Флешмоб #НеБезПравні від мешканців Маріуполя та чому житлова підтримка не замінила компенсацію за житло на ТОТ

Поки держава розширює програми соціального житла, орендних субсидій та пільгової іпотеки для внутрішньо переміщених осіб, питання компенсації за житло, що залишилося на тимчасово окупованих територіях, досі залишається невирішеним. Саме проти такої підміни права власності соціальною житловою підтримкою виступили учасники флешмобу «НеБезПравні».

Чому механізм компенсації для більшості власників житла на ТОТ досі не працює, які законодавчі перепони цьому заважають і чи може соціальне житло замінити відшкодування за втрачене майно — розбиралися журналісти «Вчасно».

«НеБезПравні»: вимога рівного права на компенсацію

Флешмоб «НеБезПравні» останніми тижнями поширюється в соціальних мережах. Його започаткували маріупольці, які втратили власне житло через російську окупацію. Раніше більшість із них не були знайомі між собою, однак їх об'єднали спільний досвід вимушеного переселення, багаторічна відсутність доступного механізму компенсації та переконання, що проблема власників житла на тимчасово окупованих територіях поступово зникає з державного порядку денного.

Нині учасники формують спільноту «НеБезПравні», ведуть сторінки у Facebook і TikTok та Telegram-канал, де публікують власні історії й закликають інших переселенців долучатися до публічної дискусії.

За словами організаторів, флешмоб виник після кількох років безрезультатного очікування. Люди писали звернення, підтримували петиції, вивчали державні програми та законодавчі ініціативи, однак універсального механізму компенсації для більшості власників житла на ТОТ досі немає.

«Люди на неокупованих територіях можуть отримувати компенсації й купувати нове житло, а ми — ні! Це дискримінація наших прав за регіональною ознакою», — говорить одна із засновниць флешмобу Анна Зубова.

Вона наголошує, що учасники вимагають не продуктових наборів чи інших форм тимчасової допомоги, а можливості відновити втрачене право власності: «Нам не потрібні подачки, коробки гречки й тимчасове виживання. Ми маємо право на фактичну власність. Компенсації за наше житло й майно — зараз, а не через роки».

Ще одна засновниця флешмобу — громадська активістка з Маріуполя Любов Товкач — у своєму відеозверненні порушила питання про становище людей, які юридично залишаються власниками житла на окупованій території, але фактично роками не можуть ним користуватися чи отримати компенсацію.

«Ми, люди з окупованих територій, залишилися безхатьками з пропискою», — такими словами починається її звернення.

Головна вимога ініціативи — створення окремого механізму адресних компенсацій. Учасники пропонують утворити фонд, до якого могли б надходити кошти державного бюджету, міжнародних партнерів та інших джерел, залучених для відновлення України. На їхню думку, виплати мають розпочатися до завершення війни та не залежати виключно від майбутніх репарацій.

Чому мешканці ТОТ не можуть отримати компенсацію: законодавчі пастки «єВідновлення»

Попри те, що війна позбавила домівок мільйони українців, можливість отримати державну компенсацію сьогодні значною мірою залежить від того, де саме розташоване втрачене житло.

Правовою основою програми «єВідновлення» став Закон України № 2923-IX, ухвалений у лютому 2023 року. Саме він визначає, хто має право на компенсацію, за яких умов її можна отримати та якою є процедура підтвердження пошкодження або знищення житла. Водночас законодавчі норми створили низку обмежень, через які значна частина власників житла на ТОТ фактично позбавлена можливості скористатися цим механізмом.

Першим бар'єром стало територіальне обмеження, закладене безпосередньо в Законі. Його дія не поширюється на об'єкти нерухомості, які станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на ТОТ України. Це означає, що власники житла в Криму, Севастополі та на частині територій Донецької й Луганської областей, окупованих ще у 2014 році, не можуть претендувати на компенсацію, навіть якщо їхнє майно було зруйноване вже після початку повномасштабного вторгнення.

Для територій, окупованих після початку повномасштабного вторгнення, закон прямої заборони не містить, однак процедура отримання компенсації виявилася практично нездійсненною. Документом вимагається складання акта обстеження спеціальною комісією безпосередньо на місці. Хоча строк розгляду заяв може бути продовжений на 30 днів, це не вирішує головної проблеми — українські комісії не мають фізичного доступу до житла на окупованих територіях. Через це тисячі заяв залишаються нерозглянутими або їхній розгляд відкладається на невизначений час.

Спробою частково вирішити проблему стало запровадження Кабінетом Міністрів у липні 2025 року механізму дистанційного обстеження із використанням супутникових знімків та аерофотозйомки. Проте Постанова № 815 прямо виключила з його дії об'єкти, розташовані на тимчасово окупованих територіях.

Навіть там, де дистанційне обстеження допускається, воно має суттєві технічні обмеження. Супутникові знімки не завжди дозволяють визначити ступінь пошкодження окремої квартири у багатоповерховому будинку, а тим більше — підтвердити випадки, коли житло фізично збереглося, однак власник втратив можливість ним користуватися через окупацію або незаконне заселення.

Фактично чинний механізм «єВідновлення» покликаний компенсувати пошкодження або знищення нерухомості, але не охоплює ситуації, коли людина втратила можливість реалізовувати своє право власності через окупацію території.

Учасниця флешмобу «НеБезПравні» Олександра, чия донька та чоловік перебувають у полоні, запитує, чому власники знищеного житла на підконтрольній території можуть отримувати житлові сертифікати, тоді як люди з окупованих громад роками залишаються поза цим механізмом.

«Яку допомогу я отримую як переселенка від держави? Ніяку. Хоча для нас надходять дуже великі кошти, влада витрачає їх на зайві проєкти, тільки не на компенсації за втрачене житло», — стверджує Олександра.

Як держава шукала рішення — і чому універсальний механізм так і не з’явився

Відсутність дієвого механізму компенсації для власників житла на тимчасово окупованих територіях держава намагалася вирішити різними способами. Протягом останніх кількох років пропонувалися технічні рішення, законодавчі зміни, міжнародні механізми відшкодування та нові житлові програми. Однак жоден із цих підходів поки що не забезпечив універсального права на компенсацію.

Однією з перших спроб стала дистанційна фіксація руйнувань. Пілотний проєкт у Мелітополі передбачав використання супутникових знімків та аерофотозйомки для підтвердження пошкодження житла без фізичного обстеження. Проте масштабувати цю модель не вдалося. По-перше, вона виявилася дорогою та технічно складною. По-друге, навіть сучасні технології не дозволяють достовірно встановити ступінь пошкодження окремої квартири в багатоповерховому будинку або підтвердити випадки, коли житло фізично збереглося, але стало недоступним через окупацію чи незаконне заселення.

Наступною спробою стали законодавчі зміни. Наприкінці 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 11 161, який мав усунути головну перешкоду для компенсацій. Документ пропонував прирівняти житло на ТОТ до знищеного, що дозволило б відмовитися від обов’язкового фізичного обстеження та видавати власникам житлові сертифікати. Однак станом на липень 2026 року законопроєкт досі не набрав чинності, оскільки очікує на підпис Президента України. Однією з головних причин затримки експерти та народні депутати називають відсутність фінансового ресурсу. За різними оцінками, реалізація такого механізму потребувала б сотень мільярдів гривень.

«Ми просимо те, що має бути нормою: рівні права з усіма українцями на таку саму компенсацію за втрачене житло, яку мають українці з неокупованих територій», — говорить учасниця флешмобу Ольга, яка дістала поранення під час блокади Маріуполя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Закон № 11 161: механізм виплат за житло в окупації, й чи готова держава фінансувати компенсації мільйонам українців

Паралельно держава почала розвивати інші механізми підтримки переселенців. Наприкінці 2025 року запрацювала програма житлових ваучерів, однак вона охоплює лише окремі категорії ВПО — насамперед учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Одна із засновниць флешмобу Анна Зубова наголошує, що житлові ваучери для окремих категорій ВПО не можна представляти як розв’язання проблеми компенсацій за житло на ТОТ.

«Житловий ваучер — це не компенсація за втрачене майно, а окремий інструмент підтримки та подяка держави за службу. Те, що його можуть отримати військовослужбовці або люди, які раніше не мали власного житла, є важливим, але це не вирішує питання компенсацій для власників житла на ТОТ. Не можна подавати цю програму так, ніби держава вже розв’язує проблему всіх переселенців з окупованих територій», — зазначає Анна.

Ще одним кроком став новий Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ухвалений Верховною Радою у 2026 році. Документ передбачає розвиток системи тимчасового житла, місць компактного проживання та інших форм житлової підтримки, однак не створює окремого механізму компенсації для власників житла на тимчасово окупованих територіях. Станом на липень 2026 року документ не підписаний Президентом.

Окремим напрямом можна виділити міжнародну компенсаційну систему. Українців закликають подавати заяви до Міжнародного реєстру збитків через застосунок «Дія», щоб зафіксувати свої майбутні вимоги до Росії. Проте сам Реєстр не здійснює виплат. Його завдання — накопичити інформацію для майбутнього компенсаційного механізму, який може фінансуватися за рахунок репарацій або конфіскованих російських активів.

Таким чином, за кілька років держава запропонувала одразу кілька різних моделей розв’язання проблеми. Проте жодна з них поки що не забезпечила головного — універсального механізму, який дозволив би більшості власників житла на тимчасово окупованих територіях отримати компенсацію вже сьогодні.

Від компенсації до житлової підтримки: як змінився фокус державної політики

Поки окремий механізм компенсації для більшості власників житла на ТОТ залишається неврегульованим, державна житлова політика дедалі більше концентрується на розвитку інших інструментів підтримки ВПО. Йдеться насамперед про створення соціального житла, розвиток пільгового кредитування, орендних програм та інших механізмів забезпечення людей житлом.

Саме соціальне житло останнім часом стало одним із ключових напрямів державної політики. Голова парламентського комітету Олена Шуляк неодноразово заявляла, що Україна має сформувати повноцінний фонд соціального житла, який стане одним із базових інструментів забезпечення потреб внутрішньо переміщених осіб.

Сьогодні державна підтримка ВПО охоплює одразу кілька напрямів. Вони відрізняються умовами участі, джерелами фінансування та цільовими категоріями отримувачів, однак усі спрямовані на забезпечення людей житлом або допомогу з його придбанням чи орендою.

«єОселя» — програма пільгового іпотечного кредитування, яка дозволяє окремим категоріям ВПО придбати житло на вигідніших умовах. Водночас навіть пільговий кредит передбачає перший внесок і подальші щомісячні платежі, що для багатьох переселенців, які втратили майно та стабільний дохід, залишається фінансово недоступним.

Пільгова іпотека під 3% від Держмолодьжитла — програма кредитування, яка реалізується за рахунок донорських коштів Банку розвитку Ради Європи (БРРЄ) та KfW. Вона пропонує безпрецедентні для України умови — 3% річних на строк до 30 років. Однак переможців визначають методом випадкового комп’ютерного відбору серед тисяч претендентів, а сама програма все одно вимагає стабільного доходу для обслуговування боргу.

Соціальне орендне житло — новий інструмент, який держава активно розвиває за підтримки західних донорів. Модель передбачає будівництво або викуп будинків у комунальну власність для подальшої передачі переселенцям у довгострокову оренду за значно заниженими тарифами.

Субсидія на оренду житла — механізм часткової компенсації витрат на найм житла на ринку для внутрішньо переміщених осіб, якщо орендна плата перевищує визначену частку їхнього сукупного доходу.

«Прихисток» — державна програма, за якою власники житла отримують компенсацію за безоплатне розміщення внутрішньо переміщених осіб.

«Будиночки в селі» — урядовий проєкт, запроваджений у червні 2026 року. Він передбачає викуп громадами житла в сільській місцевості за рахунок державної субвенції та надання його в безоплатне користування окремим категоріям ВПО (переважно багатодітним сім'ям чи іншим соціально вразливим категоріям). При цьому житло залишається в комунальній власності, а не переходить у власність переселенців.

Водночас учасники флешмобу «НеБезПравні» критично оцінюють державні й муніципальні програми, побудовані переважно навколо соціального, орендного або тимчасового житла. Вони наголошують, що такі інструменти не вирішують проблему компенсації за втрачену квартиру чи будинок.

«Ті проєкти, які пропонуються для людей з ТОТ, — це не компенсація за наше житло, це просто проєкти для нас без нас», — говорить учасниця флешмобу Наталія. Вона вивезла з Маріуполя тяжкохворих батьків, які померли, так і не дочекавшись вирішення питання компенсації.

Одна із засновниць флешмобу Анна Зубова переконана, що розширення житлових програм не повинно підміняти собою створення механізму компенсацій.

«Для нас розробляють нові програми й витрачають на них величезні кошти, які, на нашу думку, вже сьогодні мали б спрямовуватися на компенсації, щоб люди могли придбати власне житло. Натомість ці ресурси вкладають у будівництво та розвиток соціального житла. Ми вважаємо, що це не вирішує проблему, а лише робить її хронічною. Дедалі більше людей розуміють, що їм уже нікуди повертатися, а частина взагалі перестає бачити перспективу свого майбутнього в Україні», — говорить Анна.

Соціальне житло: чи вирішує воно проблему?

Виходячи з існуючої підтримки, одним із головних напрямів державної та муніципальної політики щодо підтримки ВПО став розвиток соціального житла. За кошти держави, місцевих громад та міжнародних партнерів реконструюють гуртожитки, колишні дитячі садки й інші будівлі, які переобладнують для тимчасового проживання переселенців.

Одним із найбільших таких проєктів є програма «ЯМаріуполь. Житло». Станом на літо 2026 року в межах проєкту функціонують п’ять реконструйованих будівель у Києві, Дніпрі та Чернівцях, де проживають 476 родин. Водночас у черзі на поселення перебували понад 3 тисячі родин. На реалізацію програми, за даними Маріупольської міської ради, вже залучили 578,8 млн грн, з яких 265 млн грн профінансувала громада, а 313,8 млн грн надали міжнародні партнери та донори. Попри відкриття нових об'єктів, попит на таке житло суттєво перевищує наявні можливості.

Водночас реалізація програми супроводжується питаннями щодо використання коштів. У 2023 році поліція відкрила кримінальне провадження щодо реконструкції гуртожитку в Дніпрі, а Держаудитслужба під час ревізії КП «Міське управління капітального будівництва» повідомила про порушення на понад 48 млн грн через переплати підрядникам і завищення вартості обладнання. У 2026 році аудитори також домоглися розірвання договору на реконструкцію гуртожитку у Кропивницькому вартістю понад 35 млн грн через порушення під час закупівлі.

Для учасників флешмобу «НеБезПравні» питання власного житла має особливе значення, зокрема через потреби людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Так, Діна доглядає лежачу матір і наголошує, що таким родинам потрібне не просто місце для тимчасового проживання, а власне житло, пристосоване до щоденного догляду. Жодне тимчасове житло не може замінити свій дім.

Інша учасниця флешмобу Анастасія опікується двома людьми з інвалідністю, один із яких лежачий. За її словами, тимчасове або орендне житло не дає родині необхідної стабільності, адже умови проживання можуть змінитися, а саме помешкання не завжди пристосоване до потреб людей, які потребують постійного догляду.

«Нас рахують за людей 3 сорту. Коли прилітає по неокупованій території, люди отримують сертифікати і мають право придбати собі житло. Нас наче тримають на повідці зі статусом ВПО, як ресурс, щоб на нас збагачуватися. Коли ми потрібні для міжнародних партнерів, тоді їдуть і дуже добре розказують, як нам допомагають. Але ми у своїй країні не бачимо цієї допомоги», — обурюється жінка.

Позицію учасників флешмобу узагальнює одна із засновниць ініціативи Анна Зубова. За її словами, за роки більшість переселенців уже адаптувалися до нових громад: знайшли роботу, лікарів, школи й дитячі садки для дітей. Тому, на її думку, переселення до соціального житла в іншому місці не вирішує проблему, а часто змушує людей знову починати життя спочатку.

«Кімната в гуртожитку жодним чином не є житлом, порівнянним із тими комфортними будинками й квартирами, які були у людей. Це не вирішення проблеми навіть тимчасового поселення! Ми також проти соціального житла, тому що на нього йдуть шалені кошти, які могли б спрямовуватися на компенсації за втрачене житло, а не на тимчасовий прихисток, за оренду якого також треба сплачувати», — говорить Анна Зубова.

Крім того, проблеми соціального житла не обмежуються окремими проєктами чи Маріупольською громадою. Нещодавно Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив про результати перевірки місць тимчасового проживання ВПО у Полтаві. За його словами, люди роками мешкали в переобладнаних дитячих садках із пліснявою, антисанітарією, відсутністю безбар'єрності та іншими порушеннями. Після перевірки Омбудсман відкрив провадження та закликав провести комплексну перевірку всіх місць тимчасового проживання ВПО в Україні.

Ці приклади свідчать, що навіть масштабні інвестиції у розвиток соціального житла не можуть гарантувати ані достатнього охоплення, ані належних умов проживання.

Компенсація чи житлова підтримка?

За останні кілька років в Україні сформувалася ціла система житлової підтримки внутрішньо переміщених осіб. Держава та громади розвивають соціальне житло, запроваджують орендні субсидії, пільгові іпотечні програми, житлові ваучери та інші інструменти, покликані допомогти людям знайти нове місце для проживання.

Водночас для більшості власників житла на ТОТ універсального механізму компенсації досі не існує. Попри кілька років пошуку рішень, законодавчих ініціатив і пілотних проєктів, держава так і не створила механізму, який дозволив би відновити їхнє майнове право.

Саме ця різниця й стала предметом дискусії, яку публічно порушили учасники флешмобу «НеБезПравні». На їхню думку, житлова підтримка та компенсація не є взаємозамінними поняттями. Соціальне житло, пільгова іпотека чи субсидія не компенсують втрату власної квартири чи будинку.

Фактично йдеться про дві різні моделі державної політики. Одна спрямована на тимчасове забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом та підтримку їхньої інтеграції на новому місці. Інша — на відновлення порушеного права власності людей, які втратили своє майно внаслідок російської агресії.

Сьогодні в Україні активно розвивається перший напрям. Другий поки що залишається відкритим питанням. Саме тому дискусія, започаткована флешмобом «НеБезПравні», виходить далеко за межі однієї громадської кампанії. Вона стосується того, чи може держава вважати житлову проблему розв’язаною, якщо людина отримала тимчасове місце для проживання, але так і не отримала компенсації за власне житло.