Священника Володимира Маглену знають не лише на Луганщині — його паства по всьому світові. Він кардинально відрізняється від колег: в нього немає «профільної» освіти та храму, він не ходить в рясі, службу править на кухні та в онлайн-просторі, а також веде активне життя у соціальних мережах.
Володимир Маглена / фото: Бабель
Родина Володимира Маглени двічі починала жити з нуля. Спочатку росіяни окупували рідну Кадіївку. Звідти сім'я переїхала в невеличке село Веселе на Старобільщині. Звідти на початку повномасштабного вторгнення сім'я виїхала спочатку до Харкова, а тепер мешкає неподалік столиці.
Одним із перших він підтримав утворення Православної Церкви України і став єдиним на Луганщині, хто перейшов з ФСБ-шної упц московського патріархрату до ПЦУ. Та до того як стати широковідомим сучасним священником, отець Володимир відслужив строкову службу в армії та займався… бізнесом. Тримав декілька торгових точок на місцевому ринку та торгував ширужитком.
«У 1983 році у Алмазній, передмісті Кадієвки, я закінчував «восьмирічку». Мама була віруючою і сказала: «Вовка, я б так хотіла, аби ти пішов у священники». Я їй сказав, що Бога немає. Мама виявилась розумною і більше мене не чіпала. Далі була армія — служив у Сибірі і знаю цих варварів ще відтоді, — ділиться отець Володимир. — Коли мені було 30 років, померла мама. Я пішов до церкви замовити панахиду. Ритуал. Так положено. Зайшов і відчув — мама не померла, а стоїть поряд. Я здивувався, але нікому нічого не сказав. Почав ходити до церкви. І мені там так сподобалось. Я причастився і відчув себе наче під ковпаком… В мене тоді було п’ять точок на ринку. Я приходжу до реалізатора свого і кажу: «Оля, я зійшов з розуму. В мене чотири мішки проблем, а я щасливий».
То було перше причастя Володимира. Далі - розмова зі священником, який його причащав.
«Він підійшов до мене і сказав, що давно за мною спостерігає. І сказав, що я можу стати гарним священником. І тут я пригадав, як мама хотіла, аби я був священником. Я погодився. Я вже тоді відчув, де істина. Люди, коли приходять до церкви — рвуть зв’язок з „миром“. Я коли знаходився на точці, от, наприклад, приходить до мене бабуся, а я їй пакети даю і грошей не беру. А продавчині мої жартома проганяли, адже ми б так нічого не заробили… Порвало дах», — сміється священник.
«Кар'єра» священника будувалась довго, пригадує отець Володимир. Каже — за десять років навіть виганяли з вівтаря за непокору. Перша самостійна служба була вже після переїзду з Кадіївки до села Веселе на Старобільщині. Коротка проповідь для чотирьох бабусь відбулась на тринадцятьох квадратних метрах у приміщенні пошти — там священнику виділили приміщення для служіння.
«На першій проповіді я запитав у бабусь, які прийшли до мене: яка найголовніша, найкраща та найшановніша ікона в світі? Вони почали відповідати „Христос“, „Богородиця“… Варіантів багато було. Я їх послухав і сказав: найбільш шанована ікона в світі - це людина, — каже священник та витримує довгу паузу. — А одна з бабусь подивилась на мене і каже: „Батюшка, а ви точно в Бога вірите?“ Знаєте, чому людина? Бо людина створена за образом Божим».
Серед прихожан було дуже багато молоді: отець Володимир вів групу у соцмережі і, каже, дітвора «розкусила», що батюшка «продвинутий».
«Класно були, коли приходить колись до мене батько однієї з дівчат. А я в нього прямо запитав: „Чому прийшов, хоча в Бога не віриш“. А він знаєте, що? Каже: „Нє-нє, святий отець, мені цікаво стало. Вона приходить вся щаслива. Я також хочу“. Уявіть!» — із захоплення ділиться спогадами співрозмовник.
Згодом у приміщенні на пошті перестали поміщатись люди, і отець Володимир вирішив будувати храм. Увагу привернула напіврозвалена будівля сільської амбулаторії, яку священник взяв у оренду. Згодом через соцмережі було поширено інформацію про допомогу, і за декілька днів чоловік отримав тисячу доларів зі США від чужих людей. В цей момент він зрозумів — церкві бути! Допомагали, каже священник, віртуальні прихожани.
Фото з архіву Володимира Маглени
Володимир Маглена — перший на Луганщині, хто перейшов до Православної Церкви України, коли та у 2019 році отримала автокефалію. Попри те, що за Конституцією України церква та релігійні організації відокремлені від держави, політичні спекуляції навколо процесу спричинили значний резонанс, тож рішення піти від ФСБ-шної релігійної організації для українських священників стало вирішальним. Не виключення і отець Володимир. Поки чоловік знаходився у столиці, мешканці Веселого намагались зірвати з храму замок: парафіяни не прийняли рішення священника. Проте своє рішення він пояснює чітко та безапеляційно:
«В мене не було політики. Я перейшов з іншої причини. Я — українець. Тато та мама — українці. Мого батька „бандерою“ називали за те, що він комуняк не любив, — сміється Маглена. — Тим більше я знав витівки московського патріархату ще тоді. Нікодим (митрополит Сєвєродонецький та Старобільський — ред.) дав мені документ про заборону служити. Я віддав ключі від храму, бо зрозумів, що буде бійня. Я подумав, що цегла не варта нічого, тим більше, що мій перехід до ПЦУ ніхто не підтримав».
Якийсь час отець Володимир спостерігав, як у церкві служить «московський» поп, якого призначили замість «розкольника» Маглени. В селі, немов у Середньовіччя, чоловіка оголосили єретиком, доньку цькували у школі. Служити священник не перестав, але перейшов у онлайн-простір. Паства, яка раніше приходила до священника за порадами та на сповіді, відвернулась. Залишились ті, хто допомагав донатами збудувати храм. Здебільшого — кияни та іноземці. Змінивши у 2019 році концепцію богослужінь, отець Володимир по сьогодні сповідує через месенджери, хоча онлайн-церква отримала поштовх до розвитку з початком ковідного карантину.
«Це було нескладно. Ковід почався, і люди були ошелешені. Потрібно було щось робити. Хто читає Євангеліє, знає, що сенс не в церкві, а в людях. Про церкву там жодного слова. Храм — це непринципово. Тим більше — моя паства прекрасно мене знає, — ділиться отець Володимир. — Я більше віруючих зустрів за огорожею церкви, аніж всередині неї».
Зараз службу священник править на кухні — добрі люди виділили йому будинок. Веде подкасти, проводить літургії та спілкується з вірянами, які пишуть йому з багатьох країн світу.
«Моя церква в мене в планшеті. Де б я не знаходився, в якій точці світу — в мене все є», — каже Володимир, і на запитання чи хоче мати фізичну церкву відповідає: «Ні! Ні! Я не знаю вже як це робити. Я втрачу дуже багато. Я більше продуктивний у іншому місці, а у храмі я втрачу багато людей».
Фото: Бабель