«Мій героїзм і готовність померти лишились під Бахмутом», — ізраїльтянин про бої на Донеччині, дрони, мобілізацію та проблеми «штабної» армії для піхотинців

Аскольд Смогоржевський з позивним «Бургер» — український ізраїльтянин, який частину життя провів за кордоном, куди виїхав разом з мамою ще у юнацтві. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він уже мав досвід стрільби — здобув його у страйкболі, чим займався роками. І хоч досвіду реальної служби не мав — разом із друзями повернувся в Україну, де відбувалися перші бої між окупантами та ЗСУ.

Вперше з військовослужбовцем журналісти «Вчасно» зустрілися 25 червня 2022 року — наступного дня після того, як Генштаб офіційно оголосив: українські війська вийшли зі зруйнованого Сєвєродонецька, місто повністю окупували росіяни. Серед тих, хто покинув промзону понівеченого Сєвєродонецька, був підрозділ «Бургера» від НГУ — «Свобода». Попри чисельне переважання ворога, українські військові тримали місто — і робили надможливе.

«В один з днів будівлю, де ми сиділи, „розібрав“ танк, а надвечір прийшли кадирівці. Але ми були настільки заряджені й на адреналіні, що просто почали кидати в них гранати із гранатометів. Вони кричать „Аллах акбар“, а ми — що будемо їх брити», — пригадував тоді у розмові у 2022 році Аскольд. Ми дивувалися тому, як в тих умовах можна було взагалі вижити, але «Бургеру» це вдалося.

Читайте також: Зі страйкболу на реальну війну з російським спецназом та кадирівцями: українець з Ізраїлю про захист Сєвєродонецька

Після того інтерв'ю пройшло 2 роки. За цей час «Бургер» намагався перевестись в Генштаб (невдало), випустив власний «вухатий» мерч (нині відомий навіть в інших країнах) та навчився трощити із повітря позиції росіян. Тож про те, як під його ногами тремтіла земля від штурмів, про перший повноцінний піхотний досвід і як на одній кладці вдалося «покласти» роту вагнерів — військовий розповів журналістам «Вчасно» під час нашої другої зустрічі на Донеччині.

«Ми хапонули горя у тому селі»: згадки про вбитого на блокпосту генерала «лнр» та важкі бої за Зайцеве

Аскольд пригадує, що після боїв за Луганщину у 2022 році увесь підрозділ відправили на обстеження у медзаклад. Хлопці тоді думали, що процедура відбудеться задля «галки», проте на практиці з’ясувалося, що нікого здорового серед бійців не лишилося.

«Після Луганщини здорових серед нас не лишилось. Тобто мінімум кілька контузій у кожного, у когось — уламки в тілі або поранення після них. У мене тоді майже повністю пропав слух на ліве вухо, тому я лікувався три тижні», — розповідає «Бургер».

У серпні військовослужбовці заступили на позиції у село Зайцеве поруч із Горлівкою (нині окуповане). Населений пункт ще з 2014 року був умовно поділений навпіл між ЗСУ й окупантами, тож усі ці роки вважалося «сірою» зоною. Проте на початку, коли «Бургер» приїхав на позицію, там було достатньо безпечно — до одного неприємного (для окупантів) інциденту.

«Перші днів 10 на позиції був нібито екотуризм — я ходив у шортах, футболці, кепці й з автоматом. Зовсім без броні - ні шолому, ні бронежилета. Але 10 серпня нас так накрили… Може, так склалося випадково, що напередодні мій командир вбив одного генерала лнр-івського, коли той був на блокпосту. У той момент туди дуже вдало відпрацював міномет — в єдине місце, до речі, відпрацював так прицільно. І з того числа як понеслося… Нас обстрілювали запалювальними мінами так, що село палало — земля горіла по кілька годин через ці боєприпаси. З того дня по нас почало летіти все: танкові снаряди, артилерія, авіація, РСЗВ, почалися піхотні штурми. А позиції наші й орків були на відстані 70 метрів — ми навіть перекрикувалися й слали їх. Земля тремтіла під ногами в прямому сенсі», — пригадує Аскольд.

На жаль, без втрат тоді не обійшлося — одну з позицій нацгвардійців завалило, і під завалом загинули побратими Аскольда. «У Зайцевому ми горя хапонули, так…» — задумливо згадує «Бургер».

«Ми за одну напружену нічку накришили близько 60 вагнерів»

Один з найбільш кровопролитних і тривалих боїв за час повномасштабного вторгнення — за Бахмут — між ЗСУ та окупаційними військами тривав із серпня 2022 року до травня 2023 року. За словами колишньої заступниці міністра оборони України Ганни Маляр, бахмутська кампанія стала найдорожчою операцією в сенсі людських втрат для рф.

«Для якихось спецоперацій окремим підрозділам Сил оборони потрібні молоді гарячі юнаки, які без будь-яких вагань готові будь-якої миті померти. А я вже не такий. Мій романтизм і максималізм закінчився десь у 2023 році, коли я їхав у Бахмут не помирать героєм, а робить роботу і вбивать ворогів», — каже «Бургер».

Під час бахмутської кампанії бригада швидкого реагування НГУ «Рубіж», у складі якої був батальйон «Свобода», стояла на напрямку Курдюмівки-Озарянівки. Аскольд, пригадує, застав ті самі «поля смерті» й «м'ясні штурми» вагнерів, коли вони лізли через трупи один одного. Тоді від особового складу його взводу лишився мінімум, та й то — усі 300-ті. А з моменту заходу на позиції на той момент минув менш як місяць.

«Коли я побачив, що наша аеророзвідка працює стабільно, то почав із побратимом — „Рожком“, — займатися „кризис-менеджментом“: ми підвозили їсти на позиції, колись чатували замість ротного на КСП, коли він вперше за два тижні від'їхав на пів години, щоб прийняти душ. І саме в той момент орки пішли на штурм на сусідів зліва й сусідів справа. По книжці - ти маєш прикривати сусідів справа, і тебе мають прикривати сусіди справа. Але якщо справа від нас стояла наша рота, то зліва — 28 бригада: „збірна солянка“ танкістів і РХБЗ. Звісно, як піхота вони мало що з себе являли, та й засобів у них не було. Тому нам довелося прикривати і їх, тобто обидва боки. Тоді була напружена нічка, за яку ми вагнерів з 60 накришили й взяли кількох у полон», — пригадує ізраїльтянин.

Ще одним «гиблим» місцем для окупантів став канал на Курдюмівці, який був єдиним варіантом, як можна було перейти річку.

«У нас стояв пристріляний СПГ, і щойно ми бачили, що на каналі починається якийсь рух — ми туди навалювали. Годин зо дві там ніхто й не ворушився, але ще година минає - і туди лізуть нові таргани, і ситуація повторюється», — каже Аскольд.

У розмові військовий зауважує, що відвойовувати Бахмут було справді складно. Це був його перший повноцінний досвід в ролі піхоти — взимку, в лісі. З посмішкою Аскольд пригадує, як сидів на спостережному пункті в -17: окоп-могилка, в ногах горіла окопна свічечка. Тоді він ще жартував, що це було тією фотографією, яку можна було відчути на відстані.

«Зима на війні - це коли тебе намагається вбити не стільки під*р, скільки природа, а ще інколи — суміжники. Це коли бронхіт уже хронічний, а запалення легень сприймається піхотою як свято, бо можна з'їбать на больнічку. Зима не щадить слабких і непідготовлених. Я навіть не скажу приблизно, скільки орків замерзли на смерть на наших очах…», — розповідав військовий на своїй сторінці взимку 2022−2023.

Саме бої за Бахмут забрали велику кількість побратимів Аскольда. Лише один зі штурмів, невдалий, забрав життя 12 захисників. Серед них — Олександр з позивним «Партизан», який разом із «Бургером» приїхав з Ізраїля на війну в Україну. Повернути вдалося лише два тіла — решта хлопців лишилися зниклими безвісти, оскільки ту посадку контролювали орки. Навіть пізніше знайти полеглих не вдалося — вони досі вважаються зниклими безвісти.

Отримав запрошення на переведення у ГУР, розвідку, Генштаб та ССО, але лишився в «рідній» Нацгвардії

Після бахмутської кампанії Аскольд вирішив змінити місце служби. Замість Нацгвардії розглядав Третю штурмову, аби там бути кориснішим. Натомість йому запропонували перевестися або в ГУР, або у бригадну розвідку, або ж в одну зі структур Генштабу чи то в ССО. Однак в результаті через неуважність штабного службовця «Бургер» так нікуди й не перейшов, хоча очікував на це майже рік.

«Мені тричі запороли підписаний особисто Валерієм Залужним наказ про переведення лише тому, що чувак із кадрової служби Генштабу „провтикував“ внести моє прізвище у списки на переводи. Тому вся партія людей з моєї частини перейшла, а я — ні. У цьому проблема штабних військових — ті люди ніколи не були в піхоті, і для них місяць очікування — це просто невеличкий термін. „Нічого страшного, почекає“. Вони не розуміють, що цей місяць може коштувати людині життя. А для іншого підрозділу, куди його мають перевести, це може коштувати спеціаліста, якого вони понад усе чекають», — пояснює український ізраїльтянин.

Бахмутська літня ротація дуже дорого обійшлася бригаді Аскольда в аспекті якості втрачених людей. Військовий невесело додає: хоч це й звучатиме цинічно, але поруч з ним служили такі бійці, з яких кожен коштував десятьох інших. У багатьох були характер, знання, вміння і досвід — і їх так легко не замінити, як мобілізованих копачів.

Досі, каже військовий, багато побратимів тримається на службі на відчутті патріотизму — попри все, що відбувається в Україні та особливо в питанні мобілізації чоловіків. «Бургер» теж хоче побачити Україну майбутнього. Але… особисто він у неї вже не вірить.

«Я побачив істинне обличчя „Микол“, яких тисячі в кожному місті, і, на жаль, мій вердикт сумний: ми досі істинно „адін народ“. Занадто сильно. І ті люди, які могли б це міняти, з кожним днем закінчуються. А нові не з’являються», — зауважує воїн.

До мобілізації - навіть примусової - Аскольд ставиться схвально. Пояснює, що чудово розуміє: ті, хто не хоче воювати, злякаються. Можливо, навіть втечуть. Проте один, який залишиться, обстріляних військових таки зрозуміє.

«На жаль, кращого особового складу, ніж у нас був раніше, більш вмотивованого, ніж ті добровольці, які майже всі загинули, у нас уже не буде. І коли ми кажемо, що людей треба мобілізовувати, а у відповідь чуємо, що вони потікають — то так і станеться. З десятьох — дев’ятеро втечуть. А один залишиться. І почне нас розуміть, і так само почне кричать, що нам потрібна мобілізація, і що „ухилянтів — в бусіки“. Бо він зрозуміє, про що ми казали», — пояснює воїн.

«Не кожен військовий робить для перемоги, як деякі цивільні, і жоден цивільний не може більше нашкодити, ніж деякі військові. Ті, хто хоче перемог, ніколи не зрозуміють того, якою ціною вона дається. А ті, хто зробить перемогу, не завжди розумітимуть навіть самих себе, не кажучи вже за цивільних. І, на жаль, вони зрештою вчинятимуть компульсивні вчинки. Через психологічні травми, адреналінову наркоманію, незакриті гештальти тощо. І після кожного такого кейсу друга частина суспільства, яка раніше хотіла перемоги, буде все більше хотіти, шоб цих «контужених» було якомога менше навколо них, бо вони мікроклімат порушують.

Тому найголовніше, що потрібно зробити зараз — це перетягнути якомога більше людей у ​​табір тих, хто зробить перемогу. Тоді у нашого соціуму є шанс на «після війни», — писав Аскольд у своєму телеграм-каналі.

«Щоб „розібрать“ бліндаж — арті треба пристрілятися. А нам треба 4 FPV, щоб на позиції більше ніхто не жив»: як дрони утримують та проривають фронт, і чи є у них майбутнє в цій війні

Аскольд зізнається: він дуже пишається побратимами й тим, що вони роблять на полі бою.

«Буває, трапляється у стрічці, що якась бригада „розкришила позиції орків“, і там відео, як три дрони залітають у бліндажі. А в мене такого контенту — півтора терабайта, бо ми щодня знищуємо щонайменше дві орківські позиції дронами. Раніше росіяни взагалі нічого не боялися робити перед нами, а після того, як ми почали по них працювати, почали боятися вдень ходить по позиціях. Пізніше ми їм пояснили, що й уночі пересуватися позиціями — теж така собі ідея. А нещодавно до них дійшло, що їздити на мотолигах і машинах — теж такий собі варіант, коли ми одним скидом знищили їхню бойову машину», — каже український ізраїльтянин.

На сьогодні дрони — основний засіб ураження ворога, впевнений «Бургер». Проте навіть до них необхідні боєприпаси, які хоч і повільно, та починають з’являтися в України. Єдине — час їх очікування занадто довгий. Хоча якщо дивитися не з позиції «завтра переможемо й зайдемо у Махачкалу», а очікувати ще 3−4 років війни — то ці терміни видаються не такими й поганими.

«Щоб артилерії „розібрати“ один бліндаж — потрібно 5−7 пострілів, лише щоб пристрілятися. А нам треба 4 FPV-дрони, щоб на позиції більше ніхто не жив. І вміння й навички ж напрацьовуються все краще. А щодо того, що в майбутньому вони не зможуть літати через РЕБ на позиціях орків — то точно в кожну „нору“ РЕБ не засунеш. І технології не стоять на місці - на кожен пристрій знайдеться свій. Якщо не допомагатиме — то в хід піде арта. Якщо вона там безсила — вступає важка техніка, яка розносить позиції. Ніяк інакше. Якщо нам ще років п’ять махатися з орками, то ми наростимо виробництво снарядів, інакше — ніяк, хіба що якісь договорняки. Навіть та сама обіцянка президента про мільйон дронів — це класно, давайте. Ми вже скількись навіть отримали, і вони непогані. Тільки є момент: а хтось дасть нам мільйон БК до тих дронів? Бо вони не йдуть у комплекті. Грубо кажучи, це ніби тобі дають машину, а соляру, кажуть, сам шукай. Тому ми все одно з часом прийдемо до того, що будемо забезпечувати себе БК. Питання — коли цей час настане», — каже Аскольд.

Читайте також: «Найбільший геноцид я влаштував двома планшетами й телефоном»: спогад українського ізраїльтянина, який бився за Донеччину

На сьогодні «Бургер» має можливість — хоч і не зовсім чесну та законну — виїхати з України та «загубитися» в Ізраїлі, оскільки має тамтешній паспорт. Проте наголошує, що таких думок ніколи не було й не буде — щонайменше поки він не віддасть борг Батьківщині, а він ще до кінця не сплачений.