Чому в країнах НАТО заговорили про підготовку громадян до війни з росією: аналіз від експерта

Суспільства країн НАТО повинні бути готові до війни

Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році збройні сили НАТО готуються до бою. Поки що менше уваги приділялося готовності суспільства до війни, але є ознаки того, що цей дисбаланс починає усуватися.

Російська анексія Криму в 2014 році була недостатнім тривожним дзвінком для НАТО. Східноєвропейські члени Альянсу серйозно поставилися до цього, але інші здебільшого відсторонилися від агресії москви, як і в Грузії в 2008 році. Подальше широкомасштабне вторгнення в Україну в 2022 році було надто серйозним, щоб його ігнорувати, і спричинило трансформацію підходу НАТО до введення бойових дій. У стратегічній концепції Альянсу на 2022 рік нарешті назвали росію загрозою, а не партнером, і зобов’язалися захищати «кожний дюйм території НАТО». НАТО зміцнило свою військову присутність, збільшивши з чотирьох до восьми кількість багатонаціональних бойових груп, що простягаються від Балтійського до Чорного моря.

Відкрилася також проблема «спустошеності» європейських збройних сил — Великобританія мала артилерійських боєприпасів не більше ніж на тиждень, щоб використовувати їх у бою, німецький Бундесвер — лише на два дні. Тому останні два роки планування було зосереджено на військовій, а не суспільній складовій війни. Однак зараз є ознаки скоординованих зусиль в Альянсі, щоб ширше залучити громадянське суспільство та підготувати його до війни.

Заклик до зброї

Цього тижня начальник Генерального штабу Великої Британії генерал сер Патрік Сандерс попередив, що британську громадськість потрібно буде закликати до боротьби, якщо війну з росією буде оголошено, закликавши уряд «мобілізувати націю». Генерал, який піде у відставку через шість місяців, є категоричним противником скорочення чисельності армії до 72 500 осіб до 2025 року, і тому його попередження можна легко сприйняти як «постріл на прощання». Ба більше, попри на те, що преса підхопила коментарі щодо призову, його застереження мають більш тонкий характер і виходять за рамки відомства, яким він зараз командує.

Справжня проблема полягає не в призовах і не обов’язково в тому, щоб більше цивільних одягнути у військову форму. Йдеться про чесне обговорення з громадськістю ймовірного значного впливу, які війна матиме на спосіб життя Великобританії, її функціонування як громадянського суспільства та роботи її національних інституцій, як-от Національна служба здоров’я. Деякі з найближчих союзників Великої Британії стандартно роблять це в рамках моделі тотальної оборони. І хоча Сполучене Королівство має власний підхід до комплексної безпеки — через «Єдину доктрину» (Fusion Doctrine) — для сприяння загальносуспільному підходу, коментарі генерала Сандерса можна розглядати як спробу розпочати ширшу дискусію в британському суспільстві, і він не самотній у цьому.

Раніше цього місяця міністр цивільної оборони Швеції Карл-Оскар Болін на оборонній конференції визнав, що «у Швеції може бути війна». Шведський головнокомандувач генерал Мікаель Біден пішов далі, заявивши, що всі шведи повинні «готуватися до війни». Незважаючи на те, що ці коментарі викликали певну критику як панікерські, Швеція використовує модель тотальної оборони, і Шведське агентство з питань цивільного захисту протягом багатьох років публікує брошуру для своїх громадян під назвою «Якщо настане криза чи війна». Минулого тижня адмірал Роб Бауер, голова Військового комітету НАТО та найвищий військовий офіцер Альянсу, попередив, що війна між НАТО та росією може статися протягом найближчих 20 років, що потребуватиме мобілізації багатьох цивільних для боротьби.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус оцінив, що його країні потрібно від п’яти до восьми років, щоб бути готовою до війни, а сценарій німецького військового планування, який просочився в мережу, будувався на припущенні про початок бойових дій з росією вже в 2025 році. Нещодавно німецькі політики відкрито обговорювали повернення призову, який діяв з 1956 до 2011 року, або запровадження певної форми «цивільної служби». Подібні дискусії почалися і у Швеції. Водночас прем'єр-міністерка Естонії Кая Каллас окреслила часові рамки для потенційної війни з росією в «три-п'ять років». І начальник Міноборони Норвегії, і польська розвідка говорять так само про три роки.

Немає колективної оцінки точних часових рамок, і, очевидно, передові члени НАТО, які шукають більшої підтримки, ймовірно, публічно озвучують оцінки про коротший термін готовності. Однак вражає те, що через два роки після вторгнення росії, протягом місяця, високопоставлені політики та командири НАТО почали більш чесно говорити своїм виборцям про загрозу та її наслідки, що свідчить про скоординовані зусилля з підготовки суспільства.

Що змінилося?

У відкритих джерелах немає нічого очевидного, що свідчило б про те, що загроза з боку росії суттєво змінилася, щоб виправдати цей шквал заяв. Російські військові поглинуті бойовими діями в Україні. Однак є деякі потенційні пояснення цих меседжів.

По-перше, і найпростіше, це може бути випадок ієрархії потреб, коли НАТО має спочатку виправити свою військову готовність, перш ніж підвищувати стійкість і готовність решти суспільства.

По-друге, майже всі збройні сили НАТО, включаючи США, Велику Британію та Польщу, страждають від проблем із набором та утриманням персоналу. Прогнози на майбутнє виглядають похмурими, якщо не виправити поточні тенденції. Усі додаткові збройні можливості, які європейці придбали за останні два роки, не працюватимуть, якщо не буде достатньо кваліфікованого персоналу для їх використання. Це критична вразливість.

По-третє, НАТО зараз приймає свою «Модель нових сил» (New Force Model) — найбільшу військову адаптацію з часів закінчення холодної війни — яка має на меті значно більшу кількість сил, доступних на вищих рівнях готовності. Крім того, необхідно реалізувати нові плани регіональної оборони та трансатлантичні плани з посилення оборони. Переходячи до деталей «здійснюваності» цих планів, можливо, начальники штабів оборони Альянсу стурбовані тим, що цього може бути недостатньо, або що потреба у наступних силах буде більшою — особливо якщо є запитання про життєздатність планів трансатлантичних планів із посилення оборони.

По-четверте, у зв’язку з попереднім пунктом, тверезий аналіз з боку України продовжує надавати НАТО припущення для планування того, як може виглядати потенційна майбутня війна з росією — яка матиме такий масштаб, якого Альянс ніколи раніше не відчував — і людський капітал буде необхідний. Ситуація надзвичайно складна, і Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний звернувся до Президента Володимира Зеленського з проханням віддати розпорядження про подальшу мобілізацію 500 тисяч військових для підтримки оборонних операцій цього року та для підготовки до наступних військових операцій у 2025 році і далі.

По-п'яте, тепер, коли нарешті настав 2024 рік, європейці набагато більше стурбовані привидом другого президентства Трампа в США. Після переконливих перемог як на партійних зборах в Айові, так і на праймеріз від Республіканської партії в Нью-Гемпширі, він майже напевно стане кандидатом від Республіканської партії в листопаді 2024 року. З його історією антинатовських і пропутінських коментарів європейці нарешті починають усвідомлювати, що їм потрібно зробити більше, щоб компенсувати будь-який потенційний дефіцит від США.

Час обрано правильно

Незалежно від причин цих попереджень, час і мотив правильні з кількох причин. По-перше, країни НАТО мають прямий і нещодавній досвід цивільно-військової співпраці (CIMIC), надавши військову підтримку цивільній владі під час пандемії Covid-19. Цей цінний досвід цивільної служби необхідно використовувати та адаптувати до поточної ситуації. Розширення цивільної служби мало б багато переваг для стійкості, але, зокрема, це зменшило б тиск на військових, змушених діяти як «четверта екстрена служба», що значно впливає на готовність військових до бойових дій. По-друге, війна в Україні та нещодавні напади Хуті на судноплавство в Червоному морі безпосередньо вплинули на суспільства — збільшили витрати на енергоносії та спричинили збій у ланцюзі поставок, що призвело до підвищення цін і зростання вартості життя — створивши більш захоплену аудиторію та підвищення суспільного інтересу до міжнародної безпеки. По-третє, Фінляндія, яку протягом тривалого часу вважали взірцем всебічної безпеки, тепер приєдналася до НАТО, а незабаром за нею прийде Швеція, надаючи глибокі знання та досвід, які Альянс може і повинен використати.

Дійсно, не всі моделі тотальної оборони однакові, і існують варіації між національними підходами, що відображають історію, географію та політично чутливі моменти. Відповідно до статті 3 НАТО стійкість є насамперед національною компетенцією, і її слід зміцнювати з нуля. Фінська модель комплексної безпеки ґрунтується на глибокій історії стійкості суспільства, розробленій під час Другої світової війни та холодної війни. Значна частина суспільства робить свій внесок і стверджує, що воно було б «готове брати участь» в оборонних заходах. Модель базується на освітній програмі, яка починається зі школи та включає курси національної стійкості та національної оборони, які забезпечують повний огляд зовнішньої політики, політики безпеки та оборони Фінляндії з метою покращення співпраці між різними секторами суспільства. Хоча підхід одного члена Альянсу не можна просто перенести на інший, необхідно внести відповідні зміни, щоб розпочати цей шлях, а нещодавнє втручання високого керівництва НАТО слід розглядати як вказівку для національних урядів, щоб рухатися в цьому напрямку. На це потрібен час — на розвиток фінської системи знадобилося 80 років.

Новий суспільний договір

Нещодавно міністр оборони Великобританії стверджував, що світ стає все більш небезпечним місцем. Дійсно, сучасні та майбутні виклики безпеці, з якими стикається Велика Британія, потребуватимуть загальносуспільного підходу. Однак суспільний вимір не можна трансформувати так само легко чи швидко, як військовий компонент. Поступовий підхід є найкращим і найбільш політично прийнятним шляхом. Тому нещодавні колективні заяви НАТО не слід розглядати як надмірну реакцію, а скоріше як спробу почати створювати умови в суспільствах НАТО для подальшого розвитку індивідуальних і колективних систем, навчання одна в одної, щоб бути краще підготовленими до майбутнього.

Важливо, щоб це також включало новий суспільний договір, який би чітко та прозоро вказував на ризики національній безпеці та ціну як дій, так і бездіяльності. Більш того, процес має бути позапартійним. Справді, підтримка України та нещодавні удари Великої Британії по позиціях хуситів у Ємені сприяли безпрецедентному рівню підтримки з боку опозиційної Лейбористської партії на оперативному рівні, хоча розбіжності щодо політики все ще очевидні. Це може включати або не включати дискусію щодо плюсів і мінусів призову чи іншої моделі мобілізації, але це можливість почати публічно формулювати думку, чому це може бути необхідним у майбутньому та як це може розвиватися. Так, публічні дебати щодо призову на військову службу були б політично чутливими, але очевидно, що нинішній підхід не працює і є критичним ризиком для національної безпеки, оскільки армія не досягає цільових показників набору протягом 14 років. Розробка нового суспільного договору потребує часу та уряду, готового приймати закони всупереч суспільній апатії чи навіть антипатії.

Зрештою, це визнання того, що видатки на оборону повинні бути збільшені, щоб забезпечити безпеку країни та її людей, як єдиний реалістичний захід пом’якшення наслідків у більш небезпечному світі. Якщо все це звучить політично непривабливо — або надто дорого для столиць НАТО — є легше та набагато дешевше рішення: дати Україні те, що їй потрібно для перемоги.