Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, сумнівів як діяти не було, треба було відправити родину в безпечне місце і рушати на службу. Його дружина швидко зібрала дітей і поїхала до батьків, а сам Вікінг прибув до частини.
За два тижні головний сержант та його група вже перебувала під Святогірськом у Тетянівці, де їм довелося зустріти ворожий десант і вступити в перший бій. Група Вікінга мала складне завдання — тримати оборону, зайняти висоту і, за потреби, забезпечити відступ власних військ через річку. Попри постійні артилерійські обстріли і ворожі атаки, вони не здались.
«Спостережні пости, міномети, авіація — всі засоби використовувалися для захисту позицій. Хоча з силами було напружено, всі вижили, і це можна було вважати маленькою перемогою», — згадує гвардієць.