"У моєму бюджеті обов’язково є частка “на армію”: як переселенка зі Слов’янська допомагає ВПО та військовим

Катерина працює у благодійному фонді "Право на захист" та допомагає переселенцям і постраждалим від війни. Наразі вона і сама є переселенкою, проживає у Дніпрі, але при цьому допомагає соціалізуватись та адаптуватись іншим людям. Також жінка намагається підтримувати армію та продовжує жити повноцінним життям.

У Слов’янську Катерина працювала у бібліотеці, а з 2014 року почали вести активне громадське життя. Прихід великої війни Катерина відчувала не тільки через регулярні новинні повідомлення, які лунали ледь не щодня. На роботі з грудня йшли розмови про релокацію, тому “тривожний” рюкзак вже був зібраний. Через 3 тижні після початку вторгнення — Катерина разом з родиною покинула рідне місто та переїхала до Дніпра.

З серпня 2021 року у житті Катерини з'явився благодійний фонд "Право на захист". І допомога людям, які постраждали внаслідок війни в Україні, стала не просто її роботою, а скоріш покликанням, сьогоденням і можливістю відчувати себе потрібною.

Волонтерство та допомога військовим

Окрім роботи в благодійному фонді,  який допомагає постраждалим цивільним, Катерина у вільний час займається також волонтерством – підтримує військових. Допомагати військовим та цивільним жінка почала майже одразу, оскільки Дніпро став таким собі транспортним хабом. Катерина приймала посилки на “Новій Пошті”, які надсилались з усієї країни, а потім шукала волонтерів-перевізників. До Слов’янська та інших міст жінка передавала ліки, одяг, їжу, ласощі та гроші. Але від моменту оголошення обов’язкової евакуації в регіоні, пріоритети трохи змінились.

“Ухвалила для себе рішення, що цивільним, які не хочуть евакуюватися, більше не допомагаю - мають виїхати. Працюючи в благодійному фонді та займаючись волонтерством, я бачу і знаю, що є безліч можливостей адаптуватися та отримати належну допомогу на новому місці. Саме цим я займаюся в «Право на захист». Я не хочу бути дотичною до тих, хто тримається за землю, ризикує своїм життям та заважає нашим військовим робити свою справу. От вони як раз потребують підтримки держави та волонтерів – належної амуніції, одягу”, - пояснила Катерина.  

Жінка розповіла, що під час розмови один військовий проговорився про свої потреби, а вона не змовчала та запропонувала спробувати зібрати кошти. За перший день вдалося назбирати 20 тисяч гривень і ще стільки ж за наступний тиждень. Відбувся і другий збір на 30 тисяч гривень, а тепер у самому розпалі вже третій. 

Жінка констатує, що з кожним разом все повільніше та важче вдається зібрати необхідну суму.  

“Хтось з моїх улюбленчиків військових приїздить на пару днів у відпустку і йдемо до воєнторгу.  Купуємо найнеобхідніше, бо грошей не так багато, а в основному це спецодяг і взуття. Щоразу 2-3 тисячі додавала я, бо трохи не вистачало. А відмовлятись від обраного не хотіла”, - розказала Катерина.

Найголовніше на думку жінки: треба мати у бюджеті обов’язкові “на армію”. Це потрібно для того, аби мати можливість жити в цьому житті.

У Дніпрі наразі проживає дуже велика кількість переселенців з Луганської, Донецької, Запорізької та Харківської областей, оскільки місто розташоване як раз поряд з ними. Катерині вдалося знайти житло для її великої родини, хоча особистого простору вони не мають.

За словами жінки, проблемою переселенців є жага до залежність від отримання гуманітарної допомоги. Деякі на неї прямо-таки «полюють», і, на жаль, не завжди ті, кому вона по-справжньому потрібна. Також багато хто нарікає, що держава мало платить, проте Катерина вважає, що проблема зовсім в іншому:

“Проблема в бажанні розпочинати все з нуля. А іноді на це дуже важко наважитися. Особливо людям 40+, яким найважче адаптуватися. Я б казала, навіть, що вони пручаються адаптуватися. Це дуже сумно, бо багато хто з них офігезні специ і могли б отримати можливості, хоч з роботою і важко”, - пояснила жінка. 

Як жити далі?

Наразі родині дуже хочеться повернутись додому і Катерині достатньо знати, що може туди вільно повернутись, коли захоче. За час роботи жінка зустріла переселенку з Луганщини, історія якої її вразила. Пані поважного віку одразу попросила у завідувача гуртожитку роботу і вже з липня влаштувалась двірником. Пенсіонерка, незважаючи на вік, має вже дві роботи та є членом ініціативної групи у Катерини. 

Також жінку вражають села у Дніпропетровській області, бо у громадах дуже щиро приймають переселенців. Приносять біженцям все, що їм потрібно, а потім разом з ними у шкільних їдальнях випікають по 500 пиріжків. І так тричі на тиждень, щоб передати українським військовим. 

Як каже Катерина, головні речі в житті - це зовсім не речі. Ще у 2014 році їй треба було очищати коло свого спілкування від проросійських людей, проте у 2022 році виявилось, що досі є кого позбутись.

“Ця війна - це перевірка себе самої. На міцність, мудрість, користь від досвіду,  компетенції, гуманність та принциповість. Життя треба жити! Все, чого потребує моє внутрішнє Я - виконувати, щойно це можливо. Нічого на потім”, - додала у підсумку Катерина.