Повномасштабне вторгнення змусило свідомих українців об'єднатися, аби разом працювати на перемогу. Хтось взяв зброю до рук, хтось взявся за гуманітарну допомогу, а хтось — за маскувальні сітки, як 48-річна волонтерка Наталія Сташко.
Волонтерка Наталія Сташко має цілу команду, яка працює над виготовленням маскувальних сіток для військових на фронт/ Фото: Facebook Наталія Сташко
Жінка має цілу команду, яка працює над виготовленням сіток, які так необхідні військовим на фронті.
«Накриваємо від найменшого Starlink до літаків. Все обладнання і техніка, яка є на фронті, за півтора року ми на все відшивали», — розповідає журналістам «Вчасно» Наталія Сташко.
До війни жінка працювала у бізнесі, потім на себе. Однак все змінилося відколи почалося повномасштабне вторгнення, а її чоловік пішов на фронт. Саме тоді Наталія зрозуміла, що для того, аби почувати себе корисною потрібно щось робити.
«Випадково я знайшла оголошення, що потрібна допомога у пошитті сіток. Звернулася й мені дали пошити сітку. Це виявилося достатньо просто, я б сказала релаксуюче. Тоді попросила збільшити об'єми, бо відчувала, що можу більше», — розповідає Наталія.
Жінка шила сітки в Івано-Франківську, саме там був невеликий осередок, який займався цим виробництвом. Були приміщення на заводі, прес і кілька дівчат, які закривали потреби військових.
«Однак згодом я зрозуміла, що мої цілі набагато більші й ширші, ніж рамки того проєкту. Тому я відправилася в самостійне плавання. Відчувала, що можу збирати гроші та закривати потреби військових, мала широке коло спілкування із військовими та волонтерами», — додає Наталія.
Обладнання жінка не купляла, вона шукала людей, які мають виробництво й знайшла за 100 км від Івано-Франківська невеличкий цех в Косові. Там було виробництво взуття. Власник цього бізнесу виявився небайдужою людиною до армії й підтримав ініціативу Наталії.
«Я закупляю тканину за донати, оголошую збір 2−3 рази на місяць. Якщо є великі волонтерські замовлення, то прошу також волонтерів долучатися, адже тканина дорога і по коштах закривати всі запити я не можу, запитів дуже багато. Але жодного разу я не просила у військових, щоб вони проплатили щось, — розповідає волонтерка. — Нині у нас в цеху є два преси, четверо пенсіонерів, які рубають різаком полотна, які вони намотують і відміряють. Потім ми передаємо це все в Івано-Франківськ і 6−10 дівчат вечорами у вихідні відшивають всі замовлення. Тільки тоді вже сітка вирушає на фронт. Запитів нині багато, у місяць може бути від 10 до 20 тисяч квадратних метрів сіток. Об'єми великі».
Фото: Facebook Наталія Сташко
Фото: Facebook Наталія Сташко
Наталія займається пошиттям саме технологічної сітки. Для її створення залучають техніку, а не людський ресурс. Це дає більший і швидший результат, ніж плетена сітка вручну.
«Крім цього сітка виходить легенька і зручна у використанні, — пояснює Наталія. — Для цього ми використовуємо полотно спанбонд, лите, легке, відштовхує вологу й має хороші показники вогнестійкості. Полотно ріжеться на спеціальний розмір, який треба військовим і вшивається у потрібну ширину. Для того, щоб зробити сітку її треба відміряти від рулону, запустити на прес, там смужками ріжеться, потім відбиваємо перфорацію і тільки тоді вона йде на пошив. Це сучасний зразок технологічної сітки, яка дозволяє закривати величезні об'єми».
За словами Наталії різниця між ручною та технологічною сіткою полягає у часі, коштах, об'ємах, використанні доцільності людського ресурсу.
«Для мене найголовніше — це час. Я можу за тиждень закрити запит цілих бригад, а плетена сітка, зрозуміло, що такого результату не дасть. Можливо три чи п’ять сіток за тиждень виходить, а я можу зробити 100, наприклад. Різниця дуже велика. Крім цього плетена сітка достатньо важка, але щодо якості, я думаю, різниці між сітками немає», — каже волонтерка.
Своє перше велике замовлення Наталія пошила на гармати. Перед виконанням роботи жінка поцікавилася функціями й характеристиками цього виду зброї.
«В мене з артилеристами особлива історія, це моїм улюбленці, — каже Наталія. — Тоді замовлення робили артилеристи 44 бригади, вони працювали на естонських гарматах. Перед тим як шити, я вивчила все про ці гармати, які вони існують, ширину, довжину, об'єм і так далі».
Фото: Facebook Наталія Сташко
Фото: Facebook Наталія Сташко
Найбільший запит в Наталії був на 100 сіток. 82 пошили за допомогою технологій, а 18 — сплели дівчата.
«Це запит був на нові позиції і їх потрібно було накривати. Сітки були великі, загальна площа склала 5 тисяч метрів квадратних. Виготовляли майже два тижні, це з доставлення та сортуванням», — розповідає волонтерка.
За словами Наталії, нині запити на сітки не зменшуються, а навпаки збільшуються. Цій роботі вона присвячує майже весь свій час.
«Можливо б хотілося відпочити від цього, але не можу. Основна моя діяльність — це сітки, яка займає 24 на 7 мого часу, — каже Наталія. — Але крім цього я ще встигаю організовувати інші збори. В мене служить чоловік і я не можу не допомагати. Я купила для його підрозділу авто, ось передам термальний мавік. FPV-дрони, розхідники медичні. Багато друзів теж служить, хто звертається із проханням, то я завжди підтримую».
Волонтерка зауважила, що активність донатів нині зменшилася. Про це говорять майже всі волонтери. Однак її аудиторія особлива і всі її збори впродовж певного часу все одно закриваються.
«Довкола мене прекрасні люди й на будь-які прохання вони відгукуються і всі свої запити я рано чи пізно закриваю. Я цілеспрямована, і якщо потрібно, то знайду можливість закрити будь-яке питання, — каже Наталія. — Зауважу, що у зборах важливі не тільки великі суми, кожна гривня має свою ціну й допомогу на фронті. Саме так я зібрала кошти на авто для чоловіка».
Фото: Facebook Наталія Сташко
Фото: Facebook Наталія Сташко
Фото: Facebook Наталія Сташко
Саме так жінка назвала збір на авто, який вона опублікувала у соцмережах. Сума була не маленька і донати йшли не так швидко, як хотілося. Але пришвидши збір їй допомога старша донька.
«Їй 17-ть, вона вчиться у Львові. Я пам’ятаю як збір на авто у якийсь момент призупинився. Був вечір, я займалася намоткою і різанням сіток, і в мене на телефон почали приходити практично кожну секунду сповіщення про поповнення картки. Це були маленькі суми 5, 10, 15 гривень», — каже Наталія.
Тоді жінка не могла зрозуміти, що відбувається. Кошти надходити годинами.
«Виявилося, що наша донька виклала збір в соцмережах, через своїх друзів, попросила читачів накидали залишків кишенькових грошей на авто. І підлітки з всієї України назбирали 32 тисячі гривень, — додає волонтерка. — Ось такими маленькими переказами. Це були тисячі переказів. Тому сказати, що я засмучена, що люди менше донатять — ні. В мене такого немає. Свої задачі я закриваю і в цьому мені допомагають небайдужі».
Фото: Facebook Наталія Сташко
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!