«Жодних сумнівів не було. Ми повинні захистити свою країну. Тим паче мали бойовий досвід», — запевняє Микола.
Хто бачить їх вперше — приймає за одну людину. Брати щодо цього віджартовуються: «Якщо ви на двох позиціях побачили Миколу, то не лякайтеся — один з них Михайло».
Воїни зізнаються, ніхто за них не переживає так, як вони один за одного.
«Ми знаємо, яка реальна ситуація і які ризики. Зараз ми в різних взводах, то в нас не збігаються чергування на позиціях», — каже Михайло.
Під час одного з таких чергувань в районі Іванграду на Донеччині Микола отримав поранення.
«Нас намагалися штурмувати „вагнерівці“. Я працював на прикриття евакуації пораненого. Сховався за стіною і просто під ноги прилетів ворожий постріл з РПГ. Отримав відкритий перелом тазових кісток і осколкові поранення, але сам на адреналіні доповз до своїх хлопців», — пригадує Микола.
Тієї миті Михайло відпрацьовував з кулемета по окупантах, що сунули до їхніх позицій, — мстився за пролиту рідну кров.
Нині обидва близнюки продовжують воювати на передовій. Найбільше мріють знову повернутися до родинного затишку та спокійного життя. Але для цього треба перемогти.
За інформацією відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ