17 квітня 2014 року, всупереч напруженій ситуації на Донбасі, попри пасивність місцевих правоохоронців та погрози з боку сепаратистів, на мітинг у Донецьку вийшло близько 10 тисяч українських патріотів.
10 років тому в Донецьку пройшла останній проукраїнський мітинг/ Фото: Marina Vermensky Gritsay
«Це була остання українська акція, яка не була розігнана, нікого не побили й не вбили. Саме остання, яка відбулась як така у нашому місті, хоч вже і захопленому, але ще до моменту повної окупації, — згадує про 17 квітня активіста Катерина Жемчужникова. — День, який посіяв оманливу надію, що шальки терезів таки ще могли тоді схилитись на нашу користь».
«Назвались тоді так на противагу тодішньому проросійському наративу, — пише Катерина. — Нетипове місце проведення як для акцій, нестандартне підпільне інформування мешканців міста, сплановані інформаційні „вкиди“, щоб відвернути увагу прихильників „руського мира“ й мати таки можливість уникнути жертв серед нас, публічне запрошення політиків найвищого рівня. Навіть не пригадаю всіх моментів, які були враховані для безпеки тих десь 10 тисяч людей, які не побоялись вийти на вулиці з українським прапором».
Катерина пригадує, що за відчуттями це було дуже схоже на свято. Однак навряд хтось міг передбачити, що це буде останнє українське свято на вулицях Донецька. За словами Катерини, наприкінці квітня 2014 року відбулася ще одна проукраїнська ініціатива «Донецк — это Украина», яка намагалась провести марш. Однак він був розігнаний і перетворився на криваве побоїще. Відповідно, свою наступну акцію через день після кривавої ходи активістам довелось скасовувати.
«З цього останнього мітингу нині я не маю жодної власної фотки. Бо під час підготовки не займалась медійною частиною як завжди раніше, а курувала напрям медиків-волонтерів та чергування карет швидких, — додає Катерина. — Там я зустріла найбільше знайомих з неакційного „домайданного“ життя — вчителів, батьків однокласників, людей з попередньої немедійної роботи. Тоді було стільки надії, що все ще може закінчитись мирно. Навіть після першого загиблого у Донецьку — Дмитра Чернявського на акції „Донецк — это Украина“ 13 березня на центральній площі міста»,
Катерина пише, що як КПСД активісти ще потім якийсь час діяли «партизанськими методами»: друкували та поширювали газету «Говорит Донецк», обмальовували вночі місто синьо-жовтою фарбою, збирали в офісі та возили першу волонтерську допомогу українській армії - першим частинам, які були передислоковані на Донеччину в межах АТО й розміщувались ледь не полі тощо.
«Та незабаром почались підвали та полони, тому впродовж травня-серпня всі активісти змушені були виїхати, — додає активістка. — Сьогодні, 17 квітня 2024 року, 10 років тій акції надії».
«Стільки сил, нервів та надій було вкладено в підготовку цієї акції. Памʼятаю, як даючи коментар французькому телеканалу розплакалась, а разом зі мною і перекладач», — коментує донеччанка Анастасія Прокопенко.
Фото взято Sergey Vaganov
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!