На початку 2025 року в Селидовому офіційно завершилася одна історія — начальник місцевої військової адміністрації Анатолій Немченко звільнив з посади секретаря міськради, а за сумісництвом — і в.о. міського голови — Руслана Сукова. Але для самого Сукова це не стало фіналом.
Фото: Facebook Руслана Сукова
Руслан Суков подав позов до суду, намагаючись довести, що рішення було незаконним. Журналісти «Вчасно» проаналізували рішення суду та його значення для системи управління в прифронтових громадах.
Суков розпочав політичну кар'єру в команді ексмера Покровська Руслана Требушкіна. У 2015 році став депутатом міськради, а в 2020 балотувався на посаду голови Селидового від партії «За майбутнє». Перемогу тоді здобув кандидат від ОПЗЖ Віталій Нешин. Проте вже за рік, після дострокового припинення його повноважень,
Суперечка з депутатом переросла в сутичку з тілесними ушкодженнями та викликом поліції. Приводом для конфлікту стало голосування за проєкт рішення щодо відмови продовжити міській організації інвалідів термін дії договору оренди комунального майна.
Після початку повномасштабного вторгнення ситуація в місті змінилася. Восени 2022 року в Селидовому, згідно з указами президента, створили міську військову адміністрацію, яка перебрала на себе повноваження місцевої влади.
Сукова не звільнили, а перевели в режим простою, що дозволяло йому отримувати 2/3 від окладу, попри відсутність посадових обов’язків.
Паралельно, у 2022−2023 роках, посадовцю повідомили про підозру одразу за п’ятьма статтями Кримінального кодексу — зокрема, за розтрату бюджетних коштів під час закупівлі неякісних бронежилетів, побиття лікарки, незаконне зберігання гранат, а також за завідомо неправдиве повідомлення про злочин і введення в оману слідства. Сукова відсторонили від посади та призначили нічний домашній арешт, який досі триває.
Коли в січні 2025 року Селидівська громада частково опинилася в тимчасовій окупації, начальник міської військової адміністрації Анатолій Немченко звільнив Сукова з посади.
Сам Суков не погодився та подав позов до Харківського окружного адміністративного суду. Він вважав, що звільнення було незаконним, адже міська рада формально продовжує існувати як юридична особа, а в Єдиному держреєстрі керівником досі значиться саме він.
До того ж він наголошував, що повноваження військових адміністрацій — тимчасові і мають діяти лише під час воєнного стану та 30 днів після його завершення.
На його думку, звільнення залишило громаду без легітимного керівництва, бо міськрада не припинила свої повноваження, а вибори не проводилися.
Керівник Селидівської міської ради, зазначений у Єдиному державному
реєстрі юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
Суд узяв до уваги всі доводи, але ухвалив рішення не на користь Сукова. Він визнав, що військова адміністрація мала повне право припинити його повноваження, адже:
— з початку року Селидівська громада офіційно визнана тимчасово окупованою;
— на підставі законодавства про воєнний стан військові адміністрації у таких громадах перебирають на себе повноваження місцевих рад;
— припинення трудових відносин з посадовими особами органів місцевого самоврядування в умовах окупації є законним та випливає зі спеціального закону.
Суд наголосив: факт того, що міськрада залишається в реєстрі як юридична особа, не заперечує законності рішень військової адміністрації. Більше того, такі обставини не впливають на дійсність або правомірність розпоряджень начальника МВА.
Цей судовий кейс — один із перших подібних прецедентів на Донеччині, де статус посадової особи оскаржувався після втрати контролю над громадою внаслідок окупації.
Він яскраво демонструє, як війна трансформує не лише систему управління, а й саму логіку застосування норм права на прифронтових територіях.
Формальні речі — посада в міській раді, запис у державному реєстрі, навіть відсутність виборів — більше не гарантують права на управління. Суд у цій справі поставив вище саме фактичні обставини: введення військової адміністрації, окупацію громади, правовий режим воєнного стану. Це створює важливий юридичний сигнал для інших громад, які перебувають у схожих умовах: у період війни право ухвалювати рішення мають не ті, хто залишився в реєстрі, а ті, кому надано повноваження діяти в надзвичайній ситуації.
Разом з тим для Руслана Сукова це ще не крапка. Рішення суду можна оскаржити в апеляційному чи касаційному порядку. Чи скористається він цим правом — покаже час.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!