичера зник безвісти у Маріуполі

Дмитро Чичера — відомий маріупольський волонтер, який до останнього лишався в місті, навіть коли у Маріуполь зайшли російські війська. Останнім дописом на сторінці Дмитра лишаються слова: «Ми живі! Боремось. Росіяни бомблять Маріуполь усім, що є». І хоча жодної інформації про місцеперебування маріупольця немає, рідні сподіваються: Дмитро теж десь бореться, він живий. 

Дмитро Чичера пів року тому зник безвісти у Маріуполі / фото зі сторінки Дмитра у Фейсбуці

Дмитро Чичера в Маріуполі — відомий волонтер та громадський активіст. Саме за його ініціативи в місті створили хаб «Халабуда», де спершу відбувалися культурні заходи, а з початку війни був створений волонтерський штаб. Звідти допомога «йшла» у всі найважливіші локації міста: лікарні, військові шпиталі й бомбосховища, у яких вже жили маріупольці.

Саме в «Халабуді» Дмитро Чичера перебував в останні години перед своїм зникненням, не бажаючи лишати без допомоги й своєї присутності людей, яким може бути корисний.

Фото: www.kyiv-dialogue.org Фото: www.kyiv-dialogue.org

За кілька днів до зникнення: обірваний зв’язок, вилазки за інформацією і дзвінки зі словами «Тримаємось»

2 березня, коли місто тримало оборону, Дмитро виклав у мережу одне з крайніх відео. На ньому він розповів. що в місті туман, і це добре — бо за таких умов не працює аеророзвідка.

«Зранку було тихо. Зараз приїду додому, подивлюся, цілий будинок чи ні, щоб розуміти, чи евакуйовувати звірів і те, що вціліло. Бо вчора був обстріл того району, де я мешкаю. А так усе — за планом. Готуємось, усі на місцях. Все, на зв’язку. Маріуполь — це Україна. Відбудуємось, все буде добре. Слава Україні», — розповів волонтер у відео.

Після того він ще відзняв відео з одного із мікрорайонів Маріуполя, в якому показав вирви від російських снарядів.

«Взагалі незрозуміло, для чого сюди стріляти. Складно аналізувати мавп, тому з мавпами треба по-мавпячому», — розповів Дмитро на відео. Після того почалися важкі будні. За кілька днів у Маріуполі зник зв’язок у більшості районів, тому доводилося робити «вилазки» у його пошуках, аби хоч написати рідним про те, що він живий і з ним усе добре. З однієї з таких вилазок 17 березня Дмитро не повернувся…

«Люд, я тут — до останнього»: крайня розмова Дмитра й момент зникнення

Людмила Чичера / фото з соціальних мереж Людмила Чичера / фото з соціальних мережЖурналістам «Вчасно» дружина Дмитра, Людмила Чичера, розповідає: в крайній розмові той сказав їй, що залишиться в Маріуполі «до останнього». Хоча на той момент росіян помічали навіть у центральних районах міста.

«В той день, 17 березня, мені розповідали, що Дмитро пішов на огляд після чергового обстрілу. На той момент біля „Халабуди“ була облаштована схованка для цивільних людей, і він пішов у неї з аптечкою, щоб відразу надавати допомогу постраждалим, якщо такі будуть. З собою він не взяв навіть свої документи. Потім вийшов зі словами, що йде телефонувати. А зв’язок на той момент ловив або біля 66-ї школи, яка вже була розбомблена, або поблизу інших об'єктів, але вздовж вулиці Нільсона, грубо кажучи. Тому він міг піти або вверх по вулиці, або до школи. Важко сказати, де він міг шукати зв’язок», — розповідає пані Людмила.

Коли через кілька годин Дмитро не повернувся, волонтери занепокоїлися й пішли його шукати. Однак точно відтворити події того дня майже неможливо — Людмила каже, що покази очевидців різняться, тому достеменно незрозуміло, в якій локації точно востаннє бачили Дмитра.

У місті вже були росіяни, коли він перестав виходити на зв'язок

«Хтось каже, що його в тому «Кубі» не було (де була організована схованка для цивільних), що Діма просто вийшов зателефонувати. Хлопці шукали його і вранці, й увечері, і вдень. Ніяких слідів поранення людини чи тіла не знайшли. Але я розумію, що на той час, відколи пройшло дві години з моменту виходу Діми з «Халабуди», могло статися що завгодно. І Діма міг би піти в будь-який бік.

Ще відомо, що на момент виходу він мав з собою аптечку й був, здається, у синьому цивільному бронежилеті й в синій касці. Тобто не військова амуніція на ньому була", — додає Людмила Чичера.

На момент пошуків Дмитра росіяни вже доволі активно пересувалися в центрі Маріуполя / фото: Громадське На момент пошуків Дмитра росіяни вже доволі активно пересувалися в центрі Маріуполя / фото: ГромадськеНа момент пошуків Дмитра росіяни вже доволі активно пересувалися в центрі Маріуполя. Тому Людмила підозрює, що її чоловіка цілком могли взяти в полон.

«На той момент обстрілів великих не було, було відносно тихо порівняно з першою частиною березня. Але так Діму й не знайшли. Хлопці розуміли, що їм треба збиратися і йти з міста. Зрештою, вони покинули Маріуполь, приїхали у Запоріжжя. Вже від них я дізнавалася усі можливі деталі зникнення чоловіка й те, що взагалі відбувалося в останні дні у місті, бо на той момент більша частина «Халабуди» й волонтерів виїхали 16 березня. А Діма вирішив залишитися.

В останній розмові, яка була 16 березня увечері, я його просила виїхати з Маріуполя разом з усіма, бо знала, що стає надто небезпечно. Але він сказав, що «останется до последнего», це його цитата. Я вже почала кричати в телефон: «До останнього чого, кого?». Але зв’язок уже почав зникати, й дзвінок перервався", — пригадує Людмила.

Михайло Вершинін, Дмитро Чичера та Катерина Сухомлинова в Маріуполі / фото: Катерина Сухомлинова Михайло Вершинін, Дмитро Чичера та Катерина Сухомлинова в Маріуполі / фото: Катерина Сухомлинова

Дружина зниклого волонтера пояснює: Дмитро Чичера не міг покинути людей, які ще лишалися у бомбосховищах поблизу «Халабуди». Знав, що може давати їм медикаменти, продукти й воду, бо цього в хабі було достатньо.

«Він хотів якнайдовше допомагати тим людям, але, як бачите, недовго. Протримався один день Діма. Мабуть, ніхто не міг повпливати на його рішення. Ніхто не міг переконати, хоч тепер себе й картають», — каже Людмила.

Дмитро Чичера — «всі розшукуюсь, але ніхто не знаходить»

2 серпня Дмитро мав святкувати свій День народження. Однак цього ж дня була 138 доба, як про волонтера немає жодної інформації у будь-яких структурах. Також після 17 березня Дмитро взагалі не виходив на зв’язок — ні в повідомленнях, ні в телефонних дзвінках.

«Я вже зверталася у всі інстанції, в які тільки можна було. Була в Нацполіції, син здав зразок ДНК, я отримала витяг про те, що відкрита справа по Дмитру. Крім цього, зверталася з заявою в Червоний Міжнародний Хрест, писала в Міністерство деокупації тимчасово окупованих територій, коли ще Верещук була в ньому. Спілкувалася з омбудсменом з прав людини, коли ним була Денисова… Звісно, що в СБУ теж зверталася. Але наразі зі мною фактично ніхто не контактує. Слідство триває, я так розумію.

Тому я намагаюся дізнатися й в офіційних структурах, і з неофіційної інформації бодай якусь інформацію про чоловіка, де він є", — розповідає Людмила Чичера.

За останніми даними, відомими Людмилі, в Оленівці, де росіяни влаштували теракт, Дмитра не було. У всі інші локації та окуповані структури доступу немає.

«Про Донецький СІЗО мови немає. Але я підозрюю, що він перебуває у полоні, бо маю непрямі відомості від різних людей, які там були після 23 березня. Один зі свідків, з яким я мала розмову, був на місці 23−24 березня, коли в «Халабуді» уже були росіяни. Він розмовляв з російськими офіцерами, не називаючи прізвища Діми, й намагався дізнатися про його долю. Цьому військовому росіяни повідомили, що Діма у них в полоні й вони мають до нього розмову, бо «був не тим волонтером, яким прикидався», — розповідає журналістам Людмила Чичера.

«Дмитро ще в березні зник, а днями до нього у квартиру приходили росіяни з обшуком»

Дружина волонтера додає: її дивує той факт, що Дмитро може перебувати в полоні, але військові цього або не знають, або «замилюють» очі.

«Днями я спілкувалася з мамою Дмитра (вона наразі в Польщі, а їй цю інформацію розповіли сусіди). Дізналася, що до неї приходили додому росіяни, за місцем прописки Діми, і шукали його там. Самого обшуку у квартирі не було, але з сусідами військові розмовляли, питали про Діму. Не знаю, як це взагалі розцінювати — чи в них постійні ротації відбуваються й інформація „не доходить“ до новеньких, чи вони взагалі ніяких даних не ведуть… І як тоді взагалі працюють бази росії й днр, якщо в когось людина перебуває у списку полонених, а в когось — у розшуку», — пояснює Людмила.

Журналістам жінка зізнається: попри те, що завжди довіряла лише точній інформації та фактам, зараз тримається лише за рахунок надії.

Родина вірить, що Дмитро живий / фото з соціальних мереж Родина вірить, що Дмитро живий / фото з соціальних мереж«Антидепресанти роблять дива, — жартує жінка. — Для того, щоб не полишати волонтерські справи й не забувати про „Халабуду“, тримаюсь. Концентруюсь на роботі, підтримую молодшого сина, якому тяжко дається ця ситуація… Але в мене є якась сліпа віра. Хоч я та людина, яка вірить лише інформації, підкріпленій фактами, в мені зараз сидить щось ірраціональне. Тримаюсь на вірі, що для нашої родини не може все закінчитися так», — каже Людмила Чичера.

Сьогодні дружина Дмитра Чичери продовжує справу чоловіка: продовжує розвивати «Халабуду», а нещодавно у Запоріжжі відкрили простір. Менший, аніж був у Маріуполі — на 150 квадратних метрів, — але там уже проводять заняття з арттерапії, освітні та психологічні заходи, видають продуктові й гігієнічні набори для переселенців і надалі підтримують підрозділи Збройних сил.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!  

Цей матеріал було створено ІА «Вчасно» в рамках Програми IWPR «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за підтримки Європейського Союзу, МЗС Норвегії та МЗС Великої Британії. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю ІА «Вчасно» i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії, Уряду Великої Британії чи Інституту висвітлення війни та миру.

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev