«По нас вели вогонь з дистанції 400-600 метрів»: розповідь гвардійця про бої за Луганщину

Перший час після початку повномасштабного вторгнення Владислав патрулював Рубіжне, керував блокпостом та будував позиції у районі заводу залізобетонних конструкцій. Про вторгнення дізнався по телефону від дружини, яка була на околицях Харкова. Чоловік розповідає, що під час її дзвінка було чутно вибухи, тоді й зрозумів, що бахкало вже десь біля неї.

Історію воїна розповідає Міністерство внутрішніх справ. 

У середині березня ситуація почала погіршуватися. Ворог обстрілювали позиції з установок «Град» та мінометів. Поміж нашими військовими та окупантами лишалася відстань від 2 до 5 км.

25 квітня вночі побратими Влада з боєм відійшли на більш вигідні позиції. 

«Наш ВОП став крайнім лівим кутовим в обороні — російські військові про нього знали, але до останнього не могли вирахувати, де ми зосереджуємося і де маємо наші спостережні пости. Першим у «розвідку боєм» пішло відділення так званих «еленерівців». У них був наказ зайняти наші позиції», — пригадує чоловік. 

Після цього наші воїни взяли одного полоненого та підірвали авто противника, яке виявилось із боєкомплектом. Там були чотири окупанти. Росіяни тоді застосували масований обстріл мікрорайону Південний Рубіжного, застосовуючи міномети 120 калібру та ствольну артилерію.

Вночі вороги підтягнули бронетехніку, а зранку знову був бій. Гатили з кулеметів та гранатометів з тилу. Вогонь вели з дистанції 400-600 метрів.  

«Це дуже заважало нам евакуйовувати поранених та загиблих, але ми витримали. На ранок 27 квітня нас замінив особовий склад батальйону «Свобода», — згадує Владислав.

Після цього у військових було завдання утримувати правий берег річки Сіверський Донець на околицях Новодружеська. Далі підрозділ гвардійця мав закріпитися на одній із центральних вулиць Сиротиного. 

Однак, виявилося, що в деяких будинках цієї вулиці вже заховалися окупанти та спостерігали за українськими захисниками. Так, на третій день знов розпочалися перестрілки. До ворога почали підтягувати основні сили. Підрозділ тримав позиції, поки не отримав наказ приховано форсувати річку. 

Зараз гвардійці роблять усе можливе для звільнення Донеччини та Луганщини. Владислав ділиться, що мріє про повернення у мирне українське Сиротине, яке боронив зі зброєю в руках, і де колись, до повномасштабного вторгнення, готував дітлахів до участі у патріотичній грі «Джура».

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!