«Бог приготував для них таке, що їм і жити буде не варто», — Сталіна Чубенко про невідворотність покарання вбивць її сина

Вісім років мама Степана Сталіна Чубенко прагне домогтись покарання вбивць сина. Троє катів — Вадим Погодін, Юрій Москальов і Максим Сухомлінов — переховувались спочатку в росії, а згодом — в анексованому Криму. Країна-агресорка не погодилась на екстрадицію вбивць за запитом Інтерполу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Герой України, якому назавжди 16: восьмі роковини жорстокого вбивства Степана Чубенка

«Вірю, в те, що справедливість буде. Бог для них приготував таке, що, може, їм і жити буде не варто. Вісім років я не відмовляла в жодному інтерв’ю журналістам, хотіла достукатись до всіх та убезпечити людей, адже це — серійні вбивці, які відчули безкарність. Їх треба було зупинити, адже вони вбили багато людей. Коли ми звільнимо окуповані території, то там потрібно проводити ексгумації жертв безлічі злочинів», — ділиться почуттями Сталіна з журналістами «Вчасно».  

Її син мріяв стати воротарем та батьком двох дітей. В ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана. За інформацією, отриманою в ході слідства, кати вбили беззбройну дитину саме 27 липня, хоча попередньою датою смерті Степана вважалось 25 липня. Напис на могильному камені вирішили не змінювати. Тепер, на дев’ятому році війни росії проти України жінка не має можливості відвідати могилу дитини — їй довелось виїхати із Краматорська через повномасштабне вторгнення. У тому, що війна буде довгою, жінка не мала сумнівів.

«Я прекрасно знала, з ким ми маємо справу. В 2014 все побачила своїми очима і не мала ілюзій з приводу росіян, — каже жінка. — Усі ці роки я намагалась до всіх достукатись та розказати, що відбувається на окупованій території: тортури, катування, вбивства. Я знала, що вони не заспокоються, знала, що це продовжуватиметься».

У пам’ять про сина Сталіна Чубенко зробила збірник віршів та перекладів Степана, яким зацікавилось видавництво «Дніпро». Його переклали українською і найближчим часом надрукують. Один з віршів хлопець написав у Ростові, коли на Сході була активна фаза бойових дій, а родина їздила на батьківщину матері Степана.

Я звичайний українець,
Який мріє про одне,
Щоб мій син, піднявши очі,
Бачив небо голубе.
Я звичайний українець,
І я мрію про одне,
щоб на прапорі воліло
Завжди жовте й голубе.

Зараз жінка займається волонтерством та допомагає ЗСУ. Хоче, аби так робили більше українців і розмірковує над тим, як далі житиме нація та чи ототожнюватиме себе із радянським минулим.

«Мені цікаво, чи святкуватимуть далі в Україні свято армії агресора 23 лютого? Бо коли людям казали, що наше свято — 14 жовтня, вони твердили: «Це наше спільне радянське свято». Побачили ж тепер що то за армія вбивць, мародерів та ґвалтівників?», — каже Сталіна Чубенко.

Зазначимо, Степан Чубенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеню та відзначений званням «Народний герой України». Посмертно.

На згадку про молодого Героя у 2021 році у Краматорську був встановлений пам’ятник, а керівництво клубу «Авангард» прийняло рішення назавжди закріпити за ним перший номер. Біля входу на місцевий стадіон «Прапор» встановлено пам’ятну дошку на честь молодого українця. Ще одна — в його рідній 12-й школі.