Несла паралізовану собаку на плечах кілька кілометрів: зооволонтерка з Покровська «евакуювала» підопічного з поля

Зооволонтерка Дар’я Корх із Покровська учора евакуювала з непроїзного поля паралізованого собаку. Журналістам «Вчасно» волонтерка пояснює: від самого початку пес не був її підопічним. Однак на етапі його перевезення з Дружківки стало зрозуміло: без допомоги досвідченого зооволонтера тварина не доживе до притулку.

«Пес — із Дружківки, безпритульний. Місцеві волонтери знайшли його у дуже поганому стані: у нього єдине, що нормально працювало — це кишківник (пес нормально їв). Але пса навіть у такому стані погодилася прийняти у своєму притулку київська волонтерка Анастасія Тиха. Але уночі у собаки стався тяжкий епілептичний напад, а я в цьому розбираюсь. Тому сказала місцевій дівчинці-волонтерці, щоб вона привезла собаку до мене — аби ми стабілізували її, і вже потім везли у Київ. Тому що в такому стані вона б до притулку не доїхала живою», — розповідає Дар’я Корх.

Однак навіть після зроблених уколів і стабілізації стану собаці не ставало легше. Ветеринар Дар'ї Корх, до якого потім поїхали волонтери, був здивований станом тварини та результатами аналізів. Можливо, у пса — гостре отруєння тяжкими металами, оскільки жодних фізичних причин паралічу не було — зокрема, хребет цілий. І, зважаючи на стан собаки, його ніхто не побив.

«Що абсолютно дивно — доволі велику собаку паралізувало, але з невідомих причин — це щось, що пов’язане з мозком. Тому ми вирішили реанімувати собаку в моєму притулку, і вже в кращому стані везти у Київ. Але волонтери чомусь поїхали полем — і в результаті авто застрягло в багнюці. Робити немає чого — я йду назустріч», — пригадує волонтерка.

Від притулку Дар'ї до авто було півтора кілометра. Повертатися довелося цією ж дорогою — уже з собакою на плечах та пакетом ліків у руці, оскільки інакше тварину було неможливо транспортувати. Навіть візок відразу застрягнув би в багнюці. Тож нести пса на собі було єдиним варіантом.

Дівчина зі сміхом додає: такий розвиток подій її астма та хворе серце не оцінили — тим паче останнє постраждало рік тому, коли волонтерка стрибнула взимку в ополонку, щоб врятувати собаку, що тонула. Тому півтора кілометра додому були тяжкими — і фізично, й морально.

«Коли я дійшла додому з собакою на горбу — 20 хвилин на першому поверсі намагалася вгамувати свій приступ астми, щоб донести пса на другий поверх притулку, де він буде лікуватися. Стан собаки — страшний: у неї набрякли усі легені, включно з мозком… Це ситуація «дивно-погана». Але ми будемо намагатися підняти її на ноги.

Я не знаю, як ця собака пережила цю «евакуацію», як мої спина та серце перенесли її. Але після такого ця собака має жити, вона вже не може померти. Я їй так і сказала: «ми зробимо все, щоб ти жила, але ти в мене житимеш», — посміхається Дар’я.