«Як тоді, так і зараз — я готовий до смерті»: воїн із Костянтинівки про те, звідки є сили писати вірші, та що мотивує мститися ворогу

— Це й стало головною причиною того, що взяли зброю в руки?

— З якої думки я вирішив піти воювати? Мабуть, основна — небажання бачити на своїй землі окупантів, бути під владою вбивць та мародерів. І це, власне, має бути рішучим мотиватором і для інших громадян нашої країни, особливо народних депутатів та чиновників.

… «Зростай моя ярість, лети до небес!

Неси мої руки до бою, Арес!

Тримай моє серце в руках своїх, прошу!

Не дай мені зламатися, об цю мою ношу!

Лети із гарматним залпом на Схід!

Дай врятувати себе та свій рід!

Гарячою кров’ю наповни всі жили!

Всю лють моїх предків дістань із могили!

У вічності слава для нас вже здобута!

Нам треба лиш помста, а не спокута!

Гріхів в наших діях точно — немає

Ми нація — сильна, нас ніхто не зламає!"…

— Як потрапили на «велику» війну? Чому це було доволі складно й довелося ділити на кілька «етапів»?

— На війну я потрапив не так просто. 24 лютого 2022 року я евакуювався з Костянтинівки в Тернопіль — там пішов до військомату, аби потрапити до лав ЗСУ, Мене проігнорували та запропонували піти до тероборони. Проте яка тероборона Тернополя? Це далеко. Це не для мене. Я хотів бути ближче до передової та бути корисним. Через день поїхав автостопом до Львова, там був кілька днів і також намагався потрапити до ЗСУ. Місцевий військомат сказав, що це неможливо — і я маю звернутись за місцем прописки, запропонували записатись до тербату. Я відмовився й вирішив їхати додому, спробувати мобілізуватись з Костянтинівки (на той час серйозних прильотів по місту не пам’ятаю). Простояв на вокзалі у Львові з 20 вечора до шостої ранку — потяг так і не приїхав. В результаті я здав квиток та пішов до друга, у якого кілька днів до того вже жив. Зв’язався із місцевим осередком політичної партії, членом якої був, і мене скоординували до волонтерів — ті їхали до Києва зі Львову до ДФТГ «Свобода». Там пробув кілька тижнів, але на передовій не був — охороняв гуманітарні склади. Потім мені запропонували долучитись до ДФТГ «Карпатська Січ», де було багато знайомих. Тож після тієї пропозиції не зволікав, нарешті доєднався — до січовиків.

Вже будучи у Карпатській Січі я свого часу намагався перевестись на контрактну службу (коли ми з ДФТГ «легалізувались» у батальйон). Проте, у військоматі сказали, що це для них буде задовгий процес — і нам краще нести службу по мобілізації упродовж року. І якщо все влаштує - будемо продовжувати службу за контрактом після. Власне, так я і став офіційним солдатом ЗСУ у лавах «Карпатської Січі».

… «Не знаючи жалю — йдемо вперед!

Через ліси, поля, озера, очерет!

Та відступаючи — йдемо навстріч!

Ми — твоя смерть. Карпатська Січ!"…

— Що стало для вас найтяжчим у роботі військовослужбовця? До чого, як у процесі з’ясувалося, кардинально не були готові?

— Найтяжче для мене — «втягуватись» у щось нове. І подекуди фізичне навантаження для мене дуже складне. Я спортом ніколи не займався, і на моїх старих фото помітно, що я мав більш «округлу» форму, — жартує Антон. — Тож коли доводилось розвантажувати БК — мені було найважче.

А от до чого був би кардинально не готовий — знаєте, тут нічого сказати не можу. Я був готовий до всього. До смерті теж — як тоді, так і зараз.

— Наскільки військовим у прифронтових зонах «відгукується» те, що відбувається в тилу? Зокрема, мова й про корупцію, й питання ЛГБТІ-меншин свого часу, й атаки рф по відносно безпечних містах?

— Ми тут про це в принципі й не думаємо і не обговорюємо за горнятком кави. Ця тема у нас підіймається рідко. Тож ніяких проблем в цьому плані не маємо. А ось атаки по цивільних містах ідуть до нас потужним відлунням. Вони потужно спонукають нас мстити за побратимів та мирних людей.

— А як ставитеся до скасування виплат військовим, які віддалені від фронтових і прифронтових зон, які перебувають у тилу? З кінця січня ця тема набула скандальної, тому що вплинула на більшість військовослужбовців та їх родини.

— Я вважаю, що бойові виплати військовослужбовцям мають нараховуватись відповідно. Якщо людина не перебуває в зоні бойових дій, не виконує там службу — то чому вона має отримувати бойові виплати? Тому ця зміна в нарахуванні виплат правильна, але не на часі. Треба було думати до. І реалізовувати виплати за таким принципом з самого початку. Хоча, можливо, на початку це був певний стратегічний крок, аби уникнути відтоку кадрів чи щось подібне.

— Відразу після оголошення рішень про зміни алгоритму виплат військові пояснювали: насамперед це погіршить їхню боєздатність, оскільки багато чого доводиться купувати на власні гроші. Як з забезпеченням ЗСУ у вас? Чи є одяг, амуніція тощо, решта необхідного для служби та комфортної служби?

— Так, ЗСУ бійців забезпечує теплим одягом, харчами та амуніцією. З цим проблем немає. Проте якщо людині треба більше і якісніше — вона сама собі купує все необхідне. І це часті випадки. Тому якщо хочеш максимального комфорту — мусиш його сам собі забезпечити.

— Війна — не те, що мотивує творити щось позитивне. Але ви пишете й патріотичні, й ліричні вірші. Як взагалі війна пов’язана з вашою творчістю?

— Війна пов’язана з моїм римописанням напряму. Активно, та саме державною мовою я почав писати з 2014 року. На написання впливають різні фактори, різний спектр емоцій. Це може бути як відчуття чогось прекрасного, так і жахливого, неприємного. Нещодавно у моєму житті з’явилось кохання, тому найбільше з написаного за останні кілька місяців — вірші про любов, стосунки, кохання.

… «Я увірвусь метеоритом у твої сни.

Хоч якби сильно не пручалась.

Я буду громом для твоєї весни,

Я зроблю все, щоб ти мені всміхалась.

Я розірву цей простір на шматки!

Крізь всесвіти й галактики пролізу!

Й хоч я зламаю всі свої кістки —

Не дам я твоє серце окутати залізу!"…

— Але у віршах зображуються й мотиви про розлучення. Цьому передувала ваша особиста травма? Чи радше історії побратимів?

— Я б не назвав це травмою… Але, так, була певна проблема до цих почуттів. Називається вона «перше кохання». Я тоді був у стосунках із дівчиною у період з серпня 2014 до першої половини 2015. Розлучення було важким, і я не зміг його нормально прийняти. Тому майже 9 років ні з ким не був ані просто для втіхи, ані для стосунків. Проте одна дівчина все ж змогла пробити мій власноруч поставлений бар'єр, за що я їй вдячний. Вона зараз — моє основне натхнення та муза. Я дуже ціную її та вдячний, що вона є у моєму житті.

… «Подивись у вікно та всміхнись,

Я відчую, побачу, почую!

Та і як зможеш, візьми, помолись,

Поки з демонами на Сході воюю"…

— Уже кілька місяців, зважаючи на ситуацію на фронті, українські експерти та військові висловлюють підозри, що ця війна може знову перейти в стадію «тяганини». На вашу думку, «велика» війна остаточно закінчиться нашою перемогою? Чи знову доведеться чекати невизначену кількість часу?

— На мою думку, ми не маємо іншого вибору, окрім як перемогти цю наволоч, цих нелюдей. Ми не маємо жодного права та бажання заморожувати це. Російські потвори мають відповісти перед світом. Перед Україною.

Карфаген має бути зруйнований!

… «Знову прильот, іде евакуація —

Від повідомлень розриваться рація.

Затягнутий на нозі медиком жгут,

На виїзді табличка: «Місто БахмУт»…