Харківщина відчула на собі «визвольний» рух рашистів та «любов» «братського народу». Після життя в окупації люди бояться спілкуватись із чужинцями, адже не знають, що очікує далі: фільтрація, тортури чи допит.

Звільнені Ізюм та Куп'янськ оговтуються після російської окупації / фото:
Звільнені Ізюм та Куп'янськ оговтуються після російської окупації / фото: "Вчасно"

Місто Куп'янськ розбите рашистами. Люди готуються до зими морально та фізично. Лаштують буржуйки, перекладають пічки, заготовляють дрова. 

«Маємо пічку під дрова. Газу, світла, електрики немає. Будемо тут до останнього, а потім подивимось. Гуманітарку привозять, тим і живемо», — каже місцева мешканка Світлана. 

В місті зараз працює поліція та ДСНС. Адміністрація базується у селищі Шевченкове у 40 кілометрах від Куп'янська. Звідти до міста щоденно виїжджають евакуаційні автобуси та гуманітарна допомога. 

«Поки логістичний штаб тут, але за декілька днів ми плануємо повноцінно розгорнутись в Куп'янську. Поки звідси возимо продукти», — каже представник адміністрації Олег. 

По місту досі прилітає. Два дні тому росіяни поцілили по помешканню Сергія та його матері Тетяни. 

«Почався обстріл і ми вийшли в коридор. Якби не він, то зараз би не розмовляли. Один снаряд прилетів в городину, а другий в будинок. Тепер живемо у сусідів», — каже Тетяна.

Тетяна

Логістику до міста досі не відновлено. Аптеки та магазини, каже жінка, досі не працюють: «Сину потрібно щоденно приймати ліки проти тиску. Запаси закінчуються. Маємо надію, що скоро почнеться завезення ліків, бо свої запаси закінчуються».

Під перехресним вогнем люди вишикуються в черги за гуманітарною допомогою, яку почали привозити волонтери. Вона — єдине джерело виживання. 

«Ми робили закрутки, ділимось їжею один з одним. Коли привозять допомогу розповідаємо один одному, аби встигнути щось вихопити. Зв'язку немає, тож розповідаємо з двору в двір», — ділиться пан Олександр. 

Олександр

Ідентична ситуація в Ізюмі, проте в місті мало людей йде на контакт. Евакуацію тут організувати не встигли, адже росіяни окупували місто дуже швидко. Журналістка «Вчасно» Анна Ніколаєнко побувала в місті та поділилась власними враженнями від побаченого:

«Люди адаптуються. Навіть після деокупації місцеві цивільні бояться дивитись в очі та розмовляти із незнайомцями. Вони не чують слів підтримки і навіть на посмішку реагують вкрай гостро, бо після життя у підвалах відвикли від емоцій та проявів почуттів. Вони не розповідають про своє життя в окупації, бо втратили довіру до людей». 

В Ізюм наразі почали повертатись люди, які виїхали з міста протягом окупації. Всі вони змушені видобувати собі питну воду, бо комунікації розбиті. Місцевий територіальний центр не виключення. Поки місто було під контролем окупантів тут прихистили понад 40 людей поважного віку: когось покинули родичі, окремих привезли волонтери чи сусіди. 

«Ми не виїжджали з міста, і нас не евакуйовували. Годуємо, перемо, доглядаємо на власній ініціативі. Більшість з вихованців не здатні самотужки себе обслуговувати. Без води, світла та газу робити це важко. Гарячу їжу набираємо у місцевому РТМО. Воду також привозимо самі, аби вручну випрати білизну», — розповідає директорка терцентру Тетяна Анатоліївна.

Влада планує здійснити евакуацію цивільного населення деокупованих міст напередодні холодів, адже вижити без опалення, газу, води та світла неможливо.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся! 

Новини Україна, Ізюм, Купянськ, деокупація, Харківщина, ЗСУ, війна