Олена Коновалова — бойова медикиня у стрілецькій роті Маріупольського батальйону. До повномасштабного вторгнення працювала на шахті, виховувала двох дітей. Жінка розповіла про свій військовий шлях у лавах ЗСУ та про труднощі, які сьогодні долають бойові медики.
"Якщо 300, навіть дуже важкий - ми рвались, забирали та вивозили": бойова медикиня про свій військовий шлях у лавах ЗСУ/илюстративне фото
Олена Коновалова родом з Кривого Pory. До початку повномасштабного вторгнення працювала сигналісткою на шахті, має 12 років підземного стажу, пишуть на сторінці 109-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Олена — мати двох дітей. Старший син служить у лавах прикордонного загону, у березні 2022 року підписав контракт. Молодша донька закінчила школу та вступила до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Сьогодні вже має звання молодшого віце-сержанта.
Найщасливіші моменти у житті зараз — це коли всім трьом виходить побачитись.
Після навчального центру, в липні 2023 року вона потрапила до лав Маріупольського батальйону. Спочатку служила на стрілецькій посаді. Проте одного разу довелось виконувати обов’язки бойового медика.
«Був штурм, медика поранили, і я просто поїхала на евак, будучи стрільцем. Я поїхала його вивозити, у мене все вийшло. Було страшно, був мінометний обстріл, але нічого. Все вийшло, водій — шикарний. Не було сну, не було нічого. Це божевільний режим, божевільний ритм. Це просто жахливий збіг усіх моментів. Я навіть не знаю, який день був найжахливішим. Напевне, найжахливіше — це коли приходила вже стовідсоткова інформація про 200. Якщо 300, навіть важкий — ми рвались, забирали та вивозили. І ми були раді тому, що ось так. А вже коли вивозили двохсотих — ми були раді тому, що вивезли хоча б тіло», — згадує Олена.
Основна причина нерозуміння — через страх. Однак у війську потрібні фахівці у величезній кількості спеціальностей:
«Кожен може займатись своєю справою. Якщо є людина, яка боїться одного, але дуже великий ас в іншому, нехай би людина цим займалась. Для того, щоб мене почули, треба подивитись моїми очима. Ми вже не можемо говорити однією мовою. Я ухвалила рішення: хочу, щоб мої діти жили у вільній країні. Це справа кожного, його совісті, його сміливості. Я не кажу, що я не боюсь. Боюсь. Тому що це ненормально, коли не страшно. Дуже страшно, але це треба робити».
Після закінчення війни ми навряд чи зможемо знову мати будь-які відносини з росіянами, впевнена Олена. Головне — ні в якому разі не забувати, скільки болю та нещастя вони заподіяли всій нашій країні. А після перемоги на нас ще чекає багато роботи, впевнена медикиня:
«Для мене перемога — це коли ми зможемо спокійно дихати. Не хвилюватись за те, що в будь-яку точку нашої країни щось може прилетіти. І ми будемо відбудовувати свою країну, ми будемо прибирати все, що може нашкодити життю наших дітей»
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!