Чи має зараз росія ресурс для наступу в Україні?/фото з відкритих джерел
Російські окупанти мають серйозні проблеми з компенсацією втрат в Україні та гострий брак людського ресурсу. Про це пише військово-політичний оглядач групи "Інформаційний опір" Олександр Коваленко на своїй сторінці в Telegram.
«Тим часом бої продовжуються, наступ проводиться, а командувачі окупантів ще й погрожують його наростити. Помиляюся? Ні.
По наступу. На сьогодні лінія фронту зіткнення ЗСУ та російських окупаційних військ (РОВ) становить майже 2 тис. кілометрів. Яким фронтом вони можуть здійснювати наступ? Це менше ніж 30 км.
РОВ здійснюють подібність, саме подібність, наступальних дій у трикутнику Слов'янськ-Сіверск-Бахмут. Причому, як бачимо, наступом у сенсі слова це назвати складно. Повзуче просування, яке приносило їм успіх насамперед шляхом кількісної переваги.
Річ у тім, що на Донбаському плацдармі росіяни сконцентрували в одній локації на сьогодні найбільшу групу підрозділів не лише за весь період повномасштабного вторгнення в Україну, а й загалом за всю історію сучасних конфліктів та війн. У жодному конфлікті та війні сучасності не було зосереджено одночасно стільки сил та засобів в одній локації.
Крім того, в районі Ізюму, у напрямку до Слов'янська зосереджена так само одночасно в одній локації найбільша група бронетанкових підрозділів за всю сучасну історію війн та конфліктів.
Тобто, грубо кажучи, одночасно два рекорди на одному плацдармі і… І що? І нічого.
Не дивлячись на всі ці розклади та рекорди, РОВ не здатні ефективно використовувати свою групу військ і наступати не те щоб широким фронтом, а навіть вузьким. Щобільше, вони зазнають важко поповнюваних, критичних втрат.
Наприклад, у червні на території України перебувало 108 батальйонно-тактичних груп РОВ. Станом на середину липня їх уже 96 БТГр. Тобто за місяць РОВ вивели 12 БТГр для відновлення боєздатності через втрати. На сьогодні на відновленні боєздатності перебувають 23 БТГр. Тобто 11 БТГр до виведення нинішніх 12 БТГр так і не змогли відновити боєздатність?
Це ще нічого. Набагато цікавіше те, що за час війни в Україні у РОВ повністю зникли 16 БТГр. Їх більше немає! Від слова зовсім. І поновити їх не можуть. Від слова – ніяк.
У травні російське командування ухвалило рішення про створення нового армійського корпусу. Його формування було розпочато наприкінці травня на початку червня у Західному ВО у Мулиному. Для його технічного забезпечення спішно було знято зі зберігання зі складів та центрів забезпечення мобілізаційного розгортання близько 700 одиниць військової техніки.
Але, якщо з технікою все йшло гладко, то з охочими поповнити лави нового АК було все коряво. Тоді було вирішено, у зв'язку з проблемами з комплектації корпусу особовим складом, сформувати його в основному шляхом найманців, у тому числі зі складу приватних військових кампаній.
Але й за такого сценарію був жорсткий недобір. У зв'язку з цим з середини липня в ряді вищих військових навчальних закладів росії було скорочено навчальний процес для майбутніх офіцерів, а також скорочено/прискорено залікову сесію, а для придатного до служби професорсько-викладацького складу було перенесено планові відпустки за поточний рік з подальшим їх відправкою в Муліно для надання допомоги у підготовці підрозділів.
Ще один дуже показовий момент.
Командування РОВ істерично побоюється контрнаступу ЗСУ у Херсонській області. З цією метою вони женуть на південь України ешелони з технікою, нарощують потенціал ешелонованого ППО, створюють хибні цілі у вигляді КП та ПУ, а також переносять склади далі від лінії фронту. Але при цьому з території росії транзитом через СОТ Криму не перекидається в потрібній кількості особовий склад, щоб компенсувати втрати.
У тимчасово окуповану Херсонську область здебільшого перекидають підрозділи з… ВОТ Запорізької області! Тобто використовують потенціал ресурсу РОВ на окупованих територіях, а не “безмежний” російської армії в Росії?
Примітно, що на деяких напрямках у Запорізькій області на лінії зіткнення присутні підрозділи РОВ чисельністю взвод/батарея. Тобто, послаблюють потенціал в одній галузі для посилення оборонного, саме оборонного, але ніяк не наступального, в іншій?
Окремо поговоримо про Харківський плацдарм.
На початку липня росіяни вивели л/с, в/т та б/к з В/Ч 34667 у селі Аллакурті під Мурманськом, що за 60 км від фінського кордону.
Практично всю 80 ОМСБР перекинули в Микільське, Білгородської обл. Це зумовлено тим, що ресурсу 138-ї МСБР, яка смикається в районі Салтовів, що Верхнього, що Старого, не вистачає для прориву оборони ЗСУ.
У російського командування серйозні побоювання щодо логістичної артерії Вовчанськ-Великий Бурлук-Куп'янськ-Ізюм. Вони побоюються як контрнаступу ЗСУ у напрямку одного з цих н.п. так і їх обстріл високоточною зброєю.
Основне завдання для окупантів зараз – створення буфера безпеки для цієї артерії, шляхом закріплення на північ, північний схід та схід від Харкова, а також, по можливості, розширення зони контролю.
У короткостроковій перспективі це їм, можливо, вдасться, у середньостроковій – ні. Крах системи управління та системи забезпечення передових підрозділів, логістика та нестача ресурсу для компенсації втрат поставить крапку у цьому плані і не лише на Харківському плацдармі.
Окремо нагадаю лютий, коли на Харків висунулась найбільш боєздатна та забезпечена частина російських підрозділів і фактично була розгромлена на підході до міста. В результаті, РОВ змушені були обминати місто, яке розраховували окупувати не те щоб за 48 чи 24 години, а за лічені години!
Сьогодні вони цього потенціалу й близько не мають. Яка окупація Харкова? Яка окупація області?
Словоблуддя Шойгу, Путіна, Медведєва та інших у Росії стає дедалі більше неадекватним. А все тому, що окупанти у конвульсіях. У конвульсіях від усвідомлення як безпорадності, а й безвиході».