Чимало «ждунів» на Донеччині відмовляються від евакуації, попри російські обстріли та допомогу українських військових. А коли їхні домівки перетворюються на руїни, виїжджають до росії, де стають героями пропагандистських сюжетів. Саме такою є історія подружжя з Костянтинівки.
«Ждуни» з Костянтинівки/ Скриншот із відео
Костянтинівка сьогодні — це місто на лінії вогню, де тривають бойові дії. Попри постійні російські обстріли, там і досі залишаються люди. Дехто сидить у своїх квартирах до останнього, а коли ситуація стає критичною — виїжджають до росії, після чого стають героями пропагандистських сюжетів.
У таких відео місцеві «ждуни» розповідають про нібито «злочини» ЗСУ, скаржаться на українських військових і навіть стверджують, що за ними «полювали» українські дрони.
Про одне з таких подружжів із Костянтинівки розповів на своєму YouTube-каналі блогер Микола Осиченко.
Подружжя залишалося у місті до 2026 року, а коли ситуація стала нестерпною, вони вирішили евакуюватися. Втім, поїхали не на підконтрольну Україні територію, а до росіян.
У пропагандистському сюжеті чоловік розповідає, що весь цей час переховувався від ТЦК. На запитання за кадром, як йому вдалося уникнути мобілізації, відповів: «безвилазно сидів у квартирі».
Фактично чоловік майже чотири роки не виходив із власної оселі, поки російська армія методично руйнувала місто.
Водночас українські військові неодноразово пропонували подружжю евакуюватися, привозили продукти та переконували виїхати у безпечніше місце.
«А ми казали: у нас вдома є хліб і тепло. Тут наша земля, куди нам іти? За свої стіни тримаємося», — розповідає жінка.
Втім, тепер у них не залишилося ані власного дому, ані тих стін, за які вони так трималися — усе це зруйнували російські обстріли.
Попри це, подружжя звинувачує українських військових та поліцейських у мародерстві. Вони стверджують, що бачили людей у формі з шевронами «Поліція», які ломом відкривали двері квартир. Водночас самі ж визнають: правоохоронці пояснювали, що перевіряли помешкання у пошуках диверсійно-розвідувальних груп.
Жодних доказів своїх звинувачень подружжя не наводить. Вони лише припускають, що після таких перевірок у квартирах були розкидані речі, натякаючи на нібито мародерство. Так само без будь-яких підтверджень вони заявляють, що українські військові «віджали» їхній підвал із запасами продуктів і дров.
«Підготували, але не заселилися, бо поселилися військові. Що змогли — те винесли по максимуму», — каже жінка.
Загалом подружжя висловлює обурення присутністю українських військових у місті, ніби ігноруючи той факт, що саме вони обороняли Костянтинівку від російського наступу та намагалися не допустити окупації міста.
Скаржились вони й на українських операторів дронів, які начебто «заважали» їм, запускаючи безпілотники неподалік їхнього будинку.
Жінка стверджує, що військові нібито зробили зауваження сусідці, яка проходила повз позиції. Водночас самі ж герої сюжету визнають: ця жінка регулярно приходила до військових заряджати павербанки та ліхтарики, тобто вони допомагали цивільним.
Подружжя також згадало загибель сусідки, яка отримала смертельне поранення й стекла кров’ю. На той момент евакуація вже була неможливою через надзвичайно небезпечну ситуацію в місті. Тіло загиблої поклали на покривало, перенесли до під'їзду, щоб його не розтягнули безпритульні тварини, а згодом поховали.
Навіть цю трагедію вони використовують як докір українським військовим, не враховуючи, що місто вже перебувало під постійними російськими ударами, а українські військові виконували бойові завдання. Безпечний вихід із ситуації був один — евакуація, від якої вони самі відмовлялися.
Загалом уся розповідь подружжя побудована на тій самій російській методичці. Вони обурюються присутністю українських військових, хоча самі ж визнають, що ті допомагали цивільним, пропонували евакуацію, забезпечували можливість зарядити необхідні речі та підтримували людей. «Ждуни» повторюють типові для російської пропаганди наративи про «злочини ЗСУ».
Як зазначив Осиченко, на щастя, у Костянтинівці таких «ждунів» значно менше, ніж, наприклад, у Покровську. Саме тому подібні персонажі стають справжньою знахідкою для російських пропагандистів, які використовують їхні слова для створення «сюжетів».
«У Костянтинівці, мабуть, до людей уже доходить, що чекати — не варіант», — підсумовує Микола Осиченко.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!