Якщо США «підуть»: що станеться в Європі, та як це вплине на війну в Україні

Що може запустити спіраль подій у Європі, які надто мало хто ретельно продумав

Сполучені Штати на порозі прийняття одного з, якщо не найбільш згубного зовнішньополітичного рішення у своїй історії. Після більш ніж 75 років керівництва НАТО є хороші шанси, що в найближчі місяці чи роки Сполучені Штати зменшать свою участь або навіть вийдуть із Альянсу, який забезпечив Сполученим Штатам найнадійніших партнерів, значну частину їх міжнародного впливу, і рівень безпеки, про який мало хто в історії міг би мріяти. Цей саморуйнівний хрестовий похід очолює, звісно, Дональд Трамп, «Крисолав» занепаду Америки, за підтримки його фракції «America First» в Республіканській партії.

Якщо Сполучені Штати виявляться досить дурними, щоб «каструвати» НАТО, це запустить спіраль подій у Європі, які надто мало хто ретельно продумав. Через НАТО за останні 75 років Європа передала Сполученим Штатам не лише значну частину свого військового потенціалу, включаючи важку промисловість, але й свій інтелектуальний потенціал для серйозних міркувань про стратегію та безпеку. За десятиліття після закінчення холодної війни цей процес лише прискорився. Бути кинутими напризволяще вперше після Другої світової війни було б травматично. Європейським державам доведеться швидко відреагувати, щоб захистити свою безпеку, а не поводитися так, як вони були схильні робити з 1945 року.

Проблемою, яка спонукала б європейські держави діяти і стала б для них великим навантаженням, є війна в Україні. У Сполучених Штатах війна в Україні стала предметом чергової кризи в Конгресі, коли республіканці MAGA заявили про необхідність скоротити допомогу, а прихильники України в обох партіях наголошували на важливості захисту демократії. Однак незрозуміло, наскільки сторони вважають Україну головним пріоритетом. Зовсім інакше йдуть справи в Європі, особливо в країнах, розташованих поблизу кордону з росією.

У той час як Сполучені Штати сумніваються щодо України та НАТО, багато європейських народів і урядів усвідомили, наскільки багато поставлено на карту в найбільшій війні на їхньому континенті з 1945 року. Вторгнення росії часто називають найбільшою сухопутною війною з 1945 року, але йдеться про більше — росія та Україна також воюють на морі, у повітрі, у кіберпросторі, у сферах економіки та торгівлі, а також за міжнародну підтримку та світову громадську думку. Якщо росія виграє — або навіть отримає значні шматки української території за якоюсь «мирною» угодою — це поставить під сумнів незалежність і територіальну цілісність інших сусідів росії. Визнаючи захоплення росією навіть частини України, Європа визнає, що юридично визнані кордони є пустим звуком, і що росія може військовою силою захопити частини того, що раніше було Радянським Союзом або Російською імперією.

«Європа може зіткнутися з питанням — як допомогти Україні перемогти росію без американської підтримки»

Бажання, щоб росія нічого не досягла своїм вторгненням в Україну, відрізняється від здатності щось з цим зробити. Після виходу США де-юре чи де-факто Європа зіткнеться — і, якщо Конгрес не схвалить більшої підтримки України незабаром, зіткнеться в найближчі місяці з питанням — як допомогти Україні дати відсіч і перемогти росію без американської допомоги. Це може стати надзвичайним викликом для держав (і суспільств), яким не доводилося думати про таку боротьбу протягом багатьох поколінь.

Безпосереднім завданням буде надання Україні зброї та боєприпасів, необхідних їй для утримання лінії фронту та продовження деградації російських сил. Європа повільно нарощує виробництво артилерії — у 2024 році вона, ймовірно, нарешті надасть Україні мільйон снарядів, які, якби політики швидше відреагували на повномасштабне вторгнення росії у 2022 році, Україна вже мала б на сьогодні. Навіть цього може бути недостатньо. Європейським державам доведеться фактично спустошити свої запаси, щоб зберегти підтримку боротьби України. Це означало б ризикувати своєю майбутньою безпекою, роблячи ставку, що Україна зможе зараз витримати. Деякі європейські держави погодилися передати Україні значну частину своїх запасів у 2022 і 2023 роках, тому що Сполучені Штати були запобіжним механізмом і пообіцяли (або рішуче дали зрозуміти), що допоможуть їм поповнити запаси. Якщо Сполучені Штати більше не будуть віддані європейській безпеці та неоднозначно ставитимуться до НАТО, ця авантюра стає набагато ризикованішою.

Європейським країнам також довелося б відмовитися від педантичності стосовно видів зброї, яку вони готові надати Україні. Канцлер Німеччини Олаф Шольц, здається, повторює політику адміністрації Байдена щодо допомоги Україні в захисті себе, але не настільки, щоб Україна могла перемогти. Також можливо, що адміністрація Байдена наслідує приклад Шольца. Як і адміністрація Байдена, уряд Шольца надав значну військову допомогу Україні, але вона була переважно оборонною (наприклад, протиповітряна зброя) або створеною для бойових дій на відносно малій відстані (бойові броньовані машини тощо). Обидва уряди навмисно не надали Україні можливості більшого радіусу дії, такі як ракети Taurus, необхідні українцям для звільнення всієї своєї території, зокрема стратегічного півострова Крим. Британці та французи озброїли Україну крилатими ракетами більшої дальності, і ні Лондон, ні Париж не лежать у тліючих, опромінених руїнах.

Коливання Німеччини можливі лише через Сполучені Штати. З одного боку, величезний потенціал американських військових можливостей, лише мала частина якого була спрямована на допомогу Україні, знімає частину тягаря з Німеччини. З іншого боку, повільність прийняття рішень адміністрацією Байдена щодо того, як і коли допомогти Україні, є прикриттям для нерішучості Німеччини, і навпаки. Якби Сполучені Штати самі були зацікавлені в тому, щоб рухатися швидше, це посилило б тиск на Німеччину, але це виглядає малоймовірним, враховуючи нинішній стан американської політики. За більш вірогідним сценарієм, коли Сполучені Штати значною мірою відмежуються від Європи, Німеччина може зіткнутися з більшим тиском з боку Британії та Франції, щоб зробити більше для України та швидше.

Усе це дає змогу припускати, що Німеччина — і, якщо на те пішло, Сполучене Королівство, Франція, Італія, Іспанія та решта Європи — можуть зробити більше для України, якщо вони матимуть політичну волю, якої, очевидно, бракує Америці. І це кінцевий пункт. Якщо Сполучені Штати таки покинуть Україну та Європу, Європі доведеться вирішити, чи зможе вона понести витрати на ремілітаризацію за дуже короткий час. Вона повинна буде дати Україні те, що їй потрібно для боротьби в короткостроковій перспективі, навіть якщо це буде болісно з політичного та військового боку, і їй доведеться інвестувати багато грошей у відновлення своєї військово-промислової бази. Їй доведеться налагодити захищені ланцюжки поставок, заснувати нові промислові підприємства та координувати зусилля на всьому континенті. Коротше кажучи, Європі доведеться сприймати війну серйозно.

Хороша новина полягає в тому, що Європа, як і Сполучені Штати, достатньо багата, щоб зробити це, якщо у неї є політична воля. Вона затьмарює росію в економічному відношенні та має процвітаючий аерокосмічний сектор і важливі кібернетичні та морські активи. Якби підхід був серйозним, Європа самотужки могла б дати Україні таку військову силу, яка змогла б забезпечити українську перемогу — і якщо вони діятимуть швидко, вони можуть зробити це до закінчення війни. Нещодавній звіт Міністерства оборони Естонії — бажаний контрприклад тому, що європейці передають міркування про безпеку «на аутсорс» Америці — чітко показує, що Європа може рекапіталізувати свої збройні сили та допомогти Україні перемогти за відносно скромних витрат. «По суті, виділення лише 0,25% ВВП на рік на військову допомогу Україні забезпечило б приблизно 120 мільярдів євро [130 мільярдів доларів] — це більше, ніж достатньо ресурсів для реалізації», — рекомендує стратегія. Без Сполучених Штатів ця цифра була б вищою, але все одно не була б непосильною у фінансовому плані.

«Є сценарій, за якого неважко уявити, що Європа почне інституційно розпадатися, що матиме невимовні наслідки для війни в Україні»

Якщо європейським державам не вистачить єдності та рішучості, результатом буде хаос. Кошмарний сценарій може виглядати так, що країни, близькі до росії, подвоять допомогу Україні, тоді як ті, що знаходяться на заході, вирішують укласти угоду на умовах Путіна. Тоді сама Європа може розвалитися. Якщо деякі держави в Європі відчуватимуть, що інші готові пожертвувати своєю довгостроковою безпекою диктаторській росії, яка масово вбиває людей, це буде руйнівним для самої ідеї об'єднаної Європи.

За такого сценарію неважко уявити, що Європа почне інституційно розпадатися, що матиме невимовні наслідки для війни в Україні. Якщо такі держави, як Польща та країни Балтії, відчують, що західноєвропейці пожертвували Україною (і, як наслідок, безпекою кожної центрально-східноєвропейської держави), вони можуть вирішити допомогти Україні самостійно — саме тоді, коли російська армія буде ослаблена. Це може гарантувати перемогу України, але також може зробити східний фронт НАТО вразливим і спричинити кризу в ЄС і європейському НАТО.

Основним гарантом незалежності та територіальної цілісності членів НАТО була загроза ядерної зброї. Сполучені Штати зберігають на сьогоднішній день найпотужніший у світі арсенал ядерної зброї, але якщо США виключити з формули, Франція та Британія з їхніми значно меншими арсеналами стануть єдиним ядерним засобом стримування Європи. Але якщо Центральна/Східна Європа відчує себе покинутою цими силами, нескладно уявити польську чи навіть українську ядерну програму.

НАТО досягло успіху саме тому, що воно зміцнило як Європу, так і Сполучені Штати та надало гарантії, тобто певність, своїм членам. Якщо Сполучені Штати вийдуть з Європи, держави на континенті зіткнуться з важким вибором: спільно взяти участь у справі перемоги України та піти на необхідні жертви, щоб це сталося, або розділитися на табори. Найкраще, звичайно, було б, якби Сполучені Штати взагалі не змушували їх робити вибір. Найкраще для Європи та найкраще для Сполучених Штатів.