«росіяни скували нашу логістику на 90%, позиції розносять авіабомбами», — заступник комбата, чиї бійці у Покровську тримають останній район

«Описати ситуацію в Покровську можна словом з п’яти літер: «шляпа», — відверто каже заступник командира батальйону 68-ї бригади «Італієць». На сьогодні кожна ротація закінчується пораненими чи двохсотими — і серед тих, хто виходив на відпочинок, і хто їхав замінити побратимів. На жаль, повернути з позицій вдається не всіх.

Покровськ не впав, але тримається на нитці. Оборона ускладнена до неможливості: окупанти на 90% контролюють логістику, майже не лишають шансів на евакуацію 300-х і наживаються на родинах полеглих бійців, яких не вдалося забрати з поля бою. Навіть їх частини для поховання удома. Трагедії додають і голодні здичавілі собаки, для яких поле бою перетворюється на велику їдальню. Вагомо ситуацію не покращують ані наземні дрони, ані БпЛА, які «глушать» російські РЕБ.

Тож яка насправді ситуація в місті, чи доцільно утримувати Покровськ і останній його мікрорайон, який не вкрай вдається контролювати — для «Вчасно» розповів «Італієць», заступник командира батальйону 68-ї окремої єгерської бригади.

«Броньовики з „Шаленого Макса“ їздять по місту, але дістати їх не можемо», або Нова тактика росіян у Покровську

«Вчасно»: Напередодні Нового року ситуація у Покровську стабільно погіршувалася. Абсолютно неконтрольованими став і центр міста, однак Сили оборони ще утримували північну частину. Сьогодні на карті «Deep State» той мікрорайон позначений як «сіра» зона. Бійці кажуть, що ротації неможливі, ситуація аналогічна Мирнограду. Єдине, чого немає в Покровську — оточення. Що зараз реально відбувається у місті?

— Ситуація — шляпа. Нічого не змінюється ані у нас, ані у противника. Їх тактика незмінна: малі піхотні групи просочуються, росіяни скували нашу логістику на 90%. Позиції розносять авіабомбами. Небо повністю їхнє. Зробити просування неможливо, росіяни все бачать. Проти більшості їх дронів РЕБ допомагає, але переважаюча більшість уражень по нас — оптоволокном. Ми досі не знаємо, як із цим боротись. Щодня по смузі мінімум 5 наших машин вони палять.

— Кілька днів тому в межах Покровська посеред дня зафіксували колону російської бронетехніки. Її ліквідували, — як повідомили у 155 бригаді, на це пішло кілька хвилин. Але ж така нахабність свідчить, що росіяни навіть не намагаються сховати ці машини?

— Їх техніка у Покровську є - і броньована, і «буханки», і звичайні машини. По перехопленнях бачимо, що вона заїжджає, маскується. Оці броньовики, ніби декорації для фільму «Шалений Макс», теж їздять.

— Якщо наші дрони не долітають до ворожих позицій, то ситуація з російськими БпЛА й обстрілами дзеркальна?

— Ворожі дрони літають більше й далі. Та ж ситуація з артилерією: вона може багато змінити на полі бою, але росіяни готові «підставитись», аби виявити. Байдуже на людей, техніку, позиції. І коли помічають гармату — передають координати й туди за раз прилітає 3−4 «ланцети». Це тенденція останніх місяців, раніше такого не було. Могло щось біля гармати впасти, розрахунок лякався, але не більше. А зараз один «Ланцет» прилітає в гармату, інший добиває розрахунок, третій розносить укриття, а четвертий чекає, щоб добити тих, хто ще ворушитиметься. Відповідно, позиції, зброї й людей немає. Це стосується й наших пілотів: якщо виявили точку зльоту — вони не просто перебивають «Старлінки» й матчу, як раніше, а перекопають все. Пускають 2−3 КАБи. Пощастить, якщо люди виживуть.

— Тобто тактика засилля — відносно нова?

— Так. Віднедавна ворог намагається «закривати питання», а не просто зруйнувати нам позицію. Роблять так, як мене вчили старші колеги по службі: не гратися 3−4 мінами по цілі, а випустити 15−20 за раз. Рознести позицію й бути впевненим, що тієї точки більше не існує.

— Поведінка російських пішаків змінилася на фоні такої активізації?

— З цим все стабільно: їх кількість не менша й не більша. Дивує інше: коли ми кладемо FPV-дрон поруч з росіянином, він встає, обкашлюється і йде далі. Хоча серйозного кевларового захисту на ньому немає. Але якщо російський дрон впаде біля наших хлопців — це у кращому випадку буде 300-й. Прилітає маленький уламок в голову нашим бійцям — це кінець. Влітають уламки в руського — він повзе з тим автоматом далі й щось ще намагається робить.

Чи вони настільки наколоті наркотиками, що так пруть? Я в це не вірю. Чи за них більше моляться?.. Навряд. Чи на них так діє пропаганда?.. Сумніваюсь. Логічно я це пояснити не можу, а таких випадків надто багато, щоб не помічати.

— Розповіді полонених росіян теж незмінні? Вони, як і раніше, не знали, куди й нащо їх везуть?

— Більшість полонених розповідають це. Або кажуть «Нічого лічного, пацани, я до вас нормально, це просто робота».

Наземні дрони запізнились із появою в Покровську

— Зважаючи, що росіяни спостерігають за всім, що відбувається у місті, логістика забезпечується винятково наземними дронами?

— У Покровську НРК горять ще краще, ніж машини. Вони прийшли у військо (принаймні в такі бригади, як наша) надто пізно, коли їх навчилися виявляти, відслідковувати. Раніше роботи показували себе класно. Але зараз ворог контролює абсолютно всі підходи до позицій. Тому все, що рухається, буде атаковане. Відправляється дві FPV — і все.

За останні два дні згоріли два наших роботи. Третій ми отримали й зараз збираємо запчастини до нього. Бо в чому суть: коли нам дають дрон (літаючий чи повзучий) — він відразу не їде. До кожного потрібен комплект обладнання, який не завжди є в бригади. Тому спершу доукомплектовуємо їх, потім відправляємо на завдання. Робимо це без впевненості, що дрон доїде.

— Потреба доукомплектовувати дрони чи змінювати їх системна? Аналогічна ситуація — з НРК у 93 ОМБр, де бригада отримує застарілі моделі роботів. Заявки вони надсилали ще три роки тому, а дрони доїжджають лише зараз, хоча у виробника вже є новіші екземпляри.

— Проблема і в застарілості, і в періоді, коли ми їх почали отримувати, і в тому, що для нас виробляється.

Для армії велика проблема, що клепають багато всього, але нам треба буквально п’ять моделей, які здатні їхати чи летіти й виконувати завдання. Часто нам приходить щось, а потім ми кидаємось лагодити, підшаманити… І все. Штука відкладається на полицю, бо деталей немає, комплектуючих немає. Хоча воякам треба небагато: дієва техніка, чітка інструкція і наявність деталей. А маємо якийсь безтолковий суп мінестроне.

Про ротації, евакуації й розчаровуюче поповнення особового складу

— Що з ротаціями хлопців на позиціях у Покровську? Вони взагалі відбуваються?

— Це окреме болісне питання. Відбуваються. Але три дні тому, наприклад, в мене один 200-й боєць, який йшов до точки висадки, і група 300-х з одним загиблим, які їхали його міняти. Прилетів FPV на оптоволокні. При цьому в них був найкрутіший РЕБ, вони були навчені, бойові, обережні. Просто проти оптоволокна ми безсилі.

— Якщо ротації не минають без поранень і загиблих, то що з евакуацією трьохсотих?

— Якщо є можливість заскочити, забрати й виїхати — евакуація може відбутися. Але якщо позиція піхотна, то є невеликий шанс, що вдасться забрати бійця. Слова на кшталт «Повзи до нас», «Дивись у напрямку тилу» — білий шум. Реально, не повзтиме він на пузі три кілометри. То що треба робити? Відправити екіпаж, щоб його несли? Це 4−6 людей. На практиці це означає послати їх на забій. Скоріш за все, вони навіть не дійдуть до пораненого. І у тебе є вибір: або загине один боєць, або п’ятеро. Обирай.

Якщо це не нуль, а позиція, яка ближча до нас — спробуємо заїхати, схопити хлопця й виїхати. Але чи вдасться? Можна перечитати про ту ж трагічну ротацію. Послати НРК? Навряд він доїде. Але, звісно, ми намагаємось. І я вже розповідав, чим це закінчується.

— Ще кілька місяців тому в редакцію писали рідні хлопців, які загинули на Покровському напрямку. Часто це були повідомлення про те, що командири не забирають тіла загиблих з поля бою. На той момент логістика вже була під питанням, все місто — сіра зона, контрольована росіянами з дронів. Проте деякі родини в горі вимагали забрати їх чоловіка чи батька навіть ціною життя екіпажу. Один із пресофіцерів розповідав, як йому кілька тижнів поспіль телефонувала дружина загиблого військового. Кожної ночі вимагала повернути його тіло.

— Зараз багато зниклих безвісти бійців, бо тіла просто неможливо дістати з тих місць, де вони загинули. Якщо той момент не зафіксований на відео, довести смерть бюрократично тяжко. А що означає статус 500-го? Що родина не отримає ні виплат, ні поховання.

Але ж часто забрати наших неможливо. Реальний приклад: два дні тому в машину моїх бійців влетів дрон. Один хлопець зміг повернутися на базу, інший загинув. Лежить біля позиції, тому коли буде наступна ротація — тоді його заберемо. Доведеться чекати.

Але кілька місяців тому в мене були двоє двохсотих. Одного вдалося винести — хлопці несли цілу ніч і увесь день. Іншого залишили, щоб винести за другу «ходку». І поки бійці повернулися, тіло вже з'їли собаки. Не було кого виносити. Ось це — найгірша біда, бо навіть кісточки не вдається зібрати й вислати сім'ї, щоб вона поховала свого захисника. Бо вже були випадки, коли наші хлопці гинули, але їх не вдавалося забрати. Родини шукали їх по спільнотах серед полонених, сподівалися, що ті вижили, і на них виходили аферисти. Великі суми грошей з родин витягували, даючи надію на повернення чоловіка.

— Є приблизна статистика, скількох загиблих хлопців вдається витягнути з «сіряка» й повернути додому?

— Цифри не радісні й дуже малі. Немає як і ким. На стадії підготовки до евакуації знову опиняєшся перед жорстким вибором: або ти бійцю нічим не допоможеш (бо йому більше нічого й не допоможе), або ризикуватимеш групою з 3−6 людей, яких і так бракує. Пріоритетність, звісно, перемагає. Тут має включатися холоднокровність і холодний прорахунок. Хоча для мене це болючі слова й статистика.

«Я відчуваю безпорадність, бо не буду „махати шашкою“ заради картинки»

— Яка ситуація з поповненням особового складу бригади? Те, що війська недоукомплектовані, не новина. Проте деякі бригади після жорсткого відбору отримують перспективних бійців. А як щодо 68-ї єгерської?

— Поповнення особового складу, яке отримуємо — це найчастіше якийсь кошмар. Люди, які не потрібні у війську, принаймні на тих посадах, на які їх привозять служити. От ловлять якогось хлопа, в якого руки трясуться настільки, що всього трясе — значить, буде дронщиком. Або ж коли привозять хлопців, які вже майстри по СЗЧ, у них по дві-три ходки за плечима. Надії на них майже немає, будемо чесні.

По здоров’ю теж є нюанси. Наприклад, цього тижня один з наших бійців три дні йшов на позицію. Дорогою схопило серце, то ми вже не знали, які таблетки скидати, щоб дідо хоча б не вмер. І от як їх відправляти на той самий штурм і відбиття позицій?

Крім того, навіть якби людей було вдосталь, вони просто не дійдуть до позицій. А ті, хто зараз на позиціях, не вийдуть з них. Як мінімум у кожного будуть поранення. До них нічого не заїде, щоб підвезти, а пішки це дорога в один кінець. Тому ротації погано закінчуються, хоча ми все одно їх проводимо.

Відверто кажучи, я відчуваю безпорадність. Можна, звісно, махнути шашкою, але ж люди просто ляжуть. І спроба умовного відбиття позицій чи демонстрація прапора, що ми там є, перетвориться на цифри, скільки бійців із цього завдання не повернулися.

— Зважаючи на всі ці моменти, наскільки доцільно тримати позиції у Покровську? Ворог контролює (і не дозволяє) здійснювати логістику, ротації, евакуації, стирає позиції Сил оборони, які виявляє за години, а не дні. Лишатися там — смертельно небезпечно навіть для тих, хто працює на відстані, як оператори дронів.

— Доцільність є, бо це місто. Якщо вийти за його межі Покровська — буде значно гірше. Далі лише степ чи рідкісні села, в яких п’ять хат, три пси й дві бабці. Тримати оборону неможливо. У місті принаймні є за що зачепитися, більша можливість інженерного та фортифікаційного обладнання позицій.

Якщо подивитися на карту «Deep State», то за Покровськом залишаться такі населені пункти, в яких неможливо воювати. А з фортифікацій — рови, незрозуміло для чого нариті (дарма витрачена солярка), й колючі дроти, які нічого не стримують. Тож якщо Сили оборони вийдуть із Покровська, який ще можна утримувати, це буде ситуація, коли бригади за день втрачатимуть по 2−3 села. Тож поки що доцільно.