Наркозалежний донеччанин розповів про те, як почати життя заново
Андрій Поляков двадцять років вживав наркотики. Десять років «сидів на голці», потім навчився виготовляти синтетичний наркотик, повідомляє «Вчасно».
«Наркозалежність — це хвороба, яка не лікується»
«У 2003 році я потрапив на реабілітацію до Одеського центру, — згадує Андрій Поляков. — Лікування там було дорогим, але я пройшов два курси підряд безкоштовно, випадково потрапив у програму. Там мене навчили жити з цим. Це на все життя, колишніх наркоманів не інсує».
В Одеському реабілітаційному центрі Андрій відвідував групові заняття. Там Андрій і здобув необхідні навички, як допомагати іншим.
«Потрібно було прийняти тезу про те, що це хвороба, вона не лікується, але я можу бути у стані одужання. Є правило — рівний рівному. Наркомана може зрозуміти лише наркоман, тому такі люди були під час реабілітації консультантами», — розповідає Андрій.
З 2007 до 2014 року Андрій жив і працював у Донецьку у благодійній організації, яка допомагала ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД. Як соціальний працівник працював з наркозалежними, ВІЛ-позитивними людьми, займався профілактикою передачі ВІЛ-СНІДу. Так було поки на Донеччині не почалася війна. З початком бойових дій Андрій був вимушений покинути рідне місто.
У той час чоловік вирішив не сидіти склавши руки, а боронити рідну землю разом з іншими добровольцями.
Андрій каже, що програма реабілітації, яку він пройшов свого часу, допомогла йому здолати стереотипи. Зараз він допомагає іншим.
«Є прості правила, яким мене навчили. Не намагайтеся змінити ситуацію, змініть своє ставлення до неї, і усе зміниться. Щоб почати одужувати, потрібно досягти певного „дна“. А потім докладати зусиль, щоб звідти вийти і змінити щось навколо», — каже Андрій.
У Краматорську, де зараз працює Андрій Поляков, допомагають наркозалежним. Донецьке відділення благодійної організації «Клуб «Світанок» організовує тут різні заходи, допомагає направити ВІЛ-позитивних на лікування.
Сьогодні, 1 грудня, у День боротьби з ВІЛ/СНІД, наркозалежний Андрій Поляков продовжує допомагати іншим зрозуміти себе і стати на шлях одужання. І мріє повернутися до українського Донецька.