Фото: Mstyslav Chernov
Росіяни цілеспрямовано б’ють по житловим кварталам, вщент руйнують пологові будинки та дитячі лікарні, обстрілюють укриття. Вони стирають з лиця землі місто, яке останні 8 років вважалося вітриною нового Донбасу — перспективного, інноваційного, вільного.
Кожне бомбардування забирає життя мирних жителів. За останніми даними, 2187 маріупольців загинули від рук росіян. Ця жахлива цифра — лише ті, кого вдалося ідентифікувати. Без урахування маріупольців, похованих у братських могилах, та тих, чиї тіла ще лежать на вулицях і під завалами. Про число скалічених доль місцевих жителів навіть страшно замислюватися…
Українські захисники тримають оборону міста, але Маріуполю потрібна деблокада. А для цього — підкріплення військом, а також закрите небо. Чи принаймні достатня кількість засобів протиповітряної оборони.
Окупанти постійно зривають спроби української сторони організувати гуманітарний коридор для порятунку населення. У місті немає світла, води, тепла, майже відсутній мобільний зв’язок, закінчуються останні запаси продуктів харчування та води. Але іноді маріупольцям вдається «зловити» зв’язок, аби розповісти всьому світу про ту жахливу, болючу реальність, у якій вони живуть.
Наводимо пряму мову емоційного звернення жителя Маріуполя Кирила Вишнякова:
«Це вже не крик, це ор.
Ми бачимо жахіття по всій країні, ми бачимо як іноземний журналіст загинув в Ірпені, як дві людини загинули в Миколаєві, ми бачимо як збили літак під Черніговом, але…
Як думаєте, скільки десятків людей загинули у цю мить в Маріуполі?
Чому в нас не падають літаки?
Ви кричали, що Маріуполь форпост. Який бл*ть форпост? Ви кинули місто на убій. Я не розумію, що коїться, міста вже майже нема, але його критично мало показують провідні канали. Там вже не залишилось живого місця.
Кричали, що люди це найголовніше, але ви залишили цих людей помирати.
Так, ви оберігаєте столицю, тоді майте сміливість визнати це і досить вішати лапшу.
І не думайте навіть говорити, коли в місті будуть окупанти, що люди не вийшли б на протест як у Бердянську, Херсоні, Мелітополі. Там вже нема кому виходити. А ті хто ще живі, вмирають без їжі і води. І коли вони будуть брати їжу від окупантів, не смійте навіть рота свого відкрити.
І той конвой, та краплина, яка не змінить геть нічого, навіть якщо він доїде".