«Ми чекали, бо наляканий натовп просто б роздавив двох дітей»: як підприємець з Авдіївки під обстрілами рятував бізнес і родину

Кар’єра Іллі розпочалася ще задовго до того, як він став власником кількох кав’ярень в Авдіївці. Ще у 10-12 років він збирав метал по місту й здавав його на металобрухт. Мав немалий заробіток, але за день доводилося тягати до точки збуту кількасот кілограмів з усіх районів Авдіївки. Розповідає журналістам «Вчасно», що це його загартувало.

«Хотів працювати на себе, а не заробляти комусь на нову машину»

«Я з неблагополучної родини. Доводилося за гроші робити багато роботи. Спершу збирали по місту метал і здавали його, а в 12-13 на ринку я почав продавати пахощі й прикраси з мушель (їх у той час почала робити сестра). Потім працював офіціантом, а коли виповнилося 18 — менеджером ресторану. Але досвід показав, що багато роблю того, що могло приносити гроші мені напряму, а не моїм керівникам, і я вирішив створили власну справу. Працювати на себе, а не приносити комусь гроші й заробляти на чиюсь машину.

У 14 році приїхав у Донецьк. Побачив, що там перспективи немає, і поїхав далі шукати своє місце. Знайшов його в Авдіївці. Але спершу ми перекривали дахи там — і після обстрілів, і загалом на прохання. Так я напрацював стартовий капітал (30 тисяч гривень) і спільно з другом відкрили свою справу.

Взагалі я мріяв стати ді-джеєм. Але на той момент це були рідкісні виступи в клубах, коли вони відкривалися в місті чи проводили якісь заходи, і тому цю справу залишив як хобі. А пішов у сферу харчування. Тут став і барменом, і бариста, і менеджером», — пригадує Ілля Побережний.

На початку була одна кавомашина й кавоварка. Навіть холодильника не було. 

«Пам’ятаю, як я радів першим 10 проданим порціям кави. Це було ого-го тоді, вдалося! А з часом дійшли до того, що в день продавали два-три кілограми кави. Зранку до нас взагалі була черга за кавою, люди стояли в черзі на вулиці», — згадує Ілля.

З часом із другом довелося розійтися. Тоді довелося звузити потужності — закрити дві точки й залишити основну. Але вже там реалізував свої вміння повністю — додав у меню нові напої, авторську каву та найпопулярніші «круті» запити. В той момент продовжував працювати й ді-джеєм, на цій роботі й познайомився з дружиною. Жартує, що вона — єдина з дівчат, яка в новорічну ніч дочекалася його до п’ятої ранку, коли закінчувалася його діджейська робота в клубі.

«В Авдіївці війна не закінчувалася ніколи, але ж життя проходить»

Попри те, що Авдіївка ще з 2014 року була під обстрілами й час від часу в неї прилітало, власна справа Іллі була успішною. Чоловік додає, що ховатися людям доволі скоро набридло. А він розумів, що війна — не «табу» на життя.

«Ховатися десь, тікати далі — це ж не вихід. Я розумію, коли люди виїжджають з міст, які регулярно обстрілювалися. Але коли їдуть із населених пунктів, які час від часу “приймають” удари — ні. Тому ризикнув, лишився працювати. І не прогадав»,— каже Ілля.

З 2014 по 2022 рік він жодного разу не покинув рідне місто. Через напрацьовану репутацію, велику кількість знайомих навіть не думав закривати кав’ярню. Навіть коли у 2022 пролунали перші вибухи — щодня ходив продавати каву.

Черга за водою з ночі, газ — щоб нагрітися: реалії життя з 24 лютого

Ілля розповідає, що в перші ж дні повномасштабного вторгнення продаж кави впав на 50-60%, потім — ще на 10%, і тривалий термін тримався на 30-40% від того, яким був до 24 лютого. 

«Коли на початку березня був перший приліт по Авдіївці, люди почали масово виїжджати з міста. За кілька днів чи тижнів виїхали 80% населення. А я на це подивився і подумав: скрізь паніка, натовп, нажахані люди. А в мене двоє маленьких дітей — одній доці три, іншій — шість. Їх цей натовп просто роздавить. І ми вирішили зачекати й поїхати пізніше, коли все трохи втихомириться. Бо рано чи пізно цей ажіотаж зник би. А для мене набагато страшніший наляканий натовп, аніж обстріли», — каже підприємець.

Ті дні Ілля пам’ятає чітко: ранок розпочинався для нього о 4-5-й ранку. Він одним із перших займав чергу по воду  до свердловини (тому що централізованого водопостачання не було ще з 17 лютого — водопровід, каже, ще тоді перебили). Навіть у такий час в черзі можна було простояти хвилин 40, допоки всі «попередники» наберуть води.

«До того, що у нас води не буває регулярно, ми вже звикли. Тому що час від часу прострілюють, перебивають водопостачання, тому звикли жити, коли з кранів нічого не тече. На щастя, свердловина зовсім поруч із під’їздом.

А в Авдіївці у кожного жителя міста, на відміну від інших українців, завжди є великий запас питної води. Про всяк випадок. Стоять баклажки, в яких завжди набрана вода. А уявляєте, що буде, якщо раптом в інших областях водопровід переб’ють? У Києві, Дніпрі? Що будуть робить ті люди? Добре, якщо буде де набирать воду. А у що?» — запитує Ілля.

Ілля продовжував роботу в Авдіївці під час повномасштабного вторгнення росіїГрітися було легше — як каже підприємець, завдяки тому, що вдома був газ. Тоді родина клала на газ товстий метал, він нагрівався й обігрівав кімнату. Воду ж не нагрівали, аби не створювати зайвої вологи, щоб не почали пліснявіти стіни квартири.

Потім, близько шостої, Ілля ходив на ринок — купував продукти. І вже о сьомій відкривав кав’ярню. На той момент з сьомої ранку й до обіду за кавою приходили стабільно 70-80 покупців.

«По обстрілах можна було годинники звірять — коли росіяни починають і закінчують стріляти»

Робота тривала під звук обстрілів. Коли вперше прилетіло в магазин в Авдіївці, Ілля дивом вижив — тому, що снаряд потрапив у дах приміщення на відстані 50 метрів від кав’ярні Побережних.

Як розповідає підприємець, російська авіація працювала по годиннику — обстріли розпочиналися близько шостої ранку.

Зруйнована обстрілами школа в Авдіївці / фото: Павло Кириленко«Буває, збираюсь на ринок, чую — щось тихо. Думаю, дивно. Коли чую — бах, бах! Дивлюся на годинник — 6:06. Думаю, вчасно, трохи запізнилися сьогодні. Це в них було замість “доброго ранку” й будильника. Увесь час вони в одні й ті самі години обстрілювали нас», — каже підприємець.

Ілля каже, що за кілька тижнів усі місцеві навчилися розрізняти не лише те, що прилетіло, по звуках, а й орієнтуватися, на якій відстані був приліт.

Звісно, в місті складно спіймати напрям, бо звук відбивається від стін. Але більш-менш навчилися, то коли прилітало ближче — йшли в підвали, хто ховався в будинках. А коли не так близько падало, то робили далі те, чим займалися», — пригадує чоловік.

Авіація також була «в ділі» — але літаки не залітали на територію Авдіївки, а піднімалися в небо над Донецьком і вже звідти обстрілювали Авдіївку.

«Ми виїхали ще вчасно, коли було світло. Наступного дня його відключили й сказали, що більше не буде»

Родина Побережних вирішила виїхати з Авдіївки після того, як розпочалися провокації по Краматорську. На той момент евакуація вже стишилась, а от світло почали вимикати по місту все частіше.

«До того, як ми виїхали, в Авдіївці ще було світло. Але працювало з перебоями, час від часу зникало. А моя робота залежить від нього — і кавоварка працює від електрики, й інша техніка. А не кожен електрогенератор, якби його й купив, може потягнути таке навантаження.

Плюс я розумів, що це не варіант — щоб мої маленькі діти бачили це все. Тоді мені друзі запропонували переїхати до Селидового, зайняти тут приміщення й перевезти техніку, щоб робить каву далі. Я погодився. Техніку всю не вдалося вивезти, але взяв основне, з чого й починав — кавоварку, кавомашину, запаси кави. Вже тут ми за два тижні зробили екстрений ремонт приміщення, прорубали вікно. За дверима їздили у Запоріжжя, бо тут ніде не було. І я заїхав сюди як у кав’ярню», — розповідає Ілля.

Рішення було дуже вчасним — наступного дня ворожий снаряд перебив трансформатор на заводі, світло зникло на тиждень. Щойно з’явилося — стався другий приліт. Тоді вже людям повідомили: ремонтувати вдруге не будуть, тому світла в Авдіївці більше не буде.

Хоч у місті й залишилося техніки на немалу суму, ризикувати життям заради неї Ілля вже не готовий — не тоді, коли за спиною три жінки, дві з яких — ще зовсім маленькі й залежні від нього.

«У мене на руках три жінки — дружина й малі. Тепер мені головне — щоб вони нормально жили, це першочергове завдання», — каже підприємець.

Чоловік поновив бізнес у Селидовому

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!