«Не встигаємо помолитися, коли починають бомбити»: як живе Слов’янськ, поки росіяни готуються до наступу на місто

Під звуки працюючого ППО вулицями гуляють родини з дітьми. Найменші навіть не реагують на звуки, допоки не чутно голосного вибуху — дрон, який летів атакувати Слов’янськ, вдалося збити. На це дівчинка років шести радісно підскакує і вигукує: «Мам, збили!». Щоправда, радість триває недовго, бо за кілька хвилин над головами пролітає FPV. Попри чергу з «зенітки», збити його не вдається — дрон долітає до точки й підриває будівлю на околиці міста. На цей звук компанії дітей, які йдуть вулицею, теж не реагують.

Багато дітей, які ходять Слов’янськом, навіть не знають, як це — жити не у війні. З 2014 року, відколи місто обстрілювали бойовики під командуванням Гіркіна, воно продовжувало жити неподалік лінії зіткнення. Прицільних обстрілів до 2022 року не було, але канонади з окупованої Горлівки й Світлодарської дуги не давали забути про війну. У 2022 році вона наблизилася, а у 2026 році практично наступає на Слов’янськ. Щодня у місті щонайменше один поранений чи вбитий, але їх сусіди досі відтягують евакуацію. Що тримає слов’янців під вибухами, поки війна щодня підповзає ближче — запитали журналісти «Вчасно».

«З потеплінням багато дітей з’явилося. Хочуть гратися, поїздити на машинках»

Окремі мікрорайони Слов’янська надто небезпечні для того, аби там лишалися люди. Однак якщо на евакуацію дорослого населення місцева влада вплинути неспроможна, то на перебування дітей у тій зоні вже встановила обмеження. Зі смертельно небезпечних Семенівки й Високоіванівки евакуацію оголосили на початку березня. В останньому селі станом на 1 квітня досі лишалися двоє дітей, сім'ї яких «Білі янголи» вмовляли евакуюватися. Крім того, примусове вивезення розширили й на мікрорайон Східний у самому Слов’янську, оскільки він регулярно стає ціллю для ворожої артилерії та дронів. Усього ж, за даними поліції, у зоні примусової евакуації ще два тижні тому було 59 дітей (із 96, які проживали там на початку березня).

Але у самому Слов’янську, за даними МВА та голови Донецької ОВА Вадима Філашкіна, лишається близько 4,5 тисячі неповнолітніх. І допоки примусову евакуацію з усього міста не оголосять, навряд родини виїдуть раніше. Наприклад, з потеплінням на вулицях міста все більше дітей. Особливо це помітно у місцевому парку.

«Відколи потепліло, на машинках щодня катаються 9−10 дітей. Відкрили сезон, бо в парку гуляє багато батьків із дітьми. Вони хочуть розваг, батьки самі пропонують покататися», — каже Павло, працівник прокату дитячих електромашинок у парку «Шовковичний».

За його словами, повітряні тривоги не впливають на попит прокату машинок. Коли лунає сирена, сім'ї продовжують прогулянки у «Шовковичному». Якщо ж починається наліт дронів, батьки відводять дітей глибше у парк, ховають під дерева.

«Через сирену діти не плачуть, не лякаються. Може, немовлята якось реагують, але я не помітив. Більшість дітей, які їздять на машинках, старші. І не реагують на ці звуки», — розповідає хлопець.

«Ми поїдемо звідси, якщо це загрожуватиме життю доньки»

Посеред дня у парку помітні діти різного віку: і підлітки, які катаються на велосипедах великими компаніями, й маленькі з батьками. Вікторія, мама трирічної Аліси, щодня приходить гуляти в парк. Особливо любить «Шовковичний» навесні.

«Я тут відчуваю більшу безпеку, ніж вдома. Квартира на найвищому поверсі, коли починають летіти дрони — дуже страшно, тому ми з малою спускаємося на другий поверх. А тут хоча б відкрита територія. Якщо чую, що щось летить — ховаємось під дерево. Є надія, що хоча б парк не будуть обстрілювати, бо тут діти», — пояснює мешканка Слов’янська.

Про евакуацію вона замислювалася, але поки що їхати нікуди. Оренда квартири в іншому місті буде недешевою, тому Вікторія відтягує виїзд. Зволікати страшно — вона усвідомлює ризик, що дороги будуть ще більш небезпечними, ніж зараз. Але поки примусова евакуація зі Слов’янська не оголошена, хоче лишитися вдома з донькою й чоловіком.

«Коли буде зовсім страшно, ми виїдемо. Але зараз ще терпимо: магазини й аптеки відкриті, кав’ярні працюють, лікарні теж. Якщо зачиняться, ми поїдемо звідси, бо це вже загрожуватиме життю доньки», — розповідає жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Останній пологовий Донеччини, де ще чутно плач немовлят: як жінки народжують під обстрілами рф

До магазину в Слов’янську не завжди можна дійти через нальоти дронів, а в місті вже з’явилися «сірі зони»

Похід у магазин цієї весни може стати для місцевих останнім, що вони зроблять у своєму житті, розповідає Олена Вікторівна, мешканка Слов’янська. Під час ворожої атаки 29 березня, коли окупанти атакували готель «Україна» у центрі міста, уламки пошкодили й поруч розташовані магазини. Тоді серед персоналу чи відвідувачів не було постраждалих, але це радше виняток.

«Моя сусідка пішла в магазин на початку березня — потрапила під обстріл. Дрон пошкодив будинок, але не критично. А вона постраждала: злякалася, її контузило. Кілька уламків подерли — рани на руках, ногах, на щоці… Зараз вона лікується, боїться виходити з дому. Чекає на дітей, щоб вони її забрали у Вінницьку область, бо тут їй страшно», — пояснює жінка.

Олена Вікторівна скаржиться: їй теж лячно ходити самій по вулиці. І хоч лишається у місті, щоб стерегти квартири свою та доньки, про евакуацію думала. Але відмовилася від цієї ідеї. Каже, що просто не хоче нікуди переїжджати, тому лишатиметься тут до останнього. Хоча й не заперечує, що під час обстрілів дуже боїться.

«Коли починають бомбити, своє ім'я не встигнеш згадати, не те що помолитися. І що робити?.. Йду в коридор, у мене там стільчик. Сиджу там, поки не перебахкає», — розповідає мешканка Слов’янська.

Жінка каже, що приводів нервувати додала й консервація Слов’янської ТЕС. Безпечного «вікна» для роботи енергетиків не було вже пів року, тож це рішення було очікуваним. Проте коли стало відомо, що станція більше не працює — це налякало містян перспективою, що невдовзі вони залишаться без світла.

«Енергетики не смертники, вони не можуть лізти на дроти під обстрілами. Минулого року ми ще думали, що військовим вдасться зробити якийсь „коридор“, щоб бригади могли зайти, швидко все полагодити й вийти живими, але росіяни роблять все, щоб і їх вбити… Тепер страшно, що колись вони не доїдуть, куди треба, і в нас буде Дружківка номер два. Будемо сидіти без світла, води — без нічого», — пояснює Олена Вікторівна.

Перспективи подібного сценарію насправді ймовірні, оскільки з початку 2026 року Слов’янськ уже неодноразово опинявся «відключеним» від світла від 12 до 36 годин. Під час виїзду на ремонтні роботи на енергетиків полювали російські дрони, неодноразово ремонтні бригади БпЛА атакували прицільними ударами. А через квітневі атаки авіабомб по околицях Слов’янська були пошкоджені магістральні лінії. Тому в місті діють стабілізаційні графіки, через що світло є по 4−6 годин на добу.

Крім того, у Слов’янську вже з’явилися «сірі зони», де світла немає і не буде. Наприклад, мікрорайон Семенівка, де енергетики офіційно припинили спроби відновлення електроліній, Високоіванівка, де мережі знищені на 90%, і вулиці мікрорайону «Східний».

«Ми лагодимо лінії там, де це можливо фізично. Але мешканцям Семенівки та Східного треба розуміти: зима була важкою, весна буде ще важчою. Енергосистема громади працює на межі можливостей», — пояснював ситуацію начальник Слов’янської МВА Вадим Лях.

«Риба уже не реагує на вибухи»

Паркова та набережна зона — останні у Слов’янську, де війна нагадується містянам візуально найменше. Для родин із дітьми та місцевих рибалок ця зона рекреаційна — хоч над головою літають ракети й дзижчать БпЛА, тут вони ще намагаються відпочити. Наприклад, порибалити — «для душі», як каже журналістам один з рибалок. Риба майже не реагує на вибухи, тому сьогодні на березі збираються чоловіки навіть під час обстрілів. Здебільшого пенсіонери, проте чоловікам це подобається.

«Нам немає куди їхати. Кому ми треба, старі? Тому я приходжу порибалити, Миколайович щосереди й суботами, іще якісь хлопці приїжджають. Це так, щоб відволіктися. Але ж і на березі перед очима таке одоробло», — ділиться спостереженнями слов’янський рибалка — Василь Миколайович.

Пенсіонер розповідає, що він про виїзд із міста не думає. Поки що обладнав погріб біля свого будинку — постелив там матрац, поставив стіл, заніс ліхтарі. Каже, що у випадку серйозних бомбардувань спускатиметься туди, бо аналогів укриття поблизу немає. Хоча не вірить, що це допоможе врятуватися, якщо окупанти почнуть прицільно бити по кварталу, де він живе.

«Якщо воно твоє, то твоє. Судилося, що вб'є той уламок або ракета, то так і буде. Я далеко не загадую, проживу скільки відведено зверху», — знизує плечима Миколайович.

Поки Василь Миколайович спостерігає за поплавком, чутно проліт ракети над містом. Дехто з рибалок підіймає голову вгору, але інтерес швидко зникає — та пролетіла далеко і вибуху не було чутно. Тож цього разу снаряд летів не по них. На сусідній вулиці в цей самий час комунальники лагодять електролінії й натягують сітки над дорогами. Проте від чого вони зможуть врятувати Слов’янськ, і чи не запізно це робити — риторичні питання.

Для дітей Слов’янська, які розрізняють звук збитого дрона швидше, ніж шкільний дзвоник, війна стала єдиним звичним розпорядком життя. Вони продовжують кататися на машинках у парку під виття сирен, поки їх батьки сподіваються на ілюзорну безпеку відкритого простору. Але «сірі зони» без світла та води поглинають околиці, а енергосистема міста працює на останньому диханні. Сьогодні Слов’янськ — місто застиглого очікування боїв, де кожен день зволікання з евакуацією може коштувати життя. А лінія фронту щодня наближається до міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Слов’янськ і Краматорськ може чекати блокада: росіяни готують плацдарм для наступу на останні вільні міста Донеччини