Влада vs громада: від чого залежить успіх на Донеччині?

Завдяки небайдужим мешканцям прифронтового регіону, які змогли акумулювати навколо себе громадськість та ресурси, з’являються креативні простори, реформується соціальна сфера, а місцева влада звикає до дисципліни. Про те, як живеться агентам змін на Донеччині і від чого залежить їх успіх — у матеріалі спецпроєкту «Змінити Донеччину» від журналістів ІА «Вчасно».

Бум громадянської активності на Донеччині відбувся на тлі державницьких перетворень після подій, коли пересічний українець зрозумів своє місце у суспільних процесах. Саме в цей час у регіоні починають з’являтися нові громадські формування і активні діячі, які намагаються поширити свій вплив на усі сфери суспільного життя.

Привчити владу до діалогу з громадськістю

Інформаційні звіти, відмова відповідати та звітувати про діяльність чиновників, небажання спілкуватися з громадськістю — таке становище притаманне багатьом місцевим органам самоврядування. Чомусь чиновники впевнені, що, маючи владу, вони нікому нічого не винні, але це лише свідчить про неразуміння своїх посадових обов`язків та незнання законів України.

«Перевихованням» місцевої влади зайнялось коло однодумців з Дружківки Донецької області. Активісти поставили на меті привчити органи місцевого самоврядування до відкритості та прозорості — щоб кожен житель мав доступ до документів та звітів і знав, на що витрачаються бюджетні гроші. Виявилось, щоб виховати чиновників, потрібно трохи наполегливості і звичайна відеокамера.

«Громадський патруль» вже зробив понад 80 розслідувань у майже 10 містах області, в яких фігурують корупційні схеми у різних сферах — від медицини до дитячого харчування. Кожен з таких кейсів — це окрема тема з купою запитів, відписок, офіційних листів та заяв.

Два роки тому активісти показали, як обласна адміністрація доручила багатомільйонну реконструкцію важливого водогону фірмі з оточення екс-очільника Донецької ОДА часів Януковича Олексія Близнюка, що не мала ані досвіду, ані обладнання. За результатами розслідування активісти звернулися до Держаудитслужби. Аудитори повністю підтримали висновки викривачів та визнали, що пропозиція учасника не відповідала умовам тендерної документації.

Фейком та кримінальною справою, розпочатою після виходу одного з розслідувань активістів, завершилася, а точніше — так і не розпочалася — реконструкція каналізаційного колектору у Костянтинівці. І таких прикладів чимало.

Чим професійніші стають активісти, тим більше до них прислухається влада, вважають учасники руху «Громадський патруль». І саме від розвитку громадянського сектора залежить якість роботи чиновників на місцях.

За шість років активісти стали більш професійними. Ті, хто не витримав випробування компетенціями, відпали. «Майданного активізму» сьогодні вже недостатньо. У людей з’явились інструменти локальної демократії і, як відповідальні громадяни, їх треба використовувати.

Якщо влада не йде на контакт, громадськість йде у владу

Прифронтовий Маріуполь відомий своїм потужним екологічним рухом. Роками місцеві еко-активісти борються з забрудненнями екології промисловими металургійними гігантами, які належать олігарху Рінату Ахметову. Городяни фіксують на фото та відео викиди з заводських труб, слідкують за станом екології, за фіктивними вирішеннями екологічних питань, об`єднують городян навколо боротьби за чисте повітря.

Рух набирає все більше популярності, але об`єднати зусилля з місцевою владою поки не вдається. Саме ці підприємства наповнюють бюджет міста і мер та його підлеглі просто не хочуть лишитися такої підтримки. Відомо, що великі бізнес-группи завжди сприяють тому, щоб керівником міста, в якому вони працюють, була «своя людина». Саме такою людиною сьогодні є мер Маріуполя Вадим Бойченко — він чує та сприяє лише тій групі мешканців міста, яка пов`язана з головним донором бюджету.

Таку позицію мера важко назвати демократичною або ефективною, адже місцева влада працює не лише за податки від великих підприємств, а і за податки кожного городянина. Тому кожен мешканець Маріуполя може розраховувати, щоб до нього дослухалися. Якби це не було складно, але місцева влада повинна враховувати думку інших, повинна шукати шляхи вирішення конфлікту, шукати нові можливості для свого міста, щоб не бути у тотальній залежності від промислових гигантів.

Попри відсутність взаємодії з владою, екологічний рух Маріуполя не зупиняється, люди продовжують боротьбу і не планують здаватися — вони мріють змінити своє місто на краще.

Екологічні протести в Маріуполі / фотоколаж з вільних джерел

Щоб на крок продвинутися вперед, активні городяни почали приймати участь у місцевих виборах і вже мають у владі своїх представників.

Наразі місцевий депутат Максим Бородин представляє еко-активістів у міськраді, але поки що більшість його колег-депутатів підіграють олігархичним інтересам Ріната Ахметова. Це важка та не рівна боротьба. Тому Бородин пішов далі — прийняв участь у національному телепроєкті «Нові лідери» та отримав перемогу. Виграний 1 млн грн він витратив на придбання обладнання для моніторингу і фіксування рівня забруднення повітря в Маріуполі. Це дозволить активістам просувати ідеї поліпшення екології промислових міст на законодавчому рівні.

«Самі по собі протести і мітинги без конкретних вимог — це просто витрачений час, — розповідає Максим Бородин. — Восени ми всі сформували конкретні вимоги до Міністерства екології та природних ресурсів. І отримали відповідь, що частина наших вимог підтримується і буде реалізована».

Також активісти намагаються привернути увагу Держпраці до умов роботи на промислових підприємствах Маріуполя.

До активного екологічного руху маріупольці долучили і мешканців інших міст. В жовтні 2019 року Максим Бородин передав обладнання для вимірів показників пилу та діоксиду азоту активістам з Кривого Рогу.

Максим Бородин передав обладнання для контролю за забрудненням повітря / фото з особистого контролю

Коли між владою та громадськістю є конструктивний діалог

Протилежною є ситуація у Слов’янську, де запорукою успішних відносин між владою та громадою вважають діалог. Хоча бувають камені роздору, які не вдається подалати. Але, не дивлячись на те, що погляди місцевої спільноти і влади на суспільні процеси не завжди співпадають, тут потроху навчаються вибудовувати комунікацію та все ж таки сідають «за стіл переговорів».

Особливого конструктиву вдається досягти під час роботи над культурними або соціальними проєктами.

«Якщо ще 5 років тому влада крутила носом від представників медіа та громадянського суспільства, то зараз вони йдуть на контакт, тому що розуміють, що це загрожує, як мінімум, суспільним осудом, — розповідає місцевий активіст Денис Бігунов. — Судячи з тієї практики, яка склалася у нас, у Слов'янську все залежить від мети і бажання представників громадських організацій комунікувати. Якщо є конструктивний підхід — можна вирішити більшість питань».

Серед спільних проєктів, які слов’янські активісти реалізують разом з представниками місцевої влади, зокрема, створення меморіального парку «Пам'ять поколінь» на місці Старогородського кладовища, проєкт з осучаснення методів та форматів роботи музею «Музей відкрито на ремонт», створення скверу «Мрія» тощо.

Мер міста Вадим Лях зазначає, що завдяки активній громаді, у Слов’янську реалізується велика кількість проєктів, про які він, як очільник міста, може і не знати — настільки слов’янські діячі самостійні.

«Це добре, коли є така активна частина, їм не потрібна допомога, вони самі знаходять і партнерів, і фінансування», — додає очільник Слов’янська. Розповідає, що зовсім уникнути непорозумінь і конфліктних ситуацій не вдається, але вважає це нормальним процесом.

Зручні та незручні для влади місцеві активісти

В більшості міст Донеччини місцева влада розуміє, що співпрацювати з громадськістю треба. На це впливають сучасні процеси в країні та більшість програм, які реалізують міжнародні донори. Багато фондів пропонують фінансування тим проєктам, в яких потрібно всім об`єднати зусилля.

Тому деякі чиновники Донеччини почали прилаштовуватися під ці умови — знаходити лояльних до себе громадських діячів та створювати видимість активної співпраці з громадськістю. Але якщо місцеві активісти дозволяють собі критику щодо чиновників, будь-яка співпраця стає неможливою.

Майже у глухий кут зайшла ситуація у прифронтовому Торецьку. Військові події і впровадження військово-цивільної адміністрації загальмували демократичні трансформації, що безперечно ускладнило спілкування активної громади керівництвом міста. Тутешня громадськість бідкається, що роками дійти порозуміння з місцевими чиновниками їм вкрай важко, а це, в свою чергу, заважає місту розвиватись.

«Взаємодія між громадою та владою у нас є, але вона ситуативна і відбувається більше з конкретними чиновниками, які готові щось робити для міста і розуміють, що без взаємодії з активними громадянами це неможливо, — розповідає Андрій Грудкін, голова ГО „Ґрунт“. — Якщо ж говорити системно, то через те, що у нас створена ВЦА, і всі рішення приймаються одноосібно, у громади немає ніяких інструментів впливу. Наша проблема — це відмова від провадження інструментів взаємодії. Ще на початку роботи ВЦА ми пропонували кейси впровадження механізму локальної демократії, які б замінили собою відсутність депутатського корпусу, але їх так і не було впроваджено».

Андрій Грудкін, голова ГО „Ґрунт“ / Торецьк

Колишній мер міста Володимир Слєпцов у 2016 році опинився під слідством за сепаратизм та сприяння бойовикам у 2014 році. Він був заарештований СБУ. Тоді громадськість чекала на нового очільника та покладала на нього великі надії. У 2017 році була створена Торецька ВЦА, головою якої призначили Ярослава Руденко.

Арешт Володимира Слєпцова (ліворуч), призначення Ярослава Руденко (праворуч)

Але цей посадовець не змінив ситуацію. У кризові для прифронтового міста моменти голова ВЦА був відсутній на своєму робочому місці та не проявляв активності у розбудові та покращенні умов життя в Торецьку. На співпрацю з активними громадянами він не йшов.

Через відсутність діалогу між владою і громадою у Торецьку було зірвано декілька волонтерських проєктів. Так, у місто не приїхав мандрівний табір «Будуємо Україну Разом», у котрому молодь відновлює зруйновані об’єкти чи житло. Вже рік торецькі активісти не можуть домогтися перейменування безіменного парку на честь загиблої в ООС військової Яни Холодної.

За словами місцевого діяча Володимира Єльця, активісти знайшли джерела фінансування на утримання парку у разі його перейменування і навіть були готові взяти його під свою волонтерську опіку. Але питання застрягло в повітрі.

«Демократичні інститути у нас не працюють, — каже Володимир Єлець, голова ГО „Твоє нове місто“. — Місцева влада обрала для себе окремих активістів, а з іншими, хто виказує невдоволення — просто не спілкуються. Нас для місцевої влади не існує. Шкода, що через це втрачається велика кількість ресурсів, які б могли працювати на користь громади. Ресурс, котрий йде в місто, просто не знаходить собі застосування».

Володимир Єлець, голова ГО „Твоє нове місто“ / Торецьк

Також влада залишилася осторонь і під час місцевих шахтарських протестів. Чомусь замість неї це питання намагалися вирішити активісти ГО «Твоє нове місто» та юрісти, які зверталися до влади області та країни, до профільного міністерства та ЗМІ.

Безліч звернень до Донецької обладміністрації з проханням змінити голову Торецької ВЦА за часів колишнього очільника області Павла Жебрівського залишалися без відповіді. Коли Донеччина отримала нового голову Павла Кириленка, активісти продовжили звертатися і до нього. Декілька років боротьби нарешті дали результат — взимку 2020 року Донецька обласна ВЦА отримала згоду від Міністерства оборони України щодо звільнення глави Торецької ВЦА Ярослава Руденка. І цей горе-керівник, нарешті, пішов, залишивши маленьке прифронтове місто.

Яким буде майбутнє Торецька? Результат залежить тількі від ефективної співпраці чергової міськвлади та громадськості, яка прагне реальних змін і готова долучатися до всіх процесів у місті. Якщо конструкривного діалогу знову не буде — місто залишиться найбільш забутим та занедбаним серед інших на Донеччині.

P.S.

Влада та громадськість сьогодні рівноцінні гравці у суспільному житті Донеччини. Їм ще важко щось робити разом, але і окремо вони вже не можуть існувати. Владі доводиться дослухатися до активних громадян, а активісти від лозунгів переходять до реальних конструктивних дій. Важка закореніла державна система, яка була сформована за радянських часів, повільно і неохоче, але розгортається в інший напрямок. Так на Донеччині з`являються перші ознаки демократичного суспільства, які є запорукою ефективного розвитку регіону. І чим активніше буде суспільство, тим швидше вдасться домогтися позитивних змін.