Вероніка Романькова: «Вишиванка — це моя народна дипломатія на Донеччині»

Ще з 2003 року Вероніка Романькова у своїй майстерні «Пані» шила речі на замовлення та займалася дрібним ремонтом одягу. Але 2014 рік кардинально змінив життя майстрині, повідомляє «Вчасно».

Коли виникла гостра потреба проявити свою патріотичність у рідному місті, почала виготовляти вишиванки. Разом з Асоціацією жінок «Пані» допомагала військовим на Сході України. Займаючись волонтерською діяльністю, ремонтувала та шила військовий одяг, виготовляла шеврони та нагрудні знаки.

«Я познайомилася з дівчатами та хлопцями військовими, — розповідає Вероніка. —  Саме один з них попросив пошити йому вишиванку. Казав, що коли приїде додому, на Західну Україну, то розкаже, що на Донеччині є чудова майстриня, яка зробила йому сорочку-оберіг з родинним орнаментом. З цього моменту й почала шити вишиванки для себе, рідних, для друзів, щоб підкреслити свою громадянську позицію. Я вирішила, що це моя народна дипломатія і саме так буду боротися за свою країну. Згодом жителі нашого міста зацікавились моїми виробами, і пішли замовлення. Це підкреслює, що Донеччина — це Україна».

Вероніка одна з перших, хто почав створювати сучасний національний одяг в Донецькій області, зацікавившись дослідженнями українських етнографів та за допомогою сучасних технологій стала створювати візерунки на вишиванках. Майстриня черпає натхнення під час поїздок на етнографічні виставки та в краєзнавчих музеях в різних містах України.

«Я прагну бачити вишиванки на людях щодня, а не тільки на свята, щоб цей національний одяг зайняв почесне місце в гардеробі українців. В цьому наша автентичність. Старовинні візерунки з давніх часів несли смисловий оберіг, — пояснює Вероніка. — Тому для себе твердо вирішила не створювати „концертний“ одяг. Мій напрямок — створювати етноодяг для повсякденного вжитку та започаткувати міську моду на вишиванки».

Останнім часом швачка робить орнаменти під машинну вишивку з книжки Олени Косач «Український народний орнамент» 1876 року видання. Місяць, число, літера — усе має свій візерунок, який майстриня зашифровує у вишивку, створюючи родинний оберіг. Її вироби замовляють не тільки в Україні, а й за кордоном.

Але саме місцеві жителі — основні покупці вишиванок та національних сувенірів у крамничці Вероніки Романькової. У своїй майстерні вона створила платформу, де збираються патріотичні творчі люди, проводить різноманітні майстер-класи для дітей та організовує виставки колекції етноодягу. Дизайнерка зазначає, що на Донеччині дуже багато людей, які цінують свою історію та традиції.

За словами майстрині, любов до української культури тут була завжди. Багато хто пам’ятає та зберігає родинні традиції з покоління в покоління. Але Донеччина — це місце, де проживали люди з різних національностей, кожен з них залишав свої етнотрадиції. Був час, коли не дуже культивувалося українське, як в інших областях. Але 14 рік все змінив. Поступово приходить переосмислення всього, що трапилось.

«Я живу у своєму світі — світі української культури, й спілкуюся з такими ж людьми. Тому негативних відгуків про українську вишиванку ніколи не чую. Я впевнена, що таких людей все менше і менше. Наше коло друзів постійно поповнюється. На своїх сторінках у соціальних мережах я постійно бачу позитивні коментарі на наші вироби, стало набагато більше клієнтів по всій Донеччині та тих, хто бажає прийняти участь у моїх проєктах».

До кожного свята у майстрині народжуються нові ідеї з популяризації української культури. У березні стартував фотопроєкт «6 історій етноодягу для повсякдення від пані Веронічки» до Дня вишиванки. На цей раз Вероніка проявила себе у новому амплуа як фотохудожник: шість фото знайомих людей у її авторському одягу. Таким чином швачка намагалася розкрити історію та красу через українську сорочку.

Вероніка Романькова поділилася своєю мрією. Майстриня дуже хоче, щоб День вишиванки затвердили державним святом. Вона вважає, що цей крок буде поверненням нашої автентичності.