«Подробиці смерті тітки я дізналася з чату, де шукають безвісти зниклих»: як донеччани шукають зниклих родичів з Курахового та Селидового
АктуальнеВелика частина евакуйованих мешканців Курахового, Селидового та інших вже окупованих міст Донецької області востаннє отримували звістки від своїх рідних ще на початку штурмів цих міст восени. Нині доля багатьох місцевих невідома.
З повномасштабним наступом росіян на Сході сотні людей в окупованих містах зникли з «радарів» родичів. Зв’язок з ними обривається через бойові дії у містах, окупацію, знищені лінії електропередач та вишки, відсутність інтернету.
Найбільше донеччан турбує, коли зв’язок зникає з тими, хто відмовився від евакуації та лишається під бомбардуваннями, які щодня лише наростають. Зокрема, багато мешканців Курахового, Новогродівки, Селидового та інших міст, які виїхали на безпечну територію, востаннє чули чи читали повідомлення від рідних на початку жовтня. А про тих, хто лишився, вдається дізнатися щось лише з пропагандистських телеграм-каналів рф — чи не вперше з початку осені.
У спілкуванні з журналістами «Вчасно» колишній мешканець Селидового розповів про те, що у місті багато загиблих серед мирного населення. Коли прийшли окупанти, то в одному з районів міста вони просто зібрали трупи та скинули їх у підвал багатоповерхівки. Хто ці загиблі? Як про них дізнатися рідним? Що з іншими людьми, які залишилися на вже окупованій території?
По-перше, коли окупанти заходять в українське місто, вони проводять «зачистку» — тобто вбивають всіх мирних, які їм не подобаються, які мають родичів-патріотів або у ЗСУ, кого просто здають сусіди. Особливо приділяють увагу чоловікам, але за повідомленнями місцевих — розстрілюють і жінок.
Ті, кому вдалося вижити, або лишаються жити у руїнах або виїджають на територію, підконтрольну рф, де проходять фільтрацію у новій «владі». Спочатку їх везуть у «ПВР» (пункт временного размещения) — такий є в окупованій Ясинуватій, також є у Новоазовському районі. В основному мешканців з Селидового, Новогродівки, Українська та Курахового везуть саме в Ясинувату. У цих пунктах люди проходять фільтрацію — перевірку на прихильність до України. Хто не пройшов фільтрацію, того знайти ще важче.
На сьогодні активний пошук зниклих з окупованих міст Донеччини триває у соцмережах, де місцеві чати-«переклички» рясніють проханням поділитися інформацією, що стало з людьми, які лишилися виживати у підвалах багатоповерхівок. Для багатьох людей це єдиний шанс знайти хоча б яку-небудь інформацію про своїх рідних. Але треба бути уважними, адже більшість чатів окупованих міст вже контролюють росіяни.
Скрини з чатів окупованих міст Донеччини
Поміж десятків питань з адресами зрідка з’являються повідомлення на кшталт «там був приліт, ніхто не вижив». Інколи є умовні позначки, де шукати могили вбитих донеччан російською зброєю. А в приватних повідомленнях тих, хто шукає, інколи з’являються повідомлення від шахраїв. Ті, розуміючи страх за життя рідних людей, маніпулюють цим і виманюють гроші за неправдиву інформацію. І попри відверто шахрайські наміри — для багатьох людей в евакуації це остання «соломинка», за яку вони хапаються, сподіваючись дізнатися бодай щось про життя батьків чи братів і сестер.
Донеччани кажуть, що досі не можуть усвідомити, як крайня телефонна розмова з рідними у жовтні стала останньою. Багато хто після прохання «Бережіть себе» — прожили лічені години. Про це їхнім рідним вдалося дізнатися від незнайомців — тих, хто на власні очі бачив останні години життя тих людей.
Скрини з чатів окупованих міст Донеччини
«Як убило мою тітку, і де її похоронили, я дізналася від людини, яку ніколи не бачила»
Наталія Дудник — мешканка Курахового, яка евакуювалася з міста ще на початку 2024 року. Тоді в більш-менш безпечному місті лишилася сестра її покійної матері. Жінка доглядала за нею сама, проте коли виїжджала із Донеччини — Анна, її тітка, вирішила лишитися у рідному місті. Коли восени Курахове почали штурмувати окупанти — думку не змінила, тому забрати її у Київ Наталії не вдалося. Врешті у жовтні вона втратила з родичкою будь-який зв’язок — напередодні та переїхала жити у підвал сусіднього будинку, оскільки в її дім уже відбувся «приліт».
«Остання наша розмова була 8 жовтня — тітка Аня змогла мені зателефонувати недалеко від підвалу, бо вже боялася ходити далеко. Розповіла, що захворіла, й по воду ходить жінка, з якою вона живе у підвалі. Вони ще готували бульйон на вогні, бо їм поліцейські привезли продукти. Після того її телефон весь час був поза зоною. Я слідкувала за тим, що відбувалося у місті, тому вирішила, що просто зник зв’язок», — розказує нам мешканка Курахового.
Перші підозри, що з тіткою сталося щось трагічне, з’явилися на початку листопада — тоді двоє сусідів з тієї ж вулиці написали Наталії, що у них нарешті з’явився мінімальний зв’язок, тому вони вирішили запитати у неї, куди поділася Анна. Після того жінка почала частіше писати у спільноту «Перекличка Курахове», яка стала найбільшим місцевим чатом.
«Коли я вже щодня писала в чат, мені передзвонила якась жінка — вона жила разом з тіткою у підвалі й про неї мені розповідала Аня. Ця жінка за день до того виїхала з Курахового з поліцейськими й хотіла знайти мене (номер їй залишила тітка), але спершу побачила мої повідомлення в „Перекличці“. Від незнайомої людини я почула, як тітка провела останні години перед пораненням, коли їй у живіт потрапив уламок, як вона померла, і де її поховала ця жінка», — пригадує Наталія Дудник.
Мешканка Курахового додає, що якби не телеграм-чат — вона могла б ніколи не дізнатися про те, що сталося з її родичкою. А тепер, завдяки дзвінку сусідки по підвалу, знає бодай орієнтири, де знаходиться могила Анни — у квітнику під вікнами будинку, під яким вона ходила у дитинстві.
Скрини з чатів окупованих міст Донеччини
«Я ніколи не думала, що стану всерйоз на старості років шукати інформацію у якомусь міському чаті, де не знаю, хто є хто. А нас таких сотні. Коли я шукала тітку, то кожен день бачила повідомлення, як діти шукають батьків, як внуки дізнаються, що їхніх дідусів чи бабусь убило, як про знайомих людей пишуть, що їх десь закопали, бо вони загинули. Але це хоч і страшно читати, але ви отримуєте хоч якусь інформацію. Бо якщо не знаєш, куди поділися рідні - від цього ще гірше. Неможливо ні їсти, ні спати», — ділиться пережитими емоціями жінка.
Наталія Дудник зауважує, що останні два місяці місцевий чат — єдиний варіант дізнатися бодай щось про Курахове чи його мешканців. Навіть окупанти, які захоплюють місто, намагаються не надто «світити» локації, на яких бувають. Тому тільки через тих, хто живе у підвалі з їх рідними, можна дізнатися, чи живі люди, або де можливо знайти їхні могили.
Як чат стає останньою надією на пошук знайти зниклих безвісти, закатованих та похованих у Селидовому
Для мешканця Селидового Андрія Толмачова, який поїхав в евакуацію влітку 2024 року, місцева телеграм-спільнота стала єдиною надією відшукати родичів, які зникли безвісти у місті. Його дідусь, який лишився у Селидовому, востаннє виходив на зв’язок у вересні. А близький друг, який вирішив не виїжджати з міста через нерухомість, тільки наприкінці вересня написав, що живий і з ним усе добре.
Чоловік натрапив на чат «Переклички» випадково, коли розмовляв з друзями, як ті дізнаються про долі знайомих, із якими ті спілкувалися в Селидовому. Пригадує, що коли вперше зайшов у чат — не очікував побачити величезну кількість однотипних повідомлень із проханням поділитися інформацією про людей, які живуть на околицях міста.
«Я аж закляк, коли гортав чат, і скрізь були одні й ті ж повідомлення: „Хтось знає, чи живі люди?“, „Поділіться інформацією про будинок“, „Зникли або без зв’язку — підкажіть, чи живі батьки“ тощо. З чату дізнався, що кілька знайомих лишилися у місті, але їх теж ніхто не бачив. Тоді написав сам — адресу, ПІБ дідуся і друга. Але ніхто їх не бачив», — розповів нам Андрій Толмачов.
Пізніше йому вдалося знайти чоловіка з Селидового, який навіть пішов до будинку, в підвалі якого жив дідусь. Той теж виявився пустим, проте й досі чат — єдина надія Андрія знайти хоч якусь інформацію про близьких, каже він журналістам «Вчасно».
«Тепер місто окуповане, люди почали виїжджати з Селидового й писати про те, кого бачили. У мене є надія, що я зможу написати їм і дізнатися — може, дідусь проходив фільтрацію, чи його хтось десь бачив. У чатах людей знаходять, — один чоловік дізнався про своїх батьків, в яких зламалися телефони, й вони жили у підвалі. Може, й моїм так пощастить», — зауважує мешканець нині окупованого міста.
«У мене забрали останню надію»: як шахраї наживаються на зневірених людях у пошукових чатах
Однак не для всіх, хто шукає, чати «Переклички» дарують шанси знайти інформацію про рідних. Юліана, мешканка Курахового, обурена: свою надію знайти родичів вона втратила саме через листування у місцевій спільноті. У місті, яке зараз штурмують російські вояки, в неї лишилися тітка з сестрою. Вони жили у підвалі багатоквартирного будинку на околиці, проте наприкінці вересня зв’язок із ними різко обірвався. Обидві жінки, каже Юліана, планували евакуюватися, проте не встигли.
«У чат я почала регулярно писати, щоб знайти рідних. Писала адресу, прізвища й імена тітки й сестри, описувала, де вони жили й куди могли виходити. Одного разу навіть надіслала фото, яке знайшла, але мені тоді ніхто не відповів. Писати я все одно продовжила — майже щодня. Цим скористалися шахраї - в один із днів я просто запитала, чи не було інформації з тієї вулиці, і мені написав повідомлення якийсь чоловік, Роман. Нібито він бачив двох жінок, одна була поранена, а молодша (нібито моя сестра — він її описав) за нею доглядала. Сказав, що хоче вивезти їх і ще кількох людей, але потрібно заправитися. Я повірила, попросила фото, але він мені написав, що у нього в телефоні розбита камера, тому не зможе відправити знімок. Я була у такому стані, що повірила навіть у це», — каже дівчина.
Після того Юліана відправила на рахунок псевдомісцевого 5 тисяч гривень. Після того він їй ще написав, що через кілька днів їх вивезе у Краматорськ… і зник.
«Тільки коли я через три дні почала йому писати, але не отримала відповіді - зрозуміла, що він мене заблокував. Передзвонила з телефону подруги — то він відразу, як тільки почув моє питання про сестру й тітку, кинув слухавку і заблокував також її. У чаті я гортала повідомлення — від нього не було жодного повідомлення раніше, він ніколи нічого не писав. Чому я не перевірила цього раніше — не знаю», — розповідає жінка.
Нині курахівчанка зізнається, що втратила надію знайти родичок — ті жили в тому районі, який російська армія «стерла» в цемент і потім допалила снарядами. Проте найбільше її обурює те, що нелюди наживаються на людях, які зовсім втрачають пильність через тижні або й місяці пошуків.
«Я знаю багато історій, коли в чатах вдавалося дізнатися інформацію про людей, хтось їх бачив чи знав щось. Але для мене чат став таким розчаруванням… Звісно, хочеться сподіватися, що сестра з тіткою вижили, й з ними все добре. Але я кілька місяців писала у „Перекличку“, й ніхто їх не бачив і нічого про них не знав. За такий час, якби вони були живі, я б уже щось дізналася», — впевнена Юліана.
Зауважимо, що на сьогодні Курахове — місто у вогні, яке досі намагаються захопити російські вояки. Ворог контролює основну частину території міста, всю багатоквартирну забудову та майже весь приватний сектор. Під контролем ЗСУ лишається смуга залишків приватних будинків. Однак і їх окупанти регулярно штурмують, — прикидаючись ДРГ та переодягаючись в одяг цивільних.
Що робити, якщо обірвався зв’язок із рідними на окупованих чи прифронтових територіях
На сьогодні через супротив країни-терористки та її вояк для України не існує механізму офіційного дізнавання, що сталося з людьми в окупації, адже окупована територія не контролюється Урядом нашої країни.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!