"Росія використовує тактику м'ясорубки, у нас немає ресурсу засипати тілами і снарядами території" - велике інтерв'ю з міністром оборони Олексієм Резніковим

Журналісти "Української правди" поговорили з міністром оборони про перші тижні війни, про різницю у тактиці російської й української армії, про перехід на системне, а не "виставкове" переозброєння ЗСУ, про можливість стріляти зі західної зброї по окупованих територіях та про те, як уникнути звинувачень у розкраданні західних поставок і впровадити дієву систему контролю за партнерською зброєю. Основні тези міністра  читайте далі.

Під багнетом зараз біля мільйона людей

Це трохи умовно, бо в однострої, наприклад, лікарі. Вони теж всі носять форму, але роблять свою справу, зв’язківці, кіберфахівці і т. д.

Але якщо порахувати Прикордонну службу, Нацпол, Нацгвардію, СБУ, спецпідрозділи та Збройні сили – це біля мільйона людей.

В Україні воює приблизно 137 тисяч окупантів

Якщо я не помиляюся, за останнім зведенням, здається, 111 чи 115 батальйонно-тактичних груп. Це приблизно 137 тисяч військових.

Світ не готувався до третьої світової

Світ не готувався до великої війни, тому не варто очікувати швидкого переозброєння ЗСУ – найімовірніше, воно буде вже після закінчення широкомасштабної війни з Росією.

Як зламати ситуацію, коли Україні дають сучасне озброєння в невеликих кількостях, і досягти системного масштабного переозброєння? Щоб не було ілюзій, найближчим часом не зламаємо.

Але  саме надання Україні сучасної зброї означає тектонічний зсув, адже буквально рік тому це було неможливо.

Річ у тому, що переважна частина світу справді не готувалася до третьої світової війни. Вони вже всі були впевнені, що війни не буде великої. Тому сьогодні, щоб просто дати нам якесь озброєння, його на складах так багато немає. Про це навіть Крістіне Ламбрехт, міністерка оборони Німеччини, відкрито говорить.

Раніше західна зброя із росіянами не воювала.  Україна сьогодні справді, по суті, стала полігоном випробувань у бойовому режимі.

Перехід на системне переозброєння ЗСУ відбудеться вже після закінчення війни з Росією. Для НАТО очевидно, що Україна є східним щитом, який треба озброювати та оснащувати, щоб їм спокійно спалося.

Хто розмінував Чонгар

Це питання обговорювалося на засіданні профільного парламентського комітету. Я був на ньому разом з генералом Залужним, нашим головнокомандувачем, і начальником Генерального штабу генералом Шапталою.

Нашими військовими було дане наступне пояснення, що після перемоги буде проведено відповідне розслідування. І в разі встановлення фактів, що кимось із військових або представників інших сил сектору безпеки і оборони був скоєний злочин, то вони точно будуть притягнуті до відповідальності. Але сьогодні впливати на розслідування, так генерал Залужний сказав, я не хочу, бо правда буде своя у всіх, а в нас зараз іде війна, і зараз стоїть завдання перемогти в цій війні.

Я абсолютно відповідально вам скажу, що прийняття рішення про замінування, розмінування, натискання кнопки, щоб щось підірвати, взагалі не відноситься до компетенції цивільної влади. Ні до уряду, ні до президента, ні до міністра оборони, ні до прем’єр-міністра, ні до народних депутатів, ні до вас – ні до кого. Це суто військове питання. Тому хтось придумав цей наратив, і придумав, що хтось там сказав підірвати-не підірвати, розмінувати – це суто військова історія, саперна.

Чи мала місце диверсія, чи мало місце шпигунство, чи мала місце провокація, чи безглузда недбалість когось – але це точно питання не до цивільної частини влади, це питання до управління сектору безпеки і оборони. Тобто людей в погонах, які відповідали за цей напрямок.

Можу сказати лише одну річ, я цей аргумент застосував, захищаючи наших військових під час засідання цього парламентського комітету: усі, хто кричить «все пропало, міст не підірвали», послухайте в першу чергу військових! І вони вам скажуть, що там ще 10 проходів є з Криму по суходолу, а не по мостах! І тому підрив моста не вплинув би аж ніяк на можливість росіян просунутися в цьому напрямку. Це відповідально сказав один з військових генералів, який зараз перебуває в політичній опозиції, я від нього це вперше почув.

По-друге, якщо ви пам’ятаєте, у перші дні війни у Києві на Оболоні був російський БТР. Як і на підступах до Броварів стояли бурятські танки. Від Броварів до Києва рукою подати. Міст Метро треба було підривати? Треба. Але що б сьогодні суспільство говорило – навіщо підірвали мости, немає мостів через Дніпро?! Логіка така.

Київ треба захищати? Треба. Одесу? І так далі

2500 кілометрів сьогодні складає ворожий кордон. Ми ж розуміємо, що якщо з Білорусі вже напад був, то він може бути повторений? Значить, цю лінію кордону треба захищати, там мають бути військові підрозділи. Київ треба захищати? Треба. Одесу треба захищати? Треба. І так далі. От ви берете весь цей сектор оборони і розтягуєте по всій лінії 2500 кілометрів.

З часів Другої світової війни такого фронту не було ніде в історії людства взагалі. А тепер не забувайте, що треба резерви тримати, треба ж давати людям відпочити. Ми несемо, в тому числі, і втрати, на жаль.

Шанс для переговорів з Росією можливий тільки з партнерами України за столом

У разі проведення псевдореферендумів на тимчасово захоплених територіях Україна не буде говорити про жодні перемовини.

Зараз, оскільки переговорів немає, то давати оцінку перемовній позиції немає сенсу. 

Але я хочу вам сказати, що шанс для переговорів з росіянами можливий лише за умови, якщо за столом сидять наші партнери. Тому що вести розмову з росіянами й отримати "Мінськ-3" немає жодного сенсу.

 За це ми і боролися – за зміну філософії війни

Не можна цей мільйон поставити в якомусь конкретному, найбільш небезпечному напрямку і перемогти ворога. Але завдяки допомозі, яку ми сьогодні отримуємо, і тому, що купуємо самі, сучасна і артилерія, і засоби на ураження, ті ж самі HIMARS, ми уже можемо наносити ураження не площі великої, а конкретних цілей.

За це ми і боролися – за зміну філософії війни. Тому що коли я рік тому у Вашингтоні просив ПРО і ППО, то мені казали, що це неможливо. Але сьогодні знаєте, все стало можливим.

Це питання зміни взагалі розуміння, що ми інакше будемо воювати. Два великі друга України, Лойд Остін і Бен Воллес (міністри оборони Великобританії та США ), однаково кажуть: росіяни використовують тактику м'ясорубки, якщо ви плануєте боротися з ними такою ж самою тактикою, ми вам не зможемо допомогти. У нас немає ресурсу засипати тілами і снарядами території, як це робить Росія. Тому треба міняти тактику, воювати в інший спосіб. 

І зверніть увагу. Ви казали: ми всюди відступаємо. Ми якраз всюди не відступаємо, тому що на сьогодні лінії фронту більш-менш збалансовані.

6 місяців повномасштабної війни – і де вони просунулися? Пару десятків кілометрів?

В це повірити досі не можуть наші колеги в Пентагоні й у інших штаб-квартирах, я ж із ними спілкуюся. Вони в захваті, такими очима на нас дивляться, як нам це вдається з нашим-то ресурсом.

Завершення гарячої фази війни не означає, що ми підемо з окопів

Гаряча фаза це, умовно кажучи, ми з вами в травні понесли найбільші втрати. Зараз це кратно менше, тому що нам вдалося завдяки новій зброї поступово наносити оті точечні ураження по складах, пунктах управління, по командуванню. І їх навала зупинилася, просування йде досить повільно. 

Але це теж – кров'ю і життям наших хлопців. Тому, коли я кажу про гарячу фазу, це не означає, що завершиться польова, скажемо так, окопна історія.

Чому в Україні неможливий "корейський" чи "сирійський" сценарій завершення війни

В контексті України у світі часто лунають два неприємні сценарії. Перший – корейський, коли по лінії заморозили конфлікт на десятиліття. Другий – сирійський, коли вже років 10 воюють без кінця. Який сценарій здається найбільш реалістичним для України?

Я більше не берусь робити прогнози щодо завершення війні, яку розпочала Росія. Водночас переконаний, що в ній не будуть реалізовані ті неприємні сценарії, про які говорять військові аналітики – так звані корейський чи сирійський.

Мені здається неможлива корейська історія у нас – з тих причин, що такий шанс був у росіян, якби вони заморозили конфлікт, у 14-му році. Але Кремль це не влаштувало, вони пішли у відкритий наступ. 

Що стосується "Сирії", то у росіян теж ресурс виснажується: і людський, і збройний. А у нас навпаки додаються партнери. Тобто це, як вони кажуть, колективний Захід, цивілізований Захід, який сьогодні все більше і більше зацікавлений в нашій перемозі. 

Тут є нюанс: який сценарій цієї перемоги побачать в столицях світових через певний період, коли підніметься ціна на газ, стануть питання податків, інфляційних процесів, економіки в їх країнах? Якщо їхній внутрішній порядок денний буде сильно тиснути, то це може послабити нашу позицію. І тоді деякі політики будуть мріяти, щоб посадити нас за стіл перемовин. 

Тому ми маємо з вами максимально бути у виграшній позиції, завдяки відповідним рішенням, діям Збройних сил, продовженню озброєння від партнерів і віри в те, що Збройні сили України, весь сектор безпеки і оборони спроможні перемогти. Я абсолютно вірю, що це реалістичний план.