Медична служба львівської 125 бригади ТРО працює в Бахмуті. Медики розповідають, що роботи є багато, але вони роблять все, щоб вона була якісною.
Начальник медичного батальйону 125 бригади ТрО. Скрін відео
Репортажем поділилася пресслужба львівської 125 окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
У цивільному життя Ярослав — щелепо-лицевий хірург та власник клініки. Зараз він начальник медичного батальйону 125 бригади ТрО, а його медслужба проходить на околицях Бахмуту. Він має слідкувати за забезпеченням меддопомоги в батальйоні.
Начальник медичного батальйону 125 бригади ТрО. Скрін відео
Чоловік розповідає, що дуже скучив за своєю цивільною роботою, адже хірурги звикли працювати руками, а тут лікар не так часто проводить операції та виконує більш адміністративні завдання.
Медики намагаються робити все, щоб їхні автівки не виказували про те, що це швидка допомога. Вікна машини навіть зафарбували в чорний колір, аби коли їдуть в темний час доби замаскуватись, коли світло в салоні увімкнене.
«Автомобілі тут це розхідний матеріал, це не засіб розкоші, навіть хороші автомобілі. Відбуваються постійні прильоти, аварії, тому машини втрачаємо зі швидкістю світла. Жодних червоних хрестів, розпізнавальних знаків не малюємо. Москальська нечисть полює передусім за евакуаційним транспортом, стабілізаційними пунктами, медиками. За евакуаційним транспортом полюють, бо в ньому обов’язково є лікар, а кожен лікар є офіцером. Втрата одного евакуаційного транспорту це можливість зробити так, щоб не було змоги вивезти великої кількості поранених», — пояснює Ярослав.
Медична служба займається не лише невідкладною допомогою, а й надає всю допомогу медичну і батальйону, адже серед службовців є старші чоловіки з хронічними захворюваннями.
Робота у медслужбовців важка, і її багато. Лікарі жартома діляться, що якщо є можливість, краще не ставати начмедами.
Ірина на псевдо «Вітамінка» до повномасштабної війни була власницею клініки, вона лікар-косметолог. Тепер на війні жінка фельдшерка. Розповідає, що в неї тато військовослужбовець, теж став добровольцем. Окрім того, молодший брат Іри служить у Держприкордонслужбі.
«Бути начмедом це прокидатися 2−3 година ранку, бути в телефоні, на зв’язку, адже хлопці мають отримувати і виплати, і ми мусимо добитися для них лікування, адже їх не всюди приймають, таке теж було. Треба забезпечити ліками, волонтеркою, вирішити питання з машинами, організувати роботу особового складу. Це великий шмат роботи», — каже Ірина.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!