З першого дня повномасштабного вторгнення рф Україна збирає докази воєнних злочинів окупантів. Випадки, які доводиться документувати на деокупованих територіях, інколи жахають звіриною жорстокістю навіть досвідчених прокурорів.
Колаж з Ілюстративними фото Shutterstock та відкритого джерела
Ірина Діденко — прокурорка Генпрокуратури України, яка документує сексуальні злочини росіян. Журналістам «Вчасно» вона пояснює: на сьогодні прокуратура розділила різні види правопорушень між окремими відділами. Зокрема, окреме управління займається катівнями, інше — полоненими, наступні - екоцидами тощо. Усе це сукупно складається в поняття «геноцид», який російські окупанти чинять в Україні.
Документування будь-якого злочину в умовах війни, яка триває, важке — тим паче інколи робота відбувається безпосередньо під час обстрілів. Проте один з морально найважчих напрямів — сексуальне насилля, яке рашисти коять відносно не лише чоловіків та жінок, не зважаючи на вік, а й відносно дітей.
Відразу після деокупації територій на звільнені локації приїжджають не лише правоохоронці, а й волонтери громадських організацій. Вони — одні з тих, хто допомагає людям відновитися після рашистів і їхніх злочинів.
«На деокуповані території ми заїжджаємо разом із громадськими організаціями, зокрема й тими, які мають хороших психологів. Тобто заїжджають прокурор, психолог, може бути медик, міжнародний експерт тощо. Мінімум двічі на місяць відбуваються такі виїзди. І от коли ЗСУ звільнили місто, селище — туди приїжджає наша група й просто спілкується з людьми. Оскільки нам взагалі потрібно розуміти в контексті, що увесь цей час відбувалося на цій території», — роз’яснює правоохоронниця.
Зазвичай на деокупованих територіях немає ні світла, ні води, ні зв’язку — люди пограбовані, і їм насамперед потрібна безпека. Тому організації та волонтери приїжджають першочергово з гуманітарною допомогою — тими самими наборами їжі, водою та ліками, які затребувані на кожному звільненому кілометрі України. У ці набори, які видаються в руки людям, прокурори вкладають інформаційні буклети з важливою інформацією: яку допомогу та від кого потерпілі можуть отримати, наголос на тому, що допомога буде безкоштовною, та контакти, до кого потерпілі можуть звернутися.
«Якщо під час спілкування з людьми ми розуміємо, що відбувалося сексуальне насилля, тоді дивимось по ситуації: як себе людина відчуває, чи готова взагалі до спілкування. Пропонуємо переїхати в безпечніше місце — наприклад, у шелтери. Деяких людей волонтери можуть забрати відразу ж разом із дитиною, котом, собакою тощо. Але багато хто не може виїхати, бо є умовний старенький батько, хтось провів усе життя на тій території й у них уже є „життєвий уклад“: кури, гуси, знайомі все життя сусіди. І якщо люди власними руками будували собі будинок, то, звісно, його не так просто залишити», — розповідає прокурорка.
«Багато постраждалих зізнаються, що дуже переживають, аби росіяни не повернулися»
Ірина Діденко
З тими, хто готовий розповідати про пережите, прокурори спілкуються, збирають інформацію, надають консультації. Зараз також змінили підхід до збору інформації - тепер прокурор кого не викликає до себе, а сам приїжджає до потерпілої, працює на місцях, де відбувалися ці злочини.
Ірина Діденко пояснює: кількість злочинів, скоєних в Україні російськими фашистами, набагато більша за офіційну цифру. Однак страх людей переважає бажання засудити окупантів.
«На сьогодні ми можемо говорити про 155 фактів згвалтування, про які наші люди готові свідчити. По регіональності цих випадків: найбільше — на Херсонщині (там скоєно 65 задокументованих сексуальних злочинів), потім — Донеччина, Київська область».
«Крім того, інколи відбувається не лише згвалтування, а й пограбування, вбивство тих, хто не давав це зробити з собою чи своїми рідними. Нерідко буває залякування, погрози, поміщення цивільних у підвали під дулом пістолета тощо — всі ці злочини ми вириваємо в контексті. Тобто я розслідую повністю весь випадок: і вбивство, й пограбування, й згвалтування, й залякування — це в контексті того, що це все — складові одного злочинного умислу», — пояснює Ірина Діденко.
Водночас попри всі тваринні злочини, скоєні рашистами, деякі люди не готові про них свідчити. Не допомагає навіть бажання помститися та відновити справедливість — тому що людям у всіх сенсах боляче згадувати пережите.
«Спершу з постраждалими ведеться бесіда, під час якої ми пояснюємо, що таке кримінальний процес, які відбуватимуться дії, описуємо кожну слідчу дію, яка, ймовірно, буде проведена за участі постраждалих. Якщо після цього людина дає згоду на всі ці процеси — лише тоді розпочинаємо справи. Але деякі люди ще не готові про ці злочини говорити, не готові заводити кримінальний процес. Деякі з них працюють з психологами, а деякі перебувають на реабілітації, дехто просто не готовий. Тому ми цих потерпілих не чіпаємо — очікуємо згоди, яку вони, можливо, дадуть у майбутньому, коли вже будуть у безпеці, відчуватимуть спокій і матимуть бажання засвідчити проти злочинців. Ще одна „функція“, доступна потерпілим — це анонімні свідчення. Після зміни особистих даних людина надалі, упродовж всього процесу, використовує виключно змінені дані - в усіх процесуальних документах. І навіть в суді її допитують зі зміненими даними», — пояснює прокурорка.
Водночас трапляються випадки, коли навіть з тими потерпілими, які дали згоду на процесуальні дії, доводиться зупиняти розслідування злочину. Це може відбутися за різних причин, проте чи не найголовніша з них — «стоп-слово» самого потерпілого.
«Ми всім пояснюємо — і це перше, що робимо після зміни анкетних даних та конфіденційних відомостей — що в будь-який момент потерпілі мають право на слово „Стоп“. Якщо воно прозвучить — ми відразу зупиняємо будь-які слідчі дії стосовно людини, допоки вона не буде готова. Ми це теж роз’яснюємо. Головне в нашій роботі - це постраждалоцентричність, а „Кодекс Мурад“ — настінна книга, тому в нас постраждалі фактично керують кримінальним процесом. Ми відштовхуємося від правила: спершу говоримо з людиною — і лише після цього щось робимо, оскільки пріоритет — це насамперед захист потерпілих. А вже сатисфакція, покарання — це за умови, що постраждала цього хоче. Оскільки навіть для того, щоб отримати вирок суду, постраждалим доведеться повторно розповісти суду, що саме сталося. А це може її травмувати. Тож люди мають право відмовитися, після чого ми (прокурори, які розслідують сексуальні злочини — ред.) просто будемо очікувати на її готовність продовжити слідчі дії», — каже Ірина Діденко.
Водночас щоб не травмувати постраждалих, з прокурорами можуть одночасно працювати й психологи. Вони насамперед слідкують за станом людей — і, якщо в цьому є потреба, рекомендують припинити розпитування або слідчі дії.
«Ми по-різному розслідуємо кожен злочин, і в кожному випадку задіяний психолог або психіатр, який працює з постраждалими незалежно від віку. Тобто він розмовляє і з дітьми, і з дорослими. І потім уже сам може підказати нам правильну поведінку з потерпілими чи „наштовхнути“ на якусь підказку — звісно, зберігаючи конфіденційність розмови з потерпілим. Наприклад, може сказати: „Будь ласка, тижні 2 не спілкуйтеся з цією людиною, не проводьте жодних слідчих дій — зараз їй (чи йому) потрібен відпочинок і робота з психологом“. І ми беремо такі зауваження до уваги, не працюємо. Крім того, ми залучаємо не лише психологів, а й у деяких випадків адвокатів. Така практика запроваджена не так давно, але за їх присутності постраждалі під час судового процесу мають, умовно кажучи, двох представників захисту — і прокурора, й адвоката», — пояснює прокурорка.
Для усього світу підхід, який Україна впровадила з першого дня війни, новий. Водночас через це він доволі тяжкий, оскільки освоювати принципи документування доводиться відразу на практиці, але зважаючи на Міжнародні кодекси.
«У нас кожна справа — унікальний випадок, оскільки різне психологічне ставлення постраждалої особи, різні звірства відбувалися. А різні види сексуального насильства потребують різної фіксації. І нам дуже допомагають зарубіжні партнери — вони дослівно виписують, згідно з Міжнародним гуманітарним правом, порядок, як правильно фіксувати кожен наш випадок. Україна — унікальна країна, єдина у світі, яка фіксує злочини під час війни, а не після її завершення. Тому це новий досвід для всіх — і для нас, і для зарубіжних партнерів», — зауважує Діденко.
За словами прокурорки, на сьогодні розслідування кожного злочину умовно поділене на 5 частин.
«Перша — це наші першочергові дії, коли ми лише заїжджаємо на деокуповану територію й розуміємо, що постраждалі від сексуального насильства готові з нами співпрацювати. Після цього отримуємо початкову інформацію, необхідну для справи. Друга стадія — розслідування, під час якої відбуваються допити, експертизи тощо (у кожному випадку — різна процедура). Третя — ми виходимо на підозрюваного, тобто безпосередньо «виконавця» злочину. Насамперед ми його даємо на впізнання свідкам і постраждалим. Якщо вони його за ознаками попередньо описали, то ми можемо говорити про висунення офіційної підозри (це кінцевий етап третьої стадії).
Четверта частина розслідування — якщо постраждала хоче сатисфакції (бо більшою мірою ми говоримо про заочне засудження, оскільки злочинців фізично тут немає). Тож якщо потерпілі готові - ми йдемо в Національний суд, і вже в ньому отримуємо рішення суду. А на п’ятому етапі ми всі попередні кейси об'єднуємо, розслідуємо прозоро, щоб надалі передати матеріали до Міжнародного кримінального суду для притягнення до відповідальності вже вищого керівництва", — пояснює прокурор.
Водночас Ірина Діденко пояснює: злочинці, які були причетні до вчиненого, відомі - всі їхні дані, зокрема й ПІБ та адреса тощо. Однак за яким алгоритмом вони стають відомі - закрита інформація, аби не нашкодити слідству та викриттю й ідентифікації злочинців.
«Як саме відбувається етап встановлення даних людини, її ПІБ — не скажу, оскільки це закритий кейс, аби росіяни не мали змогу закрити ці дані. Але інколи впізнання відбувається не лише по фото, а й по фотороботу, детальному опису — волосся, зросту тощо. І вже коли ми отримуємо фото ймовірного злочинця — тоді, за зразком Міжнародного протоколу, показуємо потерпілим 12 фотографій схожих людей. З них постраждала чи свідок можуть вибрати того, хто є причетним. Коли зловмисника впізнають, ми не маємо жодних сумнівів», — наголошує прокурор.
На сьогодні етап збору інформації про вчинені злочини відбувається на всіх деокупованих територіях. Прокурорка наголошує: ніколи не пізно повідомити про злочин, скоєний відносно вас чи ваших рідних російськими окупантами. Зробити це можна, наприклад, на сайті офісу Генпрокурора України: https://www.gp.gov.ua, подати електронне звернення: gp.gov.ua/ua/posts/podati-zvernennya.
«Заклик, який ми поширюємо — „не мовчіть“. Ми маємо показати, що таке російський солдат і які вказівки йому дає керівництво. Що вони роблять в нашій Україні з жінками, чоловіками та дітьми», — наголошує прокурорка.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!