«Якщо тут хтось тягне шиферину — це не мародерство, а виживання»: як на Донеччині вмирає селище, яке заснували греки й почали стирати з землі росіяни

Від центру Великої Новосілки у Волноваському районі Донецької області трохи більш як 10 кілометрів до позицій окупантів. Відстань, яка давно не є безпечною для цивільних мешканців, що досі живуть в обстріляному населеному пункті. За крайні два роки вони вже звикли, що над головами можуть літати ворожі дрони та снаряди. Тут майже в кожне подвір'я був свій «приліт» і кожна родина стала понівеченою — чи то від відстані, на якій тепер перебувають рідні люди, чи від болісної втрати. Проте кілька мешканців ще лишаються у Великій Новосілці і до останнього тримаються за руїни свого життя та нерухомості, усвідомлюючи, що жодної гарантії на «завтрашній день» ніхто з них не має.

Журналісти «Вчасно» побачили умови, в яких виживають місцеві без світла, води та газу, коли єдині постачальники продуктів, ліків та новин із «цивілізації» — поліцейські підрозділу «Білого янгола» або капелани з мініконцертом українською.

Від греків із Криму — до окупантів за кілометр від населеного пункту

На сьогодні відстань від Великої Новосілки до найближчих позицій росіян на окупованих територіях — 10,6 км. До лінії розмежування, де ведуться бої - 8,8 км. І хоч ця відстань здається малою, та ще рік тому сусіднє селище — Нескучне — було «під росіянами». Окупанти стояли за кілометр від Великої Новосілки, і був величезний ризик, що населений пункт також буде захоплений.

«Селище в останні роки дуже почало розвиватися, реконструювали всі будівлі, були ремонти у школах і дитсадках, на стадіоні оновили тенісний корт… За рахунок сільського господарства наш район завжди добре жив. А коли почалася війна — це все обірвалося. Звісно, що все заміноване. Плюс закидане залізяччям від ракет і мін. Як колись заснували це поселення греки-переселенці - то й ми тепер усе своє життя, як оті самі греки: переселенці», — з невеселою посмішкою каже поліцейський «Білого янгола» Микола Янатьєв, який є місцевим мешканцем Великої Новосілки.

До вторгнення населений пункт був доволі успішним. Зокрема, була й лікарня (яка у 2017 році отримала нове багатовартісне діагностичне обладнання), дві школи та два дитсадки, дитяча музична школа, спортивний комплекс та стадіон. Останній, до речі, встиг проіснувати за нормальних умов лише кілька років — відремонтували його восени 2016 року, а додали новий тенісний корт — у 2021.

Наразі полицейські регулярно фіксують все нові й нові пошкодження Великої Новосілки. І на сьогодні, за словами Миколи Янатьєва, відремонтувати та довести до «притомного» стану можна лише 20% усіх будов селища. Решту ж доведеться хіба що зносити — оскільки зруйновані цілі вулиці.

«Як кажуть місцеві владівці, якийсь принц хотів би допомогти у відновленні, і, звісно, Греція. Вони хочуть допомогти саме нам, Великій Новосілці. Але на це треба величезні гроші: садки. лікарні, школи, всі будівлі, адміністрація тощо — все зруйноване, ринок центральний згорів. І я навіть не уявляю, як тут взагалі щось відновлювати. хіба що поставити паркан величезний уздовж міста, щоб бачити лише його половину — ту, яку ще не повністю рознесли… Я просто не бачу життя тут. Щоб тут жити в таких умовах, бачити оці всі наслідки атак, трощі - треба бути якимось крейзі-чоловіком. Бо здорова людина так жити не зможе», — каже чоловік.

До речі, для ракет окупантів вулиці Великої Новосілки, названі на честь «великих руських», не стали «стопом». Тому поруйнована й колишня вул. Гагаріна (нині - проспект Незалежності), вул. Пушкіна (зараз — Лесі Українки), вулиця Чайковського (тепер — Миколи Лисенка).

Сьогодні з розваг у Великій Новосілці - лише приїзди волонтерів, які віддають місцевим гуманітарку, інколи забирають тварин на прилаштування. Або ж приїзд капеланів. Цього разу гумдопомогу привезли капелани з Волині, які вирішили влаштувати кілька невеличких концертів для селян. Співають українською і зізнаються, що інколи люди цим незадоволені. Проте ніколи активно не заперечували проти мови й не вимагали «язика».

«Ми живемо поблизу Білорусі, їздимо сюди двічі на місяць десь — збираємося разом, збираємо допомогу від місцевих, вантажимось і їдемо. І в кожному селі на нас реакція різна. От у Рівному були — там кожен задоволений був тим, що ми приїхали. А тут — не всі це розділяють… Хтось і скоса дивиться, або ж в очі посміхається, а за спиною інше говорить. Колись ми взагалі потрапили у Новосілку під обстрілом! Нас і з мінометів обстрілювали, і градами колись „крили“. Але ми як розуміємо, що в них (росіян — ред.) перезарядка почалася — тоді проскакуємо далі», — кажуть капелани.

Підвал з ароматом сирості, старості та відчаю

Майже на 90% селище зруйноване. Проте люди лишаються тут і до останнього тримаються за руїни свого життя та нерухомості, усвідомлюючи, що жодної гарантії на «завтрашній день» ніхто з них не має.

З Великої Новосілки багато людей переїхали на початку вторгнення переважно у Дніпропетровську та Запорізьку області. Проте у населеному пункті до останнього лишалися близько 400 дітей. На щастя, серед них неповнолітніх не було. 20 лютого 2023 року з Великої Новосілки евакуйували всі сім'ї з дітьми.

Проте поліцейські «Білого янгола» зауважують: якби вони могли — вивезли б і усіх дорослих у безпечніші місця; принаймні туди, де немає ймовірності щохвилини загинути від ракети, наведеної ворожим дроном. Проте люди самі відмовляються — і щоночі спускаються у «підвали — гуртожитки», де живуть десятками у вологих, старих та часто непристосованих для цього приміщеннях.

«У нас є дві локації, де ми знаємо, що люди живуть масово. Туди завозимо гуманітарку, воду, ліки — все, що треба. Але ж це такі умови життя… Світла у Новосілці немає з 17 квітня 2022 року. Сюди летить постійно й артилерія, і „гради“, тому вони постійно живуть у підвалі. Є ті, хто ще живе у своїх хатах або квартирах. Але вони переважно не йдуть нікуди, коли все починається», — розповідає поліцейський «Білого янгола» Микола Янатьєв.

На сьогодні у Великій Новосілці вже навіть не фіксують випадків мародерства. Все, що люди могли — покрали ще в перші місяці вторгнення, коли поселення спустіло від місцевих, які відразу виїхали звідси. Проте регулярно поліцію кличуть на сварки — між тими «сусідами», які й ділять один підвал «на загал».

«Якщо зараз хтось у Новосілці тягне дошку чи шиферину — то це вже не мародерство, а виживання. Побутової техніки у хатах немає ще з весни 2022 року. Та й вона нікому не потрібна — бо світла немає, все готують на вогнищі чи на газу», — кажуть правоохоронці.

Мешканка Великої Новосілки Світлана Іллівна розповідає, що зараз у їх двоперховому будинку та околицях поряд живуть 18 людей. До вторгнення ж їх були сотні - вулиця завше була доволі заповненою та людною. Проте коли росіяни напали на Україну — більшість виїхали. Лишилися ті, кому немає куди їхати… або хто не хоче цього робити.

«Магазинів немає, тільки хліб тричі в тиждень привозять — ми купуємо. Готуємо все на газовій плиті, яку заповнюємо самі чи поліцейські. Замовляю воду питну для себе, доньки та тварин — у бутлях, щомісяця. А технічну беру тут у свердловинах. Раніше годувала 16 котів, зараз їх 8… Нам страшно, але що робити? Виживаємо. Двічі на ніч п’ю валеріану, вдень по кілька разів. Мене вже нічого не бере у малих дозах», — розповідає жінка.

Світлана Іллівна з донькою живе в понівеченому будинку без вікон (ті забиті дошками). Каже, їхати обом немає куди — рідні, яка б їх прихистила, немає. А виїжджати без конкретного місця та умов не хочуть. Тому вирішили лишитися у своїй квартирі, хоча не мають ні світла, ні води, ні газу чи то опалення та навіть зв’язку.

Комфорт по-підвальному

У підвалі однієї з місцевих шкіл люди створили умови для спільного життя. Там стоять імпровізовані 28 ліжок (кожне складається з матрасів, дощок та кількох стільців), поруч — горами лежать речі. У баулах — книги, фотоальбоми, каструлі та одяг. Так зване «придане» кожного місцевого, яке вони хотіли б врятувати. Переважна більшість мешканців — люди старшого віку, тож чи не половину від пакунків займає «зруйноване життя» — дрібниці з мирного довоєнного періоду, фотографії рідних або речі «у спадок». Так живуть вже два роки. Раніше тут було майже 100 людей, зараз трохи бильше 20.

«Останнім часом нас обстрілюють щодня, будь-якої миті, коли цього не очікуєш. Тому виходити на вулицю небезпечно. Тому всі наші старенькі сидять біля входу в підвал — щоб раптом що, якомога швидше спуститися. Далеко також не заходять, бо немає де ховатися, та й страшно. Але зараз хоча б тепло, сонечко є - то ми виходимо. Готуємо на вулиці, на газу — один чоловік викликався сам готувати. Проявив ініціативу, йому подобається. Продукти привозять хлопці („Білі янголи“ — ред.), а воду беремо з криниць — вони є по селу», — розповідає журналістам «Вчасно» Ірина Бабкіна, мешканка шкільного підвалу.

Жінка — «старша» по підвалу, в якому живуть мешканці Великої Новосілки. До вторгнення працювала вчителькою у музичній школі - навчала грати на піаніно. Щоправда, зараз її інструмент не працює, та і музичну школу давно зруйнувала російська ракета.

Ірина зізнається: виїжджатиме лише тоді, коли сильно «притисне» — хоча на неї в безпечнішому місті в Україні чекають мама з донькою. Сама жінка живе у своєму будинку — той поки що відносно цілий, а в підвал приходить харчуватися, зарядити гаджети чи ліхтарики. Заряджають це все завдяки генератору.

Поміж рядів із пакетами та спальними місцями ходять «підвальні улюбленці» — з десяток котів і кошенят, які стали рятівниками від набігів мишей та щурів. Щоправда, повністю позбутися присутності останніх не вдалося навіть за допомогою отрути — тому люди днюють та ночують разом із гризунами. Сподіваються, що не прокинуться з ними в одному ліжку.

І хоч у більшості місцевих «вільного простору» в підвалах чи укриттях немає - дехто таки створив свій «куточок» посеред кімнати загального користування.

«Ми колись завозили для місцевих листи ОСБ — з них люди викладали собі імпровізовані „стіни“ і відділяли свої спальні місця від інших», — пригадує «білий янгол» Микола Янатьєв.

Туалет у підвалі також підручний — відра, накриті зверху кришками чи шматком газети. Щоправда, розміщені в окремій кімнатці, яку видалили під «вбиральню» — одну на всіх. Тож попід стінами стоїть понад десяток відер. І всі - чиїсь.

«Уночі ми про всяк випадок зачиняємося зсередини — про всяк випадок, бо невідомо що зараз може статися… Тому всі сюди ходять у своїх справах, а вранці це виносять і виливають», — каже Ірина Бабкіна.

Жінка додає: сварки між місцевими бувають — «як і в будь-якій сім'ї, нерви ж розхитані». Але намагаються їх закінчувати мирно — аби не викликати правоохоронців. «Буде у нас мир в підвалі - то буде мир скрізь», — з посмішкою каже Ірина.

«Перебіжки» місцевих «на той бік»

У Великій Новосілці «Білі янголи» щодня допомагають місцевим, об'їжджають усі будинки чи «гуртові підвали», годують людей. Проте інколи й після цього люди нічого доброго чи приємного їм не кажуть. Зокрема, Микола Янатьєв розповідає, що йому інколи трапляються відео з тими мешканцями Великої Новосілки, кому він ще кілька днів тому допомагав. Щоправда, відео випущені на російських пропагандистських каналах, а головна теза — «як усе погано в Україні».

Зокрема, одним з останніх прикладів став чоловік, який на велосипеді «переїхав» лінію розмежування й потрапив до окупантів. Там поскаржився на атмосферу «деспотизму» та жахливі умови в Україні. Щоправда, звинуватив у цьому не росіян, які потрощили його селище, а українців.

На питання, чи не ображає це поліцейського настільки, щоб покинути допомогу людям, «янгол» впевнено хитає головою: категорично «ні».

«Я вже не звертаю на це уваги. Спершу було недобре відчуття всередині, але потім я абстрагувався. Не всі ж таке кажуть добровільно, на камери, пропагандистам — когось і змушують те все казати. Можливо, хтось справді вважає, що у нас так все погано — то як взагалі комусь продовжувати допомагати… Бо ж хтось нам каже, що ми молодці й робимо гарну справу! А хтось ллє бруд і свариться на незрозуміло що. На таких я увагу не звертаю — просто йду геть, щоб того не чути», — каже Микола Янатьєв.

Які б люди не залишалися у Великій Новосілці, правоохоронці та волонтери до останнього забезпечують їх гуманітаркою та будь-якою іншою допомогою. Завдяки цьому останні мешканці селища тримаються у своїх підвалах та зруйнованих будинках.

Фото: Марія Давиденко