Сергій родом із Донецька. У 2015−2016 роках воював на боці «днр», але життя було важким і поїхав він по великі гроші на росію, де потрапив за ґрати. Вже на зоні йому запропонували підписати договір з Міноборони росії. Так і потрапив до підрозділу «Шторм Z».
Сергій Шимченко, полонений, який був воякою рф, народився 7 квітня 1990 року в Донецьку. Жив спершу з матір'ю — батько загинув у шахті, коли був обвал. Мати всі роки після того випивала, через 9 років померла. Він лишився сам.
«Грошей не вистачало — поїхав у росію працювати таксистом. Там у Корольові вийшов з сусідом покурити під під'їзд, знайшов «закладку». Підняв її з цікавості, навіть не встиг розгорнути — підлетіли 5 «оперів», заламали, посадили в тюрму. З’ясувалося, що там був якийсь порошок. Тоді ж відібрали аналізи в мене, але в крові нічого не було — чисто. Зробили справу, ніби було якесь спостереження за мною — і посадили на 3 роки та 4 місяці.
Потім туди приїхав 9 березня полковник Смірнов і сказав, що якщо зараз не підемо воювати за Міністерство оборони рф воювати, то через два тижні приїдуть і заберуть без згоди в «загранотряди», все одно доведеться їхати. Так я потрапив у Міноборони рф", — розповідає полонений в інтерв'ю «Україна зараз».
За його словами, усім просто сказали йти. Куди — ніхто нібито не знав.
«У нас не було ні карт, ні провізії, ні води. Просто м’ясо. І нам сказали (росіяни): „якщо не почнете рух — ми стрілятимемо у вас ззаду“. Тоді уже не було вибору. То ми всім натовпом пройшли трохи, метрів 400, і сіли. У нас не було сил, води… Полон для нас був порятунком. Нас від початку було 11 людей, 2 убило — 9 вийшли й здалися в полон. Може, хтось так не вважав — але для мене це порятунок», — запевняє Сергій із Донецька.
Сергій пригадує, що ще в Донецьку вояк рф попередили: у полоні всім обов’язково відріжуть ноги й голови. Натомість у полоні все виявилося інакшим.
Донеччанин зауважує, що натомість воювати за рф було ще тим «випробуванням».
«Приїжджають КамАЗом — група йде на штурм. Воєнна поліція розташована позаду й у випадку відходу — розстрілює. Я своїми очима цього не бачив, але мені розповідали ті, хто бачив… І там як би не намагався відійти — неможливо: ти або через українську армію пройдеш, або назад, до своїх — і тебе розстріляють. Логіка, мабуть, у тому, щоб всіх просто вбити. Там уже є посадки — як чистилище: ти йдеш прям по своїх. А їх дуже багато лежить! Деякі ще з лютого… Їх ніхто не забирає. Це мало б ще тоді насторожити, що мене вб’ють — і всім буде байдуже», — пригадує Сергій Шимченко.
До «днр/лнр» російські вояки теж ставляться зверхньо — нібито вони — ніхто, а російська армія — армія великих визволителів.
«Я б не хотів щось в України відвойовувати. Та й воювала в основному з 2014 року росія. У нас (в „днр“) були якісь „Спарта“, „Сомалі“, „Оплот“, „Дизель“ (танковий батальйон) і „Сотка“ (100 бригада). З нас постійно сміялися всі: та що ви там, жодного разу на „передку не були“. А я й радів — добре, що не були там, тільки сидів кілька разів на підсиленні», — каже донеччанин.
Водночас за «звитяги» армія, яка нібито «рятувала» Україну, дозволяла собі максимум. За словами Сергія, жили в найкращих готелях і їли в найкращих кав’ярнях.
«Можна сказати, що те все стало їхнім. Нам навіть коли приїжджали видавати зарплату — казали: „Та коли вас, днрівців, усіх уже повбивають, щоб нам, росіянам, було де жити?“ Це при мені було, я в охороні інкасації їздив. Це був 2016 рік, стало вже зрозуміло, що нас усіх обманули й тупо використовують», — пригадує полонений.
Сергій жаліється: він себе вважає простим християнином, віруючою людиною, яка просто була вимушена заробляти на життя.
«Я живу в «малосімейці», у мене нічого немає. Була машина — і ту на початку війни відібрали воєнні у бойових цілях. Просто зупинили, дали папірець — «протокол», який я відразу ж викинув — і пішов. Добре, що не вбили.
Були у нас такі підрозділи — «Козаки» — які виїжджали й по Донецьку самі стріляли. От стоїть наш блокпост, їдуть наші «Козаки» на «Газелі». В ній — 120-й міномет. Вони на блокпосту вітаються, виїхали, поставили міномет, відстрілялись і поїхали назад. Казали, що стріляють, щоб «не розслаблялися», без розбору, куди поцілить. А в новинах казали, що Україна бомбила Донецьк. Це вже був 2016—2017 рік. І тоді ми зрозуміли, що наші на Україну все звалять. А в Україну вже не можна було, бо в армії «днр» служив, у параді там брав участь…", — каже полонений.
Зараз Сергій запевняє, що більше до рук зброї не візьме — так він вирішив для себе.
«Нас вбивають як м’ясо, посилають не підготовленими… Я хочу, щоб ніхто після цієї розповіді не брав до рук зброї. Бо це м’ясорубка. Що взагалі тут росіяни забули і які в них цілі - я не знаю», — каже Сергій.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!