«Поставив мету насамперед зберегти самого себе ментально», — донеччанин Максим Колесников про свою мотивацію пережити російський полон
АктуальнеМаксим Колесников — один із військових, яких Україна 4 лютого повернула додому з російського полону. Захисника окупанти захопили ще у березні під Києвом, і в полоні він провів 11 місяців.
Фото Максима, який родом із Донецька, стало вірусним ще 4 лютого — коли увесь світ побачив світлину, на якій він уперше за майже рік полону тримає свіже яблуко. Воїн зізнався, що в полоні жодних свіжих овочів чи фруктів не було.
Максим Колесников під час обміну полонених
До повномасштабного вторгнення Максим Колесников уже служив — зокрема, був мобілізований у часи АТО/ООС. Тоді про відомого бізнесмена стало відомо і з його дописів — він став автором розповідей «Щоденник мобілізованого». Під час служби пів року займався забезпеченням армії в Офісі реформ при Кабміні, а у 2022 році знову став до лав Збройних сил.
Після повернення з полону Максим повернувся в соцмережі - і розповів, звідки знайшов сили пережити все те, що з ним відбувалося.
«Бути живим овочем було б недостатньо для мене»
Максима Колесникова росіяни взяли у полон ще на початку березня, під час запеклих боїв під Києвом. Тоді ж військовий вирішив, що понад усе хоче повернутися додому — і робив усе для того, аби лиш не здатися.
«У першій день у полоні я поставив перед собою три завдання: зберегти самого себе — свій дух, погляди, принципи, особистість. Все, що робить мене мною. Наступне — вийти на волю. Не залишитися там тупо в землі або чучєлом на зоні. І останнє - зберегти, наскільки зможу, своє здоров’я. Бути живим овочем було б недостатньо для мене.
Місія виконана. Вже тиждень я вдома, в Україні. Навіть сама наявність чітких цілей допомагала мені в цьому. Простіше було оцінювати кожну подію, кожну дію свою та ворога навколо себе, переносити важкі дні, тримати себе в тонусі та підтримувати волю, настрій — і свій, і своїх товаришів. Це дуже банально, але в будь-яких, навіть в найскладніших обставинах, майте чітку мету. Пам’ятайте її, не припиняйте свій рух до неї та перемагайте. Особливо коли відчуваєте шалений тиск обставин або ворога", — розповідає на своїй сторінці Максим.
Військовий додає: найважче в російському полоні було не мати зв’язку з родиною. Він дуже хвилювався за них — зокрема, тому, що вони не знали, що з ним відбувалося та де він. Крім того, важко було переносити й інформаційний голод — оскільки полонені з 21 березня до 31 травня не знали, що взагалі відбувається в Україні.
«Навіть російську на клавіатуру не встановлюю — не хочу мати нічого спільного з цими потворами»
З перших днів полону, пригадує Максим, він вирішив щоденно робити ранкову зарядку, щоб підтримувати гнучкість, енергію та гарний настрій. До нового року з цим не було проблем, проте напередодні звільнення з полону, в січні, росіяни заборонили полоненим робити зарядку та фізичні вправи.
«Я попри заборону вирішив не здаватися та робити зарядку все одно, а щоб не отримати за це покарання — ховався зранку в «мертвих зонах» камери, тобто в місцях, в яких вертухаю не видно, що там відбувається.
Приблизно за два тижні до обміну стою я в такому місті та роблю зарядку. 6−30 ранку. Раптом удар у двері камери й звучить команда вишикуватися. Всі хлопці прибігли та стали, а я в схованці лишився, щоб не «запалити контору». А вертухай питає: «Русскіє в камєрє єсть?». Зазвичай я б йому відповів, що я є «етнічним русскім», та громадянином України. Але не в цей момент. Всі кажуть: «Нєт русскіх». Я мовчу. Він знову: «Точно нєт? Билі же». Я собі думаю — та пішов ти на*рін, не запалю я місце. Вертухай пішов, а я на це подивився з іншого боку. Мене ніколи не питали в Україні про етнічне походження, і при цьому не забороняли робити зарядку. Для мене дуже важливо, що я громадянин України, і не важливе моє етнічне походження. Через війну та полон взагалі не хочеться мати нічого спільного з цими тварями. Тож зараз я перейшов на українську та навіть російську на клавіатуру телефона не встановлюю. Дякую вертухаю", — пригадує військовий.
Максим Колесников додає: попри те, що це був полон — сили на фізичну активність все одно знаходив. Каже. що тоді просто не можна було зупинятися — навіть коли були дні з «прокачкою».
«Навіть коли були дні з „прокачкою“ — все одно треба було робити зарядку. Ніяких „не можу, не хочу, боляче“ — все одно треба робити зарядку. Прокинувся, заправив постіль й погнав», — розповідає воїн.
«Уявіть собі міст над прірвою. Прірва — полон, мені треба пройти по мосту до берегів»
Триматися в полоні допомогла система, яку Максим вигадав для самого себе. Для цього уявляв міст над прірвою, і ставив собі мету — дійти до берега, який означає волю.
«Поставивши собі мету в першу чергу зберегти самого себе в першу чергу ментально, я знайшов для себе систему, як це зробити.
Уявіть міст над прірвою. Прірва — полон, береги — минуле до нього та майбутнє. Мені треба пройти над прірвою, не впасти, не розбитися, не вмерти з переляку. У моста є точки опори, які його втримують, які не дадуть мені впасти, як би важко не було йти по ньому. Повертаючись до них думками, я маю підсилюватися, заряджатися, знаходити сенс все перенести гідно та не впасти в депресію. Знайти точки опори для мене виявилося дуже легко. Перша й найголовніша — сім'я. Люди, які мене чекають, з якими мене поєднує спільне щастя, спогади, плани на майбутнє, поваги й любові яких я хочу бути гідним. Друга — мої інтереси. Навчання на психоаналітика та плани допомагати людям, кулінарія як творчість, подорожі світом. Третя — культура. Вертухаям не відібрати в мене пісні ОЕ та ТНМК, книжки Маркеса та Роулінг, фільми Вуді Алена та Уеса Андерсона. Моя свідомість та позасвідоме — це виключно моя власна територія, куди спецназ ФСІН рф доступу не матиме. Тому сни теж виявилися допомогою", — пригадує Максим Колесников.
Військовий зізнається: інколи було дуже важко. Але тоді він повертався до своїх «точок опори» — і ставало легше.
«Я пригадував щось, планував події в майбутньому. Полон — це тимчасово, як й синці. А мої сім'я, інтереси та культура — це все зі мною назавжди. Це ніхто в мене не відбере», — каже Максим Колесников.
«Втратив 30 кг своєї ваги. Здається, не вся була зайвою…»
Нині Максим — в Україні. Звикає до свого життя після полону, радіє тому, що можна не лише співати в уяві, а й слухати українських виконавців.
«Напрацював собі нову звичку — співати. Чудово підіймає настрій. А зараз, коли можна не тільки про себе співати „Їхали козаки“ чи „Червону руту“ під час зарядки, а слухати — взагалі кайф», — з усмішкою ділиться військовий.
За всі місяці полону Максим Колесник втратив рівно 30 кілограмів ваги. Додає: «чомусь здається, що не всі вони були зайві».
Максим Колесников до та після російського полону
«Яблука не залишу, бо це справжня смакова „бомба-пушка-ракета“, але на Полтавщині ще багато чого знайшлося. Та боже збав наїсти ті втрачені 30 кілограмів. М’язи зараз треба повернути, бо в броніку не побігаю», — жартує військовий.
І водночас підсумовує: те, що українці по-людськи ставляться до полонених, на відміну від ворогів — «плюс» нашій державі.
«Я думав про те, чому ми воюємо, за що віддаємо життя, за що я особисто готовий своє віддати. І ось моє формулювання, нікому його не нав’язую: я готовий віддати своє життя, щоб мої діти жили в такій країні, де подібне ставлення до живих людей, яке було до нас, неможливе.
Не можна бути вільними, гідними, якщо до будь-яких людей ставитися так, як у рф ставляться до військовополонених. Навіть до ворогів. Навіть до злочинців. Тому, ми маємо виконувати конвенції в повному обсязі. Бо ми воюємо за людську гідність", — впевнений Максим Колесник.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!