«Інколи по сім дронів над нами кружляє»: як ремонтники ДТЕК повертають світло в «сірі» міста Донеччини
Репортажі«Кігті» на ногах, зимова фірмова куртка, бронежилет, каска й десятикілограмовий моток дротів у руках — саме у такому екіпіруванні росіяни бачать ремонтників ДТЕК, які лагодять світло. І все одно скеровують на них дрони та ракети, хоча екіпажі просто намагаються зробити життя людей біля фронту не таким виснажливим та тяжким, яким воно насправді є.
У місто на Покровському напрямку, понівеченому після наступу окупантів, заїжджає броньовик ДТЕК. Всередині авто — екіпаж з чотирьох ремонтників, один з яких майже не відводить погляд від картинки на екрані детектора дронів. Там видно дорогу, дерева, частину пустого міста — те, що бачить і російський оператор за кілька кілометрів звідси. Той шукає, кого зможе цього разу вбити чи скалічити. Однак для ремонтників ця картинка «на двох» — спосіб вберегти своє життя. Вони принаймні бачать, що відбувається над їх головами, поки їдуть ремонтувати перебиту електролінію й повертати світло в «сіре» місто.
«Дрони літають. Воно сигнал ловить, але, мабуть, це розвідувальний, бо горизонт видно. А оце вже FPV… Шукає, зараза. Буває таке, що над нами кружляють по сім дронів одночасно», — коментує «картинки» на екрані детектора Віталій, начальник Покровського РЕМ ДТЕК Донецькі електромережі.
Машини, в яких ми їдемо на ремонт електролінії, «обклеєні» позначками ДТЕК. Бити по ремонтниках та їх авто заборонено Міжнародним гуманітарним правом, правилами та звичаями війни, міжнародними лідерами й «гарантами». Проте коли окупанти помічають машини чи людей у сірих куртках — не втрачають шанс «пополювати».
«Ми вже попадали на цих машинах під касети, коли нас намагалися ними накрити, дрони нас кілька разів атакували. Коли ми востаннє були у Гришиному, над нами «Молнія» летіла. Розвернулася, зависла, подивилася — і полетіла в машину, в якій ми сиділи. Пощастило, що її вітром здуло — вона метр перелетіла. Хоча ж той оператор російський бачив, що машина вся розписана: «ДТЕК», — пригадує чоловік.
Раптом його увагу привертає не зображення на детекторі дронів, а «оновлення» в небі: «Он бачите, в небі з’явилася лінія біла?.. То або ППО щось збиває, або ракета. А хоча ні, то літак. Бачите, петля намалювалася? Ото КАБ пускає. Зараз десь прилетить. Ми колись працювали там, куди зараз їдемо, і на наших очах по місту одразу чотири літаки запустили КАБи. Тоді було… лячно».
Поки екіпаж ДТЕК доїжджає до пошкоджених електроліній, дрон летить далі. На екрані видно, як він «крутиться» на місці, шукаючи ціль для атаки. Пролітає поруч з екіпажем, але ні людей, ні авто не помічає. Крутиться навколо зруйнованого підприємства, а потім атакує руїни на ньому. За кілька секунд чутно вибух. Кілька хвилин після цього у небі тиша. Хлопці в цей час у шість рук розмотують новий дріт, за допомогою «кігтів» вилазять на стовп відновлювати електролінію. Однак коли один з них на верхівці опори — «Чуйка» знову «верещить». За кілька секунд над головами з’являється вже не один FPV, а їх рій. Дрони вилетіли на полювання, і ризик екіпажу ДТЕК стати ціллю для окупанта — надто високий, щоб і далі працювати.
Віталій разом із журналістами «Вчасно» прислухається до машин, прильотів і гудіння в небі. Звуки змішуються й інколи видаються не тим, чим здається. Проте коли гудіння наближається — керівник Покровського РЕМ резюмує: «Дрони з усіх сторін дзижчать. І летять до нас».
Коли гудить ризиково близько і з різних боків, Віталій кричить ремонтникам, щоб вони злазили.
«Підлітає до нас… Так, на нас летить. Хлопці, бігом, розбіглися! FPV! Кидайте все, подалі від машин. Давайте під дерева», — кричить Віталій.
На реакцію — кілька секунд, хоча й вони нічого не можуть гарантувати. Щобільше — поспіх може зіграти злий жарт, якщо знехтувати безпекою. Зокрема, один з ремонтників через дрони змушений спускатися на «кігтях» із верху стовпа. Необачний рух — і можна травмуватися навіть попри страхування. Але якщо не квапитися — дрон може засікти «ласу» ціль і атакувати хлопця. Таке вже траплялося.
Важкості в роботі ремонтників додає фізична незручність — вага бронежилета та каски, яка важить до 10 кілограмів. Для роботи на землі така вага здається невеликою. Проте коли у ній потрібно піднятися на кілька метрів угору (інколи — на висоту четвертого поверху), а потім спуститися вниз через дрон, знову піднятися і знову спуститися — це стає перевіркою на фізичну витривалість. Пройти її можуть не всі.
Поки ми з ремонтниками ховаємося під деревами, хлопці напружено обводять поглядом місцевість: сховатися майже ніде, крім дерев — «гола» територія. Поруч є кілька будівель, проте саме через прильот по них і пошкодило електролінію. Тож наскільки вони безпечні й чи не «добиватимуть» будинки, якщо там помітять рух — питання швидше риторичне.
«Ми вже не раз під обстрілами були. Було таке, що FPV до нашої машини спустилося, ми відразу всі розбіглися, попадали… А вона висить прям у дверях. Думали, що машину рознесе. А отак, як зараз літає - то кожного виїзду майже. Інколи доводиться по кілька разів бігать, ховатися», — пригадує майстер-ремонтник Покровського РЕМ Олександр.
За кілька секунд дрон пролітає далі, але з кількох сторін чутно вибухи — інші FPV вже щось атакують. Ремонтники оцінюють ситуацію й вирішують пошвидше закінчувати натягувати лінію, бо відсутність вітру і ясна погода — не на їх боці. Тож усі рухи — швидші, підняття на «кігтях» — також, хоч і важко. Коли дорогою мчить авто — всі завмирають: оптоволокно, наприклад, детектор дронів навряд чи помітить, картинку не передасть. І саме він може атакувати особливо підступно. Це розуміють усі, тому коли звучить кінцеве: «Готово!» — всі полегшено видихають.
«Чи не боїмося ми виїжджать у такі місця… Боїмося, звичайно. Як і всі люди. Але треба робити — ми й робимо. Один одному допомагаємо, та й усе», — каже майстер ДТЕК Олексій.
За неповну годину перебування на тому місці детектор зафіксував сім дронів над нашими головами. Усі сім завмирали й, можливо, «прицінювалися», чи варто бити. Хоча велика ймовірність, що завдяки маскуванню ДТЕК вони їх і не помітили. Однак паралельно з десяток дронів атакували будинки, розташовані поруч, і мали огляд на опори, на яких ремонтники ДТЕК лагодили електролінії. Кожен такий «огляд» може скінчитися трагічно — російський оператор може або сам полетіти на атаку, або дати координати «колезі» по тероризму. На щастя, цього разу ремонт у «сірому» та понівеченому місті закінчився добре: ДТЕК повернулися на базу, а в людей з’явилося світло. Однак скільки годин мине до наступної атаки, яка пошкодить опори чи дроти — невідомо. Інколи не минає й години.
«По місту, де ми жили, кохали, одружувались і народжували дітей, ми почали їздити в бронежилетах і в броньованій машині»
Небезпека Покровського напрямку, про яку розповідають військовослужбовці, безпосередньо торкається і роботи ремонтників ДТЕК. Якщо в напрямку населеного пункту, де стався обрив електроліній, готується чи починається штурм — туди екіпажі не їдуть. Віталій наголошує, що його люди виїжджають на точку тільки після припинення стрільби.
«Це надто небезпечно, бо росіяни відпрацьовують по нашій стороні з усього. І не прицільно, а так, аби закидати снарядами. І КАБи, і дрони, і ракети летять. Працювати в тому районі взагалі буде надто небезпечно, тому ми намагаємося зачекати, щоб ситуація стала спокійнішою, або взагалі повернутися на базу й поїхати на ремонт пізніше. Навіть уночі. Але якщо я знаю, що мої люди можуть бути поранені або не повернуться з того виїзду — значить, вони туди не поїдуть. І коли я дам добро на той виїзд — я буду з ними», — пояснює свою позицію начальник Покровського РЕМ.
На лінії фронту він з колегами працює з 2014 року. Пригадує, як ще до вторгнення вони їздили лагодити електролінію в Авдіївці. Їх тоді часто попереджали: працюють ворожі снайпера по всім, хто рухається, в якій би формі не був. Тому раптом вони щось помітять чи подумають не те — стрілятимуть. Потім, з 2022 року, з’явилися ракети — їх вони називали «тиха смерть», бо ті спершу прилітали, а вже потім було чутно вибух. Потім настав «період» КАБів. А зараз — дроновий.
«З усього перерахованого дрони найнебезпечніші. Якщо на тобі чи на машині „хрестик“ поставили — ти вже не втечеш. Навіть якщо помітиш — не встигнеш забігти нікуди. А якщо ти на стовпі, коли десь пролітає дрон, або ж він тебе фіксує - все. Оце один з найнебезпечніших моментів. Те саме стосується й вишок, коли ми ще на них працювали, бо ти ж із неї не стрибнеш. Але зараз ми з ними не їздимо. Нас якщо помітять з такою технікою — ми там і залишимось», — каже чоловік.
З 24 лютого 2022 року ремонтники ДТЕК уже понад 300 разів потрапляли під обстріли. В цю цифру враховані не ті випадки, коли вони були в зоні потенційного ураження, а коли саме їх прицільно обстрілювали. Серед працівників Покровського РЕМ поранених не було, проте в інших підрозділах люди отримували тяжкі травми. Є й загиблі працівники ДТЕК — щоправда, не під час виконання своїх обов’язків. Через це з першими штурмами Покровська екіпажі почали їздити на броньованих машинах. Це далося морально тяжко — бо раніше по тих самих містах вони їздили без броні, а потім йшли гуляти з сім'ями, почуваючи себе у безпеці.
«Коли жили в самому Покровську — їздили без броні, а ближче до Донецька ми виїжджали на броньованих машинах. А коли переїхали у Добропілля, то вже по Покровську їздили в броньовиках… А зараз уже немає точок, куди ми їдемо без броні. По тих містах, де ми гуляли, де одружувалися, росли — ми їздимо в броньованій машині, бо нас можуть вбити росіяни», — невесело додає Віталій.
Зустріч з дронами — неминуча, а робота — без вихідних і дому: в яких умовах живуть та працюють ДТЕК на Донеччині
Коли ми повертємося на «базу» ДТЕК із ремонтниками, хлопці знімають екіпірування й розходяться територією, щоб недовго відпочити. На новий виклик, який отримали 10 хвилин тому, поїхав інший екіпаж, а до нового повідомлення про пошкодження електроліній є кілька хвилин чи годин. Віталій, начальник Покровського РЕМ, ставить на буржуйку грітися борщ — він його готував сам на всю компанію.
Фактично ремонтники живуть як одна родина: спільний побут, їжа, будні. Усі лишилися без дому — хтось раніше жив у Покровську, Добропіллі, Золотому Колодязі та Мирнограді. Багато людей — з окупованого Курахового й Великоновосілки.
«У мене немає людей, які виїхали чи звільнилися через війну. Я взагалі був за кордоном, коли почалася повномасштабка. Жив у Покровську. Коли там стало надто небезпечно, довелося виїхати, але ж по роботі їздили в місто. Бачили, як його щодня все більше розносили. Боляче…» — знизує плечима Віталій.
Його колега, друг та майстер ДТЕК Олександр переїхав лише нещодавно з рідного Золотого Колодязя біля Покровська. Він усе життя пропрацював у ДТЕК майже на одному місці - з юності, коли йому виповнилося 20 років, і до сьогоднішнього 51 року. Тому тримався за дім, коли окупанти лише штурмували Покровський напрямок. А коли пролетів один з перших роїв FPV — зрозумів, що чекати більше нічого.
«Виїхав 20 травня. Спершу почалися обстріли, почали літати дрони. А потім нам у будинок прилетіло. Розірвався касетний снаряд — чи то „Смерч“, чи „Ураган“, і даху не лишилося. Після почалася атака FPV-дронів. Спершу по одному, а коли їх налетів відразу рій — ми зрозуміли, що треба виїжджати», — пригадує чоловік.
Втрата дому боляче змінила життя усіх ремонтників ДТЕК Донеччини, але особливо — тих, хто раніше працював у Покровському районі. Чоловіки відправили родини в евакуацію, самі лишилися працювати біля прифронту. Робота — ризикова, часто ненормована й стресова. Тому рятують їх сім'ї.
Невимушено хлопці зізнаються, що дуже сумують за родинами, як і дружини та діти. Тому останні подекуди намагаються контролювати, що чоловіки роблять — хтось жартома, а хтось через страх втратити кохану людину. Наприклад, майстер Олександр сміється, що в нього контроль з боку дружини — чи не серйозніший, аніж з боку керівництва.
«Мені зранку і ввечері треба віддзвонитися, бо жінка дуже хвилюється. Якщо я не наберу — то вже вона телефонує: „Де ти, чого не дзвониш і що робиш?“. Треба звітувати й про те, що я з роботи прийшов, і що пішов на неї», — з посмішкою розповідаю про свою родину Олександр, майстер ДТЕК.
Серед працівників ДТЕК багато тих, хто пішов воювати — попри те, що компанія має бронь. Частина з них виконує свої завдання на Донеччині, поруч із колишніми колегами. Інколи — й фізично поруч.
«У нас є доплата за близькість до фронту, за небезпечний виїзд. Це оплачується окремо. Але це не „замануха“ для наших людей, а просто бонус. Ніхто тут не працює тільки через гроші. Тому я вважаю, що наші хлопці повинні мати УБД. Ми інколи працюємо ближче до лінії фронту, аніж деякі військові. Хлопці ризикують життям, тому мають бути якісь бодай пільги. Наприклад, можливість прифронтовим ремонтникам раніше піти на пенсію. Але це так, мрії», — з посмішкою додає Віталій.
Начальник Покровського РЕМ каже, що без жодних «заманух» його колеги продовжують працювати на Донеччині. Тих, хто був змушений переїхати, працевлаштували в іншому регіоні. Однак зараз за Покровський район тримаються ті, для кого електролінії близ фронту — не просто дроти, а шлях, який колись вів до дому.
«Війна дуже змінила ставлення до нашої роботи. Раніше ми приїжджали через пів години або годину після того, як обірвало лінії, і люди незадоволені були. А зараз нас бачать — радіють. Бо це знак, що їх не покинули. Місяць тому ми приїхали в одне село ремонтувати лінію після обстрілу. Якраз почали лізти на опору. Жінка виходить з будинку, побачила нас — і ледь не плаче: „Такий обстріл був, так страшно. Я тільки зараз наважилася вийти з будинку, а ви вже тут, працюєте!.. Я такого ще не бачила“… Обіймала нас, плакала… Люди вдячні за те, що ми робимо», — переконаний Віталій.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!