"У військкоматі мені відмовляли через трьох дітей": історія добровольця Олександра з Донеччини, який звільняв Ізюм

24 лютого стало шоком для Олександра, як і для багатьох українців. Але він мав можливість разом з дружиною та трьома дітьми поїхати за кордон. Натомість чоловік вирішив долучитись до лав добровольчого батальйону і зараз звільняє захоплену українську землю.

Дуже хотів потрапити саме на передову, на так званий “нуль”

Чоловік ще до початку великої війни тренувався за межами міста, тримав свою фізичну форму у належному стані, бо розумів, що у разі загострення ситуації, він не буде сидіти без справи.

“Я міг би виїхати за законом з України, але вирішив ще до вторгнення, що буду брати зброю в руки. І готувався завчасно до цього, на околицях міста тренувався”, - розказав чоловік журналісту «Вчасно». 

Після 24 лютого Олександр евакуював своїх рідних з Донецької області, а потім почав волонтерити та допомагати цивільним. Вже влітку чоловік вирішив, що треба долучатись до війська та зі зброєю в руках не давати ворогу захопити рідний регіон.

Олександр дуже хотів потрапити саме на передову, на так званий “нуль”.

У військкоматі та в нацгвардії йому відмовляли, посилаючись на трьох його дітей, але обіцяли, що можуть взяти на тилову посаду.

Проте він не полишав надії знайти можливість потрапити саме на перші лінії. Активісти зі Слов’янська допомогли йому потрапити у добровольчий батальйон “Карпатська Січ”.

“Чесно кажучи, я планував сюди потрапити просто як доброволець, навіть без оформлення. Проте таки тепер я мобілізований, отримую зарплату. Бо я вирішив, що треба думати про свою сім'ю,  дітей. У разі чого, вони мають отримувати державну підтримку”, - пояснив Олександр. 

Звільнення Ізюму

Майже одразу чоловік був переведений на Ізюмський напрямок, де служив у селі поблизу міста Барвінкове. Саме його підрозділ одним з першим заходив до Ізюму, який росіяни окупували ще навесні. Про настрій на передовій Олександр розповідає наступне:

“Так, це війна  —  гинуть люди, твої знайомі, але нас рятує позитивний настрій, сміх та підтримка один одного”, - каже боєць. 

За час служби чоловік отримав величезну кількість допомоги від волонтерів. На передовій його підрозділ тепер повністю забезпечений їжею, ліхтариками та повербанками, які вкрай потрібні військовим.

У лісосмузі та селі, підрозділу Олександра не так важко, як військовим, які дислокуються у містах. Адже в містах, коли ворог гатить у відповідь, він дуже часто попадає по цивільних об’єктах, де переховуються мирні мешканці. Саме через це військові у містах обмежені у своїх маневрах. 

Для себе я вирішив, що в полон попаду тільки  якщо буду сильно поранений чи без свідомості

Бої за Ізюм були вкрай запеклими. Тому іноді чоловік думав, що має шанси потрапити у російський полон:

“Але для себе я вирішив однозначно, що в полон я попаду, якщо буду сильно поранений чи без свідомості. Простіше кажучи, якщо не зможу скористатись останньою гранатою.

Вже були такі випадки, я був за декілька кроків від цього і скажу одразу, страшно взагалі не було”, - каже військовий. 

Вже у звільненій частині Харківської області чоловіку вдалося потрапити на позиції росіян, де були відшукані листи від російських дітей. Вони були запаковані з квітня, а отже їх ніхто з окупантів навіть не читав.

За словами Олександра, російські діти дуже вірять у версію, що українські військові можуть напасти на територію рф та почати вбивати російських громадян.

Але з кумедного відзначає, що навіть діти, пробуючи сухпайки російської армії, розуміють, що це не дуже смачна їжа. 

“Нам вдалося відшукати велику кількість трофейної техніки, купу БТР та БМП. Тепер це все переходить у наш підрозділ”, - додав чоловік. 

Олександр переконує, що можливість звільнити певні території Харківської області додали мотивації його підрозділу. І тепер вони готові рухатись далі, бо попереду ще дуже багато населених пунктів, над якими ще не майорить український стяг.