Мік Раян підкреслює: Захід повинен чітко вказати, що його метою є перемога України, досягнута через поразку Росії і ніяк інакше.
Фото: 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха
Мік Раян — стратег і генерал-майор австралійської армії у відставці. Він служив у Східному Тиморі, Іраку та Афганістані, а також був стратегом Об'єднаного комітету начальників штабів США. Нещодавно повернувся зі своєї чергової поїздки до України.
У своїй статті для Foreign Affairs Раян зазначає: повільний темп українського контрнаступу не викликає подиву в людей, які вивчали військові конфлікти та виклики наступальних операцій. І тому зарано казати про подальший хід бойових дій.
«Багатьом спостерігачам, тим, хто звик отримувати миттєві здобутки (або тих, хто хоче ухвалити важливе рішення перед виборами в США 2024 року), важко оцінити цілеспрямований, стабільний темп українців. Деякі представники служби безпеки США та політики навіть припустили, що відсутність швидкого прогресу означає, що контрнаступ не вдасться.
Однак ще зарано говорити, яким шляхом піде конфлікт. Для порівняння, через 18 місяців Першої світової війни союзники програли кампанію за східний півострів Туреччини, а битва під Верденом все ще тривала. А після перших 18 місяців Другої світової війни більшість Європи була окупована нацистами, Сінгапур перейшов до Японії, а Сполучені Штати воювали на півострові Батаан на Філіппінах. зазначає аналітик.
Порівняно, у боротьбі України з Росією є багато підстав для оптимізму. Але, як показує різке виснаження на південному фронті України, Київ стикається з багатьма викликами, перш ніж усю країну можна буде звільнити. Можливо, найбільша з них полягає в тому, що Захід, хоч і надав суттєву підтримку, не має цілісної стратегії щодо України. З огляду на те, що ця війна, ймовірно, триватиме до 2024 року, а потенційно навіть довше, Сполучені Штати та Європа мають її придумати. Їм потрібно з’ясувати, як краще використовувати свої фізичні та інтелектуальні ресурси для підтримки України зараз, наступної зими та в наступні роки, щоб Київ міг досягти справедливої та міцної перемоги", — вважає аналітик.
Він наголошує: з цією метою Сполучені Штати та НАТО мають чітко дати зрозуміти, що їхня мета полягає в тому, щоб Україна перемогла російські сили. Надалі вони повинні забезпечити українські сили стандартизованим озброєнням та відповідним навчанням.
«Їм потрібно надати Києву більше обладнання для розмінування та допомогти розробити нову тактику для прориву російської оборони. Це найкращий спосіб гарантувати, що боротьба України за свободу завершиться однозначною перемогою».
Австралійський генерал розмірковує про недалекоглядність союзників України на прикладі несвоєчасного надання озброєння для розмінування та загалом застарілого підходу до цього питання. До прикладу, доктрина, що стосується алгоритму дій із ворожими мінними полями, вже давно потребує оновлення.
«Українські наступальні операції тривають трохи більше двох місяців. Вони почалися з початкового удару, спрямованого на швидке проникнення в російські оборонні лінії на півдні. Але, на жаль, ці зусилля зазнали невдачі через грамотну російську схему захисту, яка включала широкі мінні поля; відсутність визначених основних зусиль (принаймні в умах анонімних офіційних осіб США); і, за словами військового аналітика Майкла Кофмана, недоліки в інтеграції бронетехніки, піхоти, інженерів і артилерії на вищих рівнях.
Виклики, створені російською обороною, не отримали достатньої уваги з боку тих, хто підтримує Україну. Ці перешкоди не слід було ігнорувати: небезпека мінних полів добре відома західній військовій доктрині. Країни НАТО повинні були забезпечити Україну більшою кількістю механізованого обладнання для прориву та розмінування. Те, що вони цього не зробили, свідчить про інтелектуальні недоліки, якими заражені багато західних військових установ. Битва — це те, чому приділяється найбільша увага, тому в багатьох арміях підрозділи, які використовують складне обладнання, необхідне для розмінування та прориву мінних полів, недофінансовані. Їм не вистачає фінансування, хоча прорив є заходом із високим ризиком, і під час цього процесу втрачається велика кількість обладнання (як з’ясували українці). Більше інженерного обладнання такого типу можна було і потрібно було надати Україні раніше.
Ця невдача посилюється тим фактом, що доктрині та програмі підготовки загальновійськових засобів подоланню перешкод і розмінування мінних полів вже десятки років, і Захід мав обмежений час для підготовки українських загальновійськових груп — особливо у новосформованих бригадах. Успіхи війни в Перській затоці 1991 року, під час якої коаліція під проводом США швидко витіснила іракську армію з Кувейту, просто неможлива в середовищі, де відсутній контроль повітряного простору, а поле бою вкрите щільною сіткою приладів виявлення, які дозволяють росіянам швидко виявляти і вражати українські цілі".
Заміновані українські поля / фото з відкритих джерел
Та, констатує Мік Раян, попри ці виклики, українці адаптувалися і прийняли поступову стратегію «кусай і тримай» на півдні, мінімізуючи втрати, а також поступово збільшуючи тиск на російську оборону. У результаті Збройні Сили просуваються на півдні, звільняючи населені пункти.
«Водночас українське верховне командування керує кількома іншими кампаніями. На сході веде черговий наступ в районі міста Бахмут. Тут без розгалужених російських оборонних позицій, які є на півдні, українці просуваються. І вони вже не воюють із «вагнерівцями», як це було раніше влітку. Російські війська навколо Бахмута є більш підготовленими, регулярними силами, і їх виснаження погіршить майбутні наступальні можливості Росії.
Далі на півночі українці ведуть оборонну кампанію проти російського наступу в Луганській області. Поки що тримаються. Незважаючи на ресурси, які Москва виділила на цей наступ, росіяни досягають тут не більших успіхів, ніж на початку 2023 року. Паралельно Україна продовжує свою оборонну кампанію від російських повітряних, ракетних і безпілотних атак і проводить наступальну військово-морську кампанію, постійно розвиваючи покоління напівзаглибних і непомітних морських ударних безпілотників. Крім усіх цих фізичних кампаній, Україна проводить операції стратегічного впливу, які включають зусилля глобальної дипломатії, такі як короткі поїздки Зеленського до іноземних держав. Операції України також включають дальні удари безпілотників по Росії, які покликані применшити бажання росіян воювати.
Важко об'єктивно оцінити прогрес України, тому що лише деякі особи з найвищого українського військового та цивільного керівництва знають справжні стратегічні та оперативні цілі наступу країни. Але для сторонніх людей, які спостерігають за війною, прогрес країни може вимірюватися відвойованими територіями, знищенням російських військ, прогресом у напрямку постановки російських військ у Криму під загрозу та ступенем, до якого Україна переконала західні уряди, що вона досягла успіху. Через два місяці можна сказати, що кожна з цих цілей «в процесі»", — вважає стратег.
За його словами, і українці, і росіяни мають ресурси та волю до тривалої війни. Президент Росії путін, зокрема, продовжує повторювати свій наратив про те, що «НАТО становить загрозу для Росії».
«Тому Захід має визнати, що це буде довга війна. Багато поколінь загравали з думкою, що війни між великими, густонаселеними та технологічно підкованими державами можуть бути короткими. На початку кожної з них, наприклад, аналітики стверджували, що Перша світова війна, Друга світова війна, Корейська війна та війна в Іраку будуть короткими, але помилилися. Те саме буде і з сьогоднішнім конфліктом. Потрібен час, щоб продовжувати зміцнювати наземний, повітряний, військово-морський, кібернетичний, промисловий та інформаційний потенціал України, щоб країна могла взяти верх над Росією. Хоча росіяни зробили багато стратегічних і тактичних помилок у цій війні, вони також навчилися та адаптувалися. Як зазначив командувач Сухопутними військами України Олександр Сирський, росіяни „не ідіоти“. Києву знадобиться багато місяців, щоб перемогти та витіснити їх із приблизно 18 відсотків території України, яку вони незаконно окупували».
Мік Раян підкреслює: Захід повинен чітко вказати, що його метою є перемога України, досягнута через поразку Росії. Іншим важливим елементом західної стратегії має бути визначення ключових операційних та інституційних проблем, які потребують вирішення.
«Можливо, Сполученим Штатам доведеться визнати, що їх доктрина надзвичайно складної повітряно-наземної війни не повністю підходить для України. Цей факт не означає, що загальновійськова боротьба не ефективна. Але НАТО має провести швидку переоцінку своєї доктрини зараз, щоб розробити тактику і доктрину „скованих“ загальновійськових сил. У сукупності це означає, що держави Заходу повинні знайти спосіб вести наземні бойові дії в умовах, де вони будуть піддаватися частим повітряним атакам — те, чого їм не доводилося робити протягом багатьох поколінь, але що Україна повинна робити зараз».
За його словами, має враховуватися мережа цивільних і військових приладів виявлення — дрони, підключені до сучасних цифрових мереж бойового управління, які дозволяють обом військам швидко ідентифікувати сили один одного та націлюватися на них, адже чинна західна доктрина недостатньо адаптована до цього нового середовища.
«Мангеттенський проєкт (кодова назва програми розробки ядерної зброї у Сполучених Штатах Америки, здійснення якої почалося у вересні 1942 року — ред.) нового віку, розроблений для відкриття нових способів швидкого виявлення та знешкодження мін, допоможе українцям у подальшому наступі. Це також допомогло б знешкодити міни та боєприпаси, що не розірвалися, на величезних ділянках звільненої української території».
«Нова західна стратегія також може сприяти стандартизації обладнання та підтримки навчання для України. «Звіринець» бронетехніки та артилерії, наданий Україні, був щедрим, але він не є стійким. Існує причина, чому армії зазвичай мають один тип танків або один вид артилерії для кожної потреби. Тренування та матеріально-технічне навантаження, пов’язані з утриманням кількох типів подібних систем — це занадто навіть для армії мирного часу. Для України з часом це стане нестерпним. Більш стратегічний підхід до підтримки України мав би забезпечити стандартизовані набори озброєння для армії країни.
У той же час навчання особового складу має вийти за рамки навчання новобранців і надання технічних інструкцій щодо використання обладнання. Колективна підготовка є життєво важливим аспектом побудови ефективних військових інституцій, і це сфера, де Захід має надати додаткову підтримку. Розвиток ротних, батальйонних і бригадних лідерів і команд з часом дасть Україні основу армії, яка зможе організовувати великі операції та кампанії в часі та просторі. На основі українського досвіду бойових дій та розвинутої доктрини НАТО колективне навчання дасть Україні вирішальну перевагу над її російським противником", — вважає Мік Раян.
«Пропозиція Києву постійної підтримки може бути не приємною новиною для багатьох західних політиків, враховуючи майбутні вибори в Сполучених Штатах і деяких європейських країнах. Але за останні 18 місяців українці продемонстрували волю до боротьби, здатність оволодівати новою зброєю, здатність навчатися, адаптуватися та покращувати свою військову ефективність. Наступний спосіб допомогти українцям продовжити розвивати якість та витривалість — переконатися, що вони знають, що Захід готовий підтримати їх у їхній боротьбі проти Росії та запропонувати цю підтримку у 2024 році та надалі», — наостанок додає він.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!