Яна Зінкевич / фото: Вчасно
Під час візиту на Донеччину Яна Зінкевич зустрілася з місцевими патріотами Покровська та району, а також поспілкувалась з журналістами ІА «Вчасно».
— Ви сьогодні мали змогу поспілкуватися з жителями Покровська. З якими питаннями вони до вас зверталися?
— Люди розповіли, що влада у Покровську та Донецькому регіоні не змінювалася дуже давно, і місто дуже потребує змін. Найбільш разюче, що впадає в очі, це розчарування від результатів попередніх виборів — парламентських та президентських. Як ми знаємо, була дуже низька явка, трохи більше ніж 26%. У багатьох складається враження, що на цих місцевих виборах буде теж саме. І понад усе засмучує те, що проукраїнські мешканці Покровська думають, що від їхнього голосу нічого не залежить. Але це не так. Я вважаю, що від кожного голосу залежить дуже багато.
— Ви мали нагоду відвідати медичний заклад Покровська та поспілкуватися з лікарями. Чим стурбовані найбільше медики?
— Ще у 2014−15 роках я вивозила до покровських лікарень поранених хлопців і тоді звернула увагу на стан медичних закладів. Звичайно, зараз трохи є покращення, і ми розуміємо, що багато ресурсів вкладається в лікарні під час пандемії на оновлення обладнання чи ремонт приміщень. Але при цьому хотілось, щоб цей регіон мав сучасні лікарні. Сьогодні у покровську лікарню ми привезли два кисневих концентратори, захисні костюми та пульсоксиметри. Колеги-медики розповіли, що в порівнянні з минулими тижнями кількість хворих збільшилася у два рази. Третя хвиля наближається і сюди. Найбільш їх турбує, що люди не повністю захищають себе від коронавірусу, порушують карантинні обмеження, через це в лікарню поступають все більше пацієнтів. А друге, що їх турбує, це проблема с киснем. Бо не скрізь є стаціонарне кисневе обладнання. Існує велика проблема з постачанням кисню при великій потребі для пациєнтів.
— Після останнього вашого візиту до Покровська пройшло майже 7 років. Які зміни ви відчуваєте тут?
— Скажу чесно, у той час я ставилася обережно до міст Донбасу. Саме ваше місто ми звільняли у 2014 році. Це був мій перший бойовий досвід. Але потім я вже звикла та розуміла мешканців Донеччини. В них дуже важливі проблеми з шахтами та заробітними платами. Але це наші українські люди, які хочуть нормального, спокійного життя. Ці люди опинилися в тяжкій ситуації через бойові дії. Ми розуміємо, що передумови до цих подій складалися десятиліттями. Тут був дуже сильний вплив Росії, й багато хто вважав, що їм буде краще з нею. Але приклад того, що зараз відбувається в Криму або на окупованих територіях, змінює думки багатьох людей. І прийшло розуміння, що бути якоюсь недолугою республікою набагато гірше, ніж жити в вільній незалежній Україні.
— Що сьогодні залежить від влади?
— Владі потрібно зосередитись на звільнених територіях Донбасу. Зараз ми багато чуємо найбільш популістські тези стосовно покращення життя мешканців на окупованих територіях, і при цьому всі ми розуміємо, що поки це не можливо. Треба розуміти, що зміни не можуть бути швидкими. І потребуватимуть не одного року, можливо, навіть не одного десятиліття. Але працювати в цьому напрямку необхідно.