Військовий сміється — він навіть не знав, що може існувати така служба й навчання, під час яких можна вільно користуватися не лише душем, а й тренажерним залом.
Андрій, боєць 2 Інтернаціонального легіону, потрапив у нього на початку вересня. До того проходив базову підготовку, коли до Легіону порадила піти подруга-волонтерка. Крім того, чоловік раніше вивчав англійську, німецьку та іспанську. А у мирному житті він — сценарист коміксів.
«Мені було страшніше до того, як я потрапив до війська. Ти собі уявляєш все значно гірше, бо бачив різні відео — а в них якраз весь негатив і концентрується. Звичайно, це непросто. У нас хороше командування, нам не ставлять суїцидальних місій, ми працюємо злагоджено і думаємо про безпеку. Якщо ти дбаєш про свою безпеку, то все буде добре. Ну й підрозділ краще самому шукати собі, ніж чекати мобілізації. Це як обирати роботу — за знаннями й можливостями», — пригадує військовий.
Зізнається, що після «учебки» він був шокований — зокрема, душем і тренажерним залом, яким могли користуватися новобранці. Однак дронами вчився керувати ще вдома, самостійно — на початку навіть не знаючи, в якому саме підрозділі буде застосовувати цю навичку.
«Керувати дронами я вчився вдома, сам. Купив собі спочатку пульт, потім дрон — і літав. Ще отримав знання в таборі Легіону від досвідчених хлопців. У нас були дуже круті інструктори. Наприклад, з „кропивою“ в учебці не навчали працювати. Дечого нового мені пощастило навчитися. А щодо атмосфери, то в навчальному центрі я проходив підготовку з мобілізованими, а точніше з бусифікованими. А в Легіоні немає випадкових людей. Тут всі, хто прийшов свідомо. Звісно, у такій команді працювати набагато краще. Ти знаєш, що в тебе є ціль працювати на результат і вдосконалюватися. Такий підхід і в усіх інших. У такі атмосфері комфортно», — розповідає Андрій.
Сам військовослужбовець родом зі сходу, Донбасу. Тоді, після прибуття у рідні краї, він на першу позицію під Часовим яром виїхав просто подивитися.
«Значно страшніше перед виїздом. Бо ти собі домальовуєш в уяві різні жахіття. А коли приїхав — працюєш. Ти вже сконцентрований на роботі. Тож я зрозумів, що працювати там нормально, якщо ти знаєш, що робиш. Страшного нічого немає», — каже легіонівець.
За його словами, вдосконалюватися у керуванні дронів необхідно постійно — зважаючи на те, наскільки швидко розвивається цей напрямок, і що навички, здобуті на початку вторгнення, в умовах сьогодення більше не працюють, аніж навпаки.
«Мабуть, цього року всі будуть переходити на оптоволокно, бо його неможливо заглушити РЕБом. Як жартують хлопці: перевинайшли птура (протитанкова керована ракета). А, може, виявиться, що й це вже фігня і з’явиться щось новіше», — додає воїн.
Коли військовослужбовці 2 ІЛ не на виїзді - готують дрони до польотів. Бо нові надходять постійно і їх треба переналаштовувати й випробовувати. Особливо — з урахуванням, що намічені цілі рухаються й постійно намагаються «уникнути» зустрічі з безпілотниками. І тим паче — попіклуватися, щоб затрофеєна техніка або її частини вдало працювали на нашому боці.
«Хотіли вразити автівку, але був туман і страшний вітер. Я думав, що то буде максимально невдалий виліт. Батарея сідає, до цілі далеко… Аж раптом помітили ворожу сигнатуру. Вирішили не летіти до головної цілі, бо є шанс втратити дорогий дрон, тож відпрацювали по ворожій піхоті.
А днями виходжу на вулицю, піднімаю голову, а на дереві біля входу в бліндаж висить дрон з бойовою частиною. Неприємний сюрприз. Треба було з’ясувати, коли він там з’явився. Ми не могли його спочатку зняти. А це дуже некомфортно, коли над тобою висить вибухівка. Тож один наш боєць вийшов і з першого разу влучив у нього. Дрон розірвало на шматочки, а камера вціліла. Це виявилася дорога нічна камера за 30 тисяч. Тож тепер ми її самі використовуємо", — каже Андрій.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!