Вийшов за хлібом і потрапив у полон: мешканець Макіївки про перебування у бойовиків «ДНР»

8 травня 2014 року для Олексія Демка став переломним днем. У Макіївці він вийшов за хлібом і потрапив у полон бойовиків. Як йому вдалося вижити, про що думав тоді і зараз, чоловік розповів у розмові з журналістом ІА «Вчасно».

Навесні 2014 року, коли вже були захоплені Слов’янськ і Горлівка проросійськими бойовиками, у Донецьку місцеві ще збиралися на проукраїнські мітинги. На одному з таких 17 квітня був і член ВО «Свобода» Олексій Демко. Тоді це був останній мирний мітинг у Донецьку.

Україна готувалася до президентських виборів, на Донбасі також ішла підготовка.

«З дружиною ми були членами окружної виборчої комісії, десь 5 травня провели засідання, була якась невизначеність, але були ще сподівання, що втрутиться українська влада, міліція, і все буде добре», — згадує Олексій Демко.

«Я відчув, що поранений… Мене почали звинувачувати у фашизмі»

8 травня Олексій вийшов до крамниці, зупинився біля сусідки. У цей час під’їхали два автомобілі.

«Це були новенькі мерседеси з салону, у них було десь шестеро людей в камуфляжі, зі смугастими стрічками, зброєю, — згадує чоловік. — Вони спитали, чи знаю я Олексія Демка. Дізнавшись, що це я, сказали їхати з ними. Я спробував втекти».

Але втекти городами Олексієві не вдалося, невідомі вистрелили у нього. З вогнепальним пораненням він забіг до хати сусідки.

«Думки швидко змінювалися в голові, я відчув, що поранений — навколо була калюжа крові, — розповів чоловік. — Я встиг подзвонити дружині і своєму партійному керівнику. У цей момент вони зайшли до будинку. Мене почали звинувачувати у фашизмі, зраді інтересів жителів Донецької області, що пішов проти «своїх».

Бойвики в Донецьку,2014 рік / фото: censor.net.uaВже потім Олексій Демко дізнався, що це місцеві, у дворі вони одягли на себе балаклави, а на нього кайданки. Спочатку пораненого забрала швидка і повезла до лікарні, бойовики поїхали у супроводі. У лікарні хірург вирішив, що не оперуватиме пораненого, поки робитимуть йому знеболювальне і оброблять рану. На подвір’ї залишилися чергувати озброєні бойовики. Ввечері прийшли співробітники міліції оформлювати протокол.

«Вони сказали, що йшли до мене і боялися, але начальник послав брати покази. За його версією я наштрикнувся на арматуру. Я відмовився таке казати, розповів, як все було насправді», — згадує події Олексій.

Того ж дня міліція порушила кримінальне провадження за статтею замах на вбивство, наступного дня — за викрадення.

Потім була спроба вивезти Олексія з реанімації. Він намагався з’ясувати, куди і чому.

«У палаті двоє сказали мені, що повезуть до Донецька, там кращі умови в лікарні, — розповідає чоловік. — Тоді я знав, що в Донецьку вже були росіяни, чеченці, осетини, нічого доброго мені це не обіцяло. Але мене залишили в лікарні, хоча мені ця ситуація була незрозуміла. Взагалі я переживав через постійну невизначеність».

Наступного дня друзі хотіли вивезти Олексія до Дніпра у безпечне місце. Дорогою їх наздогнали бойовики, обстріляли реанімобіль, де був поранений чоловік і забрали його у свій автомобіль.

«Безлер спитав, чого мене досі не розстріляли»

«У вікно я побачив, що ми їхали до Горлівки, — згадує Олексій. —  Тут думки всі були про Володю Рибака, усі всі знали, що з ним сталося. Мене привезли до відділу міліції, який був тоді захоплений Безлером. Виділили якусь кімнату, молодим дівчатам-медсестрам наказали за мною спостерігати і надавати першу допомогу».

Олексій Демко розповідає, що настрій у тій будівлі був агресивний. При цьому бойовики і горлівська міліція трималися окремо.

«Тоді популярне слово було „правосек“, усіх активістів, які були за Україну, вони так називали. За кілька днів приїхав Безлер. Одразу спитав у своїх, чого мене досі не розстріляли. Після короткої розмови вони пішли, але цього ж дня мене перевели до підвалу, решту полону я просидів там».

Макіївчанин згадує, що його хотіли на когось обміняти, кілька разів з мішком на голові виводили на подвір’я, імітуючи розстріл, пропозицію заплатити викуп бойовики одразу відкинули.

За місяць потому 9 червня 2014 року Олексія Демка випустили. Чоловік одразу виїхав до друзів у Київ на безпечну територію. Вже там його прооперували і дістали кулю.

«Щороку намагаюся робити для себе якісь висновки»

«Весь час я запитую себе, чому одні допомагали (приносили їжу, давали подзвонити, по-людськи ставилися у тих умовах), а інші катували, — розмірковує Олексій. — Чому вони взяли зброю до рук, що їх мотивувало? Я ще тоді розмовляв з ними у полоні, потім багато думав про це, за п’ять років відповіді на це питання я не знайшов. Щороку намагаюся робити для себе якісь висновки».

Олексій Демка з дружиною під час патріотичної ходи, Донеччина / фото: ІА "Вчасно"Після лікування і відновлення у столиці макіївчанин разом з жінкою повернувся на Донеччину, де оселився на підконтрольній Україні території. Незважаючи на пережите в полоні, він не замкнувся в собі — почав допомогати пересленцям. Зараз він працює у Міжнародній організації з міграції, допомагаючи людям на новому місці знайти роботу і нові смисли.

Кожного року 8 і 9 травня він згадує про події 2014 року і полон бойовиків. До Макіївки Олексій Демко хоче повернутися, але обов’язково української.