«Я відчув, як небо завібрувало. Стало моторошно»: 10 років тому росіяни накрили з «Градів» мікрорайон «Східний» у Маріуполі, вбивши 31 людину

Маріуполець Олександр Мачай того дня прокинувся від вибухів і став свідком, як снаряди «Градів» влітають у будинок навпроти. Він із родиною тоді був у коридорі, звідки було видно вікно й те, що за ним відбувається.

«На диво, ніхто з рідних не постраждав, бо батько був у гаражі (встиг буквально за кілька хвилин до обстрілу), а сестра запізнилась на ринок. Зазвичай у той час вона вже була на ньому й скуплялася… А о 2022 році о десятій годині „Східний“ знову обстріляли з „градів“. Снаряди лягли майже в ті ж місця, що й у 2015», — розповідає чоловік.

Зауважимо, що коригував та наводив «гради» по Маріуполю тоді місцевий, колишній міліціонер Валерій Кірсанов. Його звільнили за «законами Савченка», а коли той вийшов з СІЗО на вулицю — заявив, що «йому не соромно» за скоєне. Він вийшов на свободу менш ніж за два місяці після оголошення вироку, — 9 років за ґратами.

Кірсанов на початку 2022 року, під час бомбардувань Маріуполя, загинув у місті, яке віддавав на поталу бойовикам ще 7 років тому.

Автор світлин, маріуполець Сергій Ваганов, того дня приїхав на місце трагедії відразу після обстрілів. Перше відчуття було ірраціонально-локальне — він йшов дорогою битого скла і його хрускіт від кожного кроку в'їдався в мозок.

«Я погано знав район і не міг добре орієнтуватися, тому й враження були локальні. Бачив кілька тіл на дорозі. Мені треба було знімати, але я не міг запитувати людей, де ще є влучення. Соромився. Почував себе чужорідним тілом серед їхнього горя. Несподівано всі люди навколо одночасно стали неспокійними — всі відразу. Хтось командував, куди треба йти. І я скоріше відчув, ніж почув, як завібрувало все небо. Моторошне відчуття… У мене постійно дзвонив телефон — агенція вимагала фотографій. Тому я змушував себе дивитися довкола й робити фото з відео», — згадував чоловік.

А Ірина Силинська пригадує, як вона зі знайомими п’ять годин шукали дівчинку з танцювального колективу й не могли знайти в жодному списку. Її мама того дня була в іншому місті. Вдалося знайти дівчинку лише увечері - з пораненнями різного ступеня в Іллічівській лікарні. Ліза, розшукувана, героїчно закрила собою півторарічну племінницю. Поруч із ними тоді лежали вбиті. На щастя, обидві дівчинки вижили.

Маріупольчанка Юлія Короткова додає: відразу після вибухів у «Східному» її сім'я зібралася й разом з пʼятимісячним сином та десятирічною донькою виїхали до Харкова.

«Це була надто складна дорога з немовлям та болюча адаптація до життя в Харкові. Але ми навіть не могли уявити, що найскладніші й найжахливіші випробовування ще попереду», — зауважує жінка.