Підірвався на міні в Мар'їнці: історія військового Семена Лагуни, який представлятиме Україну на «Іграх Нескорених»

26 річний Семен Лагун став учасник збірної України на «Іграх Нескорених Дюссельдорф 2023». Чоловік отримав поранення, будучи військовослужбовцем Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Після поранення обрав свій орієнтир — спочатку національний відбір Ігор Нескорених у Львові, а потім збірна України на міжнародних змаганнях, розповідає пресслужба Invictus Games.

«Ігри Нескорених» (Invictus Games) — це спортивні змагання в паралімпійському стилі, які дають можливість реалізувати свій потенціал пораненим військовим та ветеранам.

«Це для мене ковток повітря, — каже Семен Лагун. — Це витягнуло мене з моральної прірви. Я був в такому стані, коли важко на чомусь акцентуватися. Не міг повернутися на службу, бо в мене є поранення, і не міг себе якось реалізувати в житті».

Семен родом із Рівненщини. У 2014 році закінчив школу. На той момент його брат був прикордонником і воював в АТО. Хлопець хотів доєднатися, але не підходив по віку.

«Я пішов на юридичне, але за фахом не працював. Потім знайомий запропонував роботу і я пішов у будівельний бізнес. До війни займав посаду керівника одного з будівельного проєкту».

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Семен пішов у місцеву територіальну оборону. Але прослужив там недовго. «Розумів, що тут робити нічого. Навряд буде напад на Волинську область, — додає хлопець. — Зі мною було два чоловіки, які в 2015 році воювали в „Айдарі“, обидва мали поранення. З ними ми вирішили їхати на війну. Потрапили у „Правий сектор“ — інших варіантів, куди йти, на той момент не було».

Згодом добровольчий корпус легалізували, він став сьомим центром ССО. Тоді хлопців відправили на Київщину для повноцінної підготовки.

«Після цього ми поїхали в Донецьку область, у Мар'їнку», — згадує Семен. Нині Мар'їнки фактично не існує. Вона повністю розбита. Росіяни скидали на неї щодня по 600 снарядів. Окупанти не могли просунутися вперед, тому все нищили.

«Але це можна відновити, а життя людське не відновиш, воно найцінніше, — каже Лагун. — Там пріоритети зовсім інші. Я навіть на руйнування не звертав увагу, бо це закономірні речі під час війни. Росіяни намагались зайти у місто. По полю пройти, танками виходили кілька разів, але батальйон К2 не давав їм жодного шансу. А потім їх перекинули на інший напрямок, зайшла нова бригада».

Три місяці Семена разом з підрозділом воював у Мар'їнці. За день до виїзду з міста хлопець отримав поранення.

«5 серпня було сонячним, прекрасним і крутим, — розповідає Семен. — Було відчуття певної розслабленості. Тоді у нас був поранений „Ваха“. Його ранило в голову і в око. Згодом він помер. Його мав витягувати мій побратим — Василь Геник, але я вирішив йти замість нього, щоб він відпочив. Почався обстріл. По дорозі до укриття, я сів під великою грушою, накинув активні навушники, щоб послухати, чи немає наді мною „пташки“. Нічого не було, я зробив три кроки і в мене вибухнуло під ногами — це була „Пелюстка“. Мені відірвало п’яткову кістку».

Згодом виявилося, що поряд із Семеном було ще штук десять таких протипіхотних мін. Хлопцю пощастило, він їх не зачепив. Побратими жартують, що шматочок Семена тепер завжди буде в Мар'їнці.

«Після поранення була операція, — згадує хлопець. — Мені вставили шматочок штучної кістки і закрили шматком шкіри зі стегна. Зараз в мене там гулька поки, бо її треба сформувати. Моя основна опора — це пальці і середина стопи».

Після операції настав період відновлення. На цьому шляху хлопця підтримувала дівчина, з якою згодом одружилися. Поруч був і вірний пес — тибетський мастиф, якого Семен кличе своїм реабілітологом.

«Це великий пес, і від нього відчувається спокій і сила, — розповідає Семен. — Це моя душа, мій реабілітолог. Я не міг ходити, але ходив до нього, щоб вигулювати, і розходжував ногу через жахливий біль».

Війна залишила свій відбиток на хлопцю. Попри це він не здається. Він починає знову жити завдяки «Іграм Нескорених».

«Я просто зареєструвався, навіть не надавав цьому значення, — каже Семен. — Але на відборі кайфував максимально. „Ігри Нескорених“ — це дух, де в кожного своя історія. Але кожен такий, як ти, умовно. Групові види спорту, — це взагалі максимальний кайф, суцільний позитив. Це подія масштабу всього життя. Це той орієнтир, який дозволяє жити повноцінно».