«Подихати повітрям» коштує життя й кінцівок, тому піхота робить усе в норах", — старший сержант 93 ОМБр про «м'ясорубку» біля Костянтинівки

Упродовж останніх днів Костянтинівський напрямок поповнюється, здавалося б, неактуальними вже тривалий час протитанковими засобами. Тумани та дощі все ж змусили знову застосовувати ПТУРи та їхні розрахунки на позиції поруч із піхотою. Окупанти намагаються проводити механізовані або мотоциклетні штурми, тож керовані ракети знову актуальні.

Активність на напрямку цього місяця зменшилася, якщо порівнювати з кількістю штурмів у листопаді та жовтні. Навіть за кількістю авіаударів по відтинку це помітно. Піхоти менше, бронетехніку противник майже не застосовує. Лише два бронетранспортери минулого тижня вдалося помітити в русі, проте й вони, і росіяни всередині були знищені, пояснює журналістам «Вчасно» головний сержант 93 ОМБр «Холодний Яр» Віталій П’ясецький на псевдо «Стохід». Проте зменшення кількості зіткнень — не показник, оскільки росіяни продовжують спроби просочитися між позиціями. Зараз погода погіршилася, тому ми очікуємо, що противник активізується й буде просочуватися і накопичуватиметься там, щоб штурмувати нас.

«Виявити їх складно, бо на напрямку дуже багато знищених, засипаних, зруйнованих позицій, які раніше були укриттями. І з усім тим — це все ж укриття. У них росіяни намагаються сховатися, навіть якщо воно засипане землею, багнюкою, гіллям, умовним сміттям. Ховаються там, виходять звідти на своє командування, і туди починають заходити противники. Можуть іти тижнями, а звідти намацують варіанти, куди піти на штурм. Інколи доводиться відпрацьовувати по зруйнованих і старих позиціях, де лише теоретично можуть сидіти росіяни. Тобто підрозділ починає методично атакувати всі потенційні локації. Так — до моменту, коли вони не будуть уражені, або поки росіяни не видадуть свого розташування чи не перебіжать до іншого укриття. Або, наприклад, коли активність радіостанції, яку ми запеленгували, зникне», — пояснює військовий.

Протягом останніх тижнів російські дрони на оптоволокні залітають вглиб на 15−20 кілометрів, тоді як дрони на кшталт «Молній», «Герберів» чи «Ланцетів» спокійно дістають на 40 кілометрів вглиб тилу. «Ждуни» чекають на зупинках громадського транспорту, перехрестях, на нашій же підбитій техніці. І коли помічають НРК, техніку чи людей — є лише кілька секунд, перш ніж вони атакують. Це стається майже миттєво.

«Достатньо того, що машина рухатиметься. Буквально учора побачив підбиту вантажівку, яку місцеві чи замовили, чи використовували, щоб евакуюватися. Дрон чітко поцілив у водійські двері. Не знаю, чи хтось загинув, але крові було багато», — пояснює «Стохід».

«Один робот їхав як приманка, інший — щоб евакуювати з „сіряка“ пораненого. Росіяни підірвали обидва, а це майже мільйон гривень за раз»

Через засилля дронів на Костянтинівському напрямку «зав'язана» логістика 93 бригади. Наземні роботизовані комплекси долають дорогу від 15 кілометрів до лінії зіткнення. Броньовані авто ще заїжджають на ту територію з сітками й захисними решітками, але де дрони літають масовано — там все рухається лише на НРК. У 93 ОМБр цей напрямок — один з найбільш розвинених у Силах оборони.

Віталій П’ясецький пояснює, що сьогодні розмежувати, де хто стоїть, майже неможливо. Якщо раніше піхота стояла на передньому краї, то зараз майже на тій самій лінії стоять пілоти.

«Нерідко наші пілоти вступають у стрілецькі бої з інфільтрованими піхотинцями. Але, на жаль, хлопці досить довго можуть перебувати на позиції, поки їх вдасться евакуювати. Ніхто не думає за НРК, яке може бути втрачене, бо основний ризик — втратити воїна через несприятливу погоду, обстановку, скид дрона. Якщо момент евакуації буде невдалий, то дрон з бійцем буде втрачений. Тому зараз термін очікування на евакуацію триває від кількох годин до кількох тижнів. Це залежить і від ступеня поранення бійця. Якщо ситуація критична — будемо робити все, вихоплювати найбільш сприятливі умови за тих, які складатимуться на той момент», — каже військовий.

Журналісти «Вчасно» стали свідками початку евакуації пораненого бійця з переднього краю. Коли стемніло, два наземні роботи виїхали по військового. Один — як приманка, щоб стати відволікаючим маневром для російських дронів. Інший — щоб вивезти 300-го до медиків.

«Удвох поїхали, але, може, доїде тільки один, бо інший — приманка. Якщо одного робота дрон підіб'є, то їдемо ще ми. Погода хороша, дозволяє росіянам нас бачити. Якби була погана — я їхав би один», — розповідав один з операторів дронів.

Врешті, через дві години дороги окупанти помітили «тараканів». Очікувано один дрон росіяни знищили. На жаль, інший, який мав врятувати бійця, також. До пораненого лишалося всього кілька хвилин, менш як два кілометри. Випадки, коли роботи не доїжджають до 200-х і 300-х, відбуваються майже щодня. Подальша їх доля у кращому випадку — стати донором для «наступника». Той все одно виїде до бійця, якого медики чекають або для порятунку, або ж рідні - для поховання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Трималися до останнього, вірили навіть у Трампа та ворожок»: як підприємиця з Костянтинівки релокувала кав’ярню у Краматорськ

Відмови від ротацій, туалет і ванна у виритих «норах» та розуміння того, чим саме «відпрацьовуватимуть» окупанти: умови на «нулі» наприкінці 2025 року

Головний сержант 93 ОМБр каже, що лінія зіткнення критично вплинула й на ротації, і на те, в яких умовах хлопці несуть службу. Особливо — коли мова про передові позиції піхотинців і дронарів.

«Зараз дуже бойові хлопці, які задвохсотили купу російських піхотинців, відбили штурми й пережили нальоти дронів, не горять бажанням виходити з позицій, бо найстрашніше й найнебезпечніше — це ротації. Тим паче коли вони тривалий час перебувають на позиції - люди ослаблені, бо доводиться сидіти в якійсь норі. Навіть мінімальна рухова активність на кшталт вийти, вирівнятися, пройтися, розім'ятися — смертельно небезпечна. Тому часто вихід з позицій триває кілька днів або й тиждень. Доводиться стрибати від точки до точки, від бліндажа до нори, ховаючись або тікаючи від дронів», — пояснює Віталій П’ясецький.

Перебування на позиціях піхоти сьогодні - окремий вид випробувань. Часто військові живуть у бліндажах (інколи — відносно цілих), але здебільшого вони уже напівзруйновані, в яких прориті лисячі нори. Подекуди всередині кілька заворотів (виритих ходів у землі) на випадок, якщо противник виявить позицію й накриє її чи з артилерії, чи з дронів. Якщо вони туди залізуть, зможуть врятувати своє життя.

«В туалет на вулицю ніхто не виходить — все робиться в укритті у сміттєві пакети, бо ціна такого виходу може вимірюватися життям, травматичною ампутацією чи важким пораненням. Вся логістика — винятково завдяки дронам: прилітає дрон чи приїжджає НРК, скидає посилку з водою, їжею, чистим одягом, грілками, батареями до радіостанції. Тобто бути піхотинцем зараз дуже важко. В рази важче, ніж у 2022, 2023 чи 2024 роках. Піхотинці знають, що їх позиції у випадку виявлення точно „розбиратимуть“ бомберами, скидами, одноразовими дронами, по них працюватиме артилерія й міномет. Тому наша піхота — це титани», — каже військовий.

З операторами дронів ситуація дещо легша, хоча якщо їх позицію виявлять росіяни, то «поливатимуть» КАБами й зрівняють весь квадрат до стану, що звідти нікого буде евакуйовувати. Позиції пілотів (наші та противника) однаково пріоритетні до ураження для всіх — і для Сил оборони, і для окупантів. Проте якщо аналізувати ситуацію саме по пілотах, то найважче — «мавікістам», оскільки вони перебувають найближче до ЛБЗ. Оператори FPV сидять далі, оператори бомберів — ще ближче до тилу. Тож їх ротації можуть тривати від чотирьох днів до тижня, пояснює Віталій П’ясецький.

За героїзм, який бійці 93 ОМБр проявляють, виходячи на позиції, у бригаді намагаються зі свого боку дати все: якомога тривалішу відпустку, внутрішньобригадні нагороди. Однак Віталій П’ясецький каже, що йому як головному сержанту хотілося б більшої прозорості механізму нагородження з боку держави.

«У нас є люди, не нагороджені ще з 2022−2023 року, хоча знищили тоді десятки одиниць російської техніки, танки, броньовані машини ворога. Або ходили на штурми ворожих позицій, відбивали їх і утримували, просувалися вглиб позицій ворога. Це лише кілька прикладів, насправді ж їх десятки. А що говорити про 2024−2025 рік, коли бійці до 200 днів були на позиціях… Нагородна система у Збройних силах — це, на жаль, часто „чорна діра“. Подання пишуть, подаємо людей на нагороди, але всі папери й звернення кудись діваються. Тому не всі герої, які проявили найвищий рівень сміливості та героїзму, гідно вшановані державою. І, на жаль, не всі з них доживають до того дня, коли ухвалюється рішення про їх нагородження», — додає «Стохід».