У фокусі війни та дипломатії: як мирні угоди можуть вплинути на долю Донеччини, її ідентичність та безпеку всієї країни

Протягом 2025 року російські окупаційні війська продовжували активно діяти на сході та півдні України. Основні бої концентруються на Донеччині, особливо гаряче нині на Покровському напрямку.

І поки Сили оборони стримують окупантів, Україна разом зі США та європейськими партнерами вже близько місяця доопрацьовує американський мирний план, представлений ще у листопаді. Від початку документ містив положення, які були вигідні рф, тому сторони регулярно проводять консультації, щоб адаптувати його до позиції Києва.

Днями Володимир Зеленсткий представив 20 пунктів із мирної угоди, які вигідні для України. Найскладніший пункт стосується територій. Зокрема, рф хоче, щоб Україна вийшла з Донецької області, але США пропонують компроміс — вільну економічну зону. Однак вона може бути прийнята лише шляхом референдуму. При цьому, Зеленський зазначив, що США хочуть референдум, але на голосування слід буде виносити весь документ, а не окреме питання. На референдум треба мінімум 60 днів і Україні потрібне реальне припинення вогню на ці 60 днів.

І поки західні партнери та наша держава намагаються дійти згоди щодо припинення війни з російськими терористами дипломатичним шляхом, постає важливе й болюче питання для жителів Донеччини — збереження її ідентичності. Нині це стосується тих територій, які підконтрольні Україні, близько 30%.

Та варто зазначити, що фронт, хоч і повільно, але рухається. Росіяни нищать регіон, а логічного завершення мирної угоди не видно, тому питання виходу армії рф з території Донеччини залишається на цих перемовинах відкритим.

«Важко уявити собі рішення Президента Зеленського, який представляє Конституцію України на міжнародному процесі, про те, що одного дня ми прокинемося і він як Верховний Головнокомандувач віддасть наказ про відхід ЗСУ зі Слов’янська, Краматорська й інших громад Донеччини, — коментує ситуацію редакції „Вчасно“ голова Коаліції „На лінії зіткнення“, Андрій Грудкін. У 2022 році він евакуювався з міста Торецьк. — Це означатиме по факту стратегічний програш українсько-європейської сторони. Бо після цього, як на мене, це вже повністю розв’яже руки рф для наступного етапу вторгнення й захоплення всієї України. Це слабка позиція і в першу чергу європейці на це не підуть і Зеленський каже, що ми ніколи не визнаємо окупацію ні фактично, ні формально. Але це й не означає що питання про вихід ЗСУ з підконтрольної території Донеччини не обговорюється. Щодо створення вільної економічної зони, це чергова вигадка, яка не придатна до реалізації. Якщо США хочуть займатися відбудовою Донеччини й Луганщини під російськими прапорами, то це знову ж таки виглядає не реалістично».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вільна економічна зона на Донеччині й гарантії безпеки: Зеленський розкрив зміст мирного плану

Загалом Андрій Грудкін зазначив, що нині українське суспільство спостерігає лише за інтенсивним процесом дипломатичних перемовин. І різні політики періодично просто публікують тези, які починають обговорювати. Це зокрема стосується й Донецької області, вільної економічної зони, гарантій безпеки, які мають бути схожі на п’яту статтю НАТО.

«От як саме вони мають бути схожі й чи дійсно США готові виконувати ці гарантії безпеки, ми можемо тільки здогадуватися», — коментує Грудкін.

Також на, його думку, будь-які подібні пропозиції Європи та України, які через призму США ними вважаються, як потенційно перспективними, насправді не мають реальної перспективи. Тому що росії не потрібна ніяка мирна угода, тим більше її виконання.

«Це видно із заяв російських ключових провайдерів війни та нацизму таких, як Лавров, Захарова і так далі. Вони буквально ставлять ультиматум щодо скорочення НАТО до стану 1997 року. Таким чином ми розуміємо, що це чергове затягнення часу, щоб ще краще підготуватися до війни проти України та проти Європи», — зазначає Грудкін.

Разом з цим координаторка проєкту «На лінії зіткнення» Тетяна Красько з Нью-Йорка на Донеччині у коментарі «Вчасно» зазначила, що не вірить в реальні домовленості з росією. І відхід військ з Донецької області призведе до більшої біди.

Вона наводить приклад, як у 2019 році за президентства Зеленського були досягнуті домовленості про розведення сил на Донбасі на трьох ділянках — Станиця Луганська, Золоте та Петрівське, що стало частиною процесу для підготовки «Нормандського саміту». Це викликало протести «Ні капітуляції», адже після цього російські гібридні сили не виконали свою частину домовленостей, залишивши свої укріплені позиції на лінії зіткнення та продовжили проводити розвідку, що викликало звинувачення української сторони та СММ ОБСЄ у порушенні режиму розведення.

«Для нас як для прифронтової громади це було дуже болюче. Ми навіть акції проводили: „Не відводьте війська від нашого Нью-Йорку“, — згадує Тетяна. — Та і загалом тема перемовин нині дуже болюча для мене та нашої родини. Ми розуміємо, що треба проводити якісь дії, аби це закінчити й дипломатичним шляхом зокрема. Бо вже перетнули всі червоні лінії за кількістю загиблих і стертих із лиця землі міст, селищ більшої частини Донеччини. Тому перемовини, на мій погляд, вони потрібні, але з позиції України. Враховувати наші інтереси й можливості. Однак віра у підписання домовленості нині дуже слабка, бо росія цього не хоче. І стосовно того, що Україна має покинути свої території, то чому? З якого дива? Це відкриє дорогу путіну далі, на інші області. Як говорять аналітики, апетити диктатора тільки зростуть і на цьому війна не закінчиться. Віддавати свої землі після скількох загиблих? Це дуже важке рішення».

Втрата Донеччини зможе сколихнути всіх вставати і йти діяти, як на початку 2022 року

Як зазначає Андрій Грудкін, щодо готовності й вихід ЗСУ з Донеччини, можна говорити тільки тоді, якщо це станеться. Бо превентивні заходи громадськість Сходу нині не може робити, оскільки це може бути сприйнято всередині країни неоднозначно.

«В нас суспільство нині максимально розділене. Тому тут дуже важливо слідкувати за процесом і думати, що і як вчиняти у разі якщо таке станеться, — зазначає Грудкін. —  Однак, на жаль, мені здається тільки це зможе сколихнути всіх вставати і йти діяти. Тому що нині люди втомлені новинами й загальною ситуацією. Це працює як на початку повномасштабного вторгнення, тільки якийсь складний і важкий тригер може згуртувати людей до реальних дій, а не до публічних заяв. Тому що всі заяви ми вже давно висловили, але конкретні дії, як на мене, втомленого суспільства можливі тільки якщо щось станеться безпосередньо на землі».

І поки роздуми щодо повної окупації Донеччини стають дедалі актуальнішими, думати про збереження її ідентичності вже край як необхідно. Як вважає Тетяна Красько, українцям треба демонструвати всі збережені й вивезені набутки Донеччини, аби чітко тримати проукраїнську позицію регіону.

«Якщо вивезли музеї, пам’ятки, то де вони зараз перебувають? Наскільки це секретна інформація? Але я вважаю, що мають хоча б частково виставляти на показ ті матеріали, які були вивезені, щоб показати іншій частині нашої країни, що Донеччина й Луганщина — це Україна і наша локальна ідентичність існує, — каже Тетяна Красько. — Вона відрізняється від інших регіонів, але ми є невіддільною частиною, як і інші області, української ідентичності загалом. Та, на жаль, ми не бачимо нині консолідації громадян. Хоча представники Донеччини активно проводять зустрічі, форуми на яких все частіше підіймається питання збереження. Для нашої коаліції - це важливе питання. Тому що якщо ми цього не зробимо, то повторимо помилку 30-х років. Коли була винищена більша частина корінного населення, а потім завезені оті руські для будівництва заводів і шахт. І вже потім вони складали ідентичність цього регіону і ті люди, які залишалися не могли показувати свою проукраїнську позицію в тих умовах. Як наслідок — це дало змогу говорити, що ці області російськомовні й там живуть, ті хто підтримує війну й чекає „руський мір“. Але варто зауважити, що це не була наша помилка, бо Україна на той час була у складі Радянського Союзу і ми розуміємо, що це робилося системно. І як наслідок зараз — це окупація Донеччини й Луганщини».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 75% українців відкидають мирний план з відведенням військ із Донбасу та скороченням ЗСУ — опитування

Збереження згуртованості та ідентичності в умовах можливої тривалої окупації

Попри важку ситуацію на фронті, коаліція «На лінії зіткнення» активно працює в межах парламентської робочої групи, яка спрямована на формування державної політики щодо тимчасово окупованих територій. Коаліція складається з організацій Луганської та Донецької областей.

«Ми були утворені з тих громад, які перебували на лінії зіткнення після 2014 року. Тоді до повномасштабного вторгнення в нас були питання щодо налагодження життя прифронтових територій. Не було державних програм підтримки з будівництва доріг чи інфраструктури. Тому ми намагалися це робити самостійно коаліцією, — розповідає Тетяна Красько. — Наразі ми працюємо більше онлайн, бувають й офлайн зустрічі. Ми робимо публічні заяви й щодо мирних перемовин і щодо того, що Україна не має визнавати анексію Донеччини, Луганщини, Криму й інших областей. Зараз наша робота також сконцентрована й на підтримку ВПО».

Як повідомив керівник коаліції Андрій Грудкін — головне завдання зараз це послідовно відстоювати позицію, що релоковані органи управління й релоковані спільноти мають зберігати власну згуртованість та ідентичність в умовах можливої тривалої окупації.

«Для цього ми висловлюємо свою позицію в рамках розробки концепції держполітики щодо ТОТ. Ми закладаємо ВПО як суб'єкти, які мають приймати рішення про свою рідну землю. Ми хочемо, щоб була створена платформа на національному рівні, яка об'єднає не тільки Крим, а й Донеччину, Луганщину, Херсонщину та Запоріжжя. Яка буде представляти всіх наших земляків. Всіх треба об'єднати в один голос, щоб його нарешті побачили у Вашингтоні та європейськи столицях теж. Бо наша розпорошеність нам на руку не грає. Нас не видно за океану, тому згуртованість — наш єдиний шанс на те, щоб не розчинитися», — додав Грудкін.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Список бажання рф» від США, тиск на Київ й нові умови від Європи: що у світі кажуть про «мирний план» Трампа