Вони загинули за свободу та гідність: згадуємо Героїв Небесної сотні з Донеччини

Сьогодні в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної сотні. Відстоювання незалежності нашої країни підтримували й на Донеччині. У ті дні в Донецьку, Маріуполі, Краматорську, Покровську та інших містах тривали мітинги, які згодом переросли у боротьбу за територіальну цілісність України. Сьогодні згадуємо Героїв з Донеччини, які віддали свої життя за свободу країни.

На Донеччині  вшанували пам’ять Героїв Небесної сотні/ Фото: ДонОВА

Сьогодні, 20 лютого, відзначається 10 річниця Дня пам’яті героїв Небесної сотні.

Саме в ці дні під час Революції гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піка. З 18 по 20 лютого лише на Майдані у Києві загинуло найбільше людей — 78 осіб, після 20 лютого від поранень померло ще понад 20 протестувальників. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську незалежність — до Небесної сотні.

Відстоювання незалежності підтримували й на Донеччині. У ті дні в Донецьку, Маріуполі, Краматорську, Покровську та інших містах тривали мітинги, які згодом переросли у боротьбу за територіальну цілісність України.

Сьогодні очільники Донеччини та Луганщини Вадим Філашкін та Артем Лисогор разом з керівниками місцевих адміністрацій, обласної поліції, прокуратури та СБУ вшанували пам’ять патріотів.


Серед загиблих Героїв Небесної сотні є й жителі Донбасу

Сергій Бондарев, Володимир Наумов, Іван Пантелєєв, Людмила Шеремет, Дмитро Чернявський, Володимир Рибак, Юрій Дяковський.

Зокрема пам’ять Рибаку та Дяковському сьогодні вшанували й у Слов’янську біля їх меморіальних дошок, які встановлені на будівлі СБУ.

Саме у цих стінах у квітні 2014 року Володимир Рибак, організатор і лідер проукраїнського руху в Горлівці, перебував під вартою російських терористів та був ними закатований. Його тіло знайшли у річці Казенний Торець поблизу Слов’янська з ознаками насильницької смерті разом з тілами інших активістів — Юрія Дяковського і Юрія Поправки.

До революційних подій Володимир Рибак працював депутатом Горлівської міськради, де 17 квітня 2014 року проходив мітинг. Тоді на будівлі міськради висіли плакати «Донецька народна республіка», а замість українського прапора — прапор «днр». Володимир Рибак мав намір повернути український прапор на місце.

За словами дружини Володимира, Олени Рибак, депутат намагався прорватися до міськради, він хотів, щоб мер Євген Клеп звернувся до мешканців міста і заявив про свою проукраїнську позицію. Але він не вийшов до народу, а Володимира Рибака не пустили всередину будівлі.

Після цього мітингу Рибак більше не повернувся додому, а вже через кілька днів тіло патріота було знайдено у річці під Слов’янськом.


Володимир Рибак/ Фото: memorybook.org.ua

Свій патріотизм показав і Іван Пантелеєв із Краматорська — музикант, якого 20 лютого 2014-го вбили снайпери на вулиці Інститутській у Києві.

Відомо. що рішення поїхати до Києва Іван прийняв після новин про жорстокий розгін бійцями «Беркуту» протестувальників в середмісті Києва в ніч проти 30 листопада.

Виїхав до Києва 10 грудня й відтоді став активним учасником Революції Гідності. Він один з тих то укріплював барикади мішками з піском, снігом, шинами та колючим дротом, виставляв «їжаків» та стримував натиск спецпризначенців разом з побратимами.

На Майдані Іван провів майже два місяці. Ніч на 20 лютого Іван Пантелєєв допомагав пораненим та виносив тіла вбитих. Із засобів захисту мав шолом та металевий щит. Допомагаючи побратимам, отримав кульове поранення у руку на підступах до Жовтневого палацу. На останньому прижиттєвому фото Іван, перебуваючи на «п'ятачку смерті» неподалік від верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик», присів біля пораненого у спину Володимира Горчинського, а через кілька секунд, орієнтовно отримав смертельне поранення. Йому було 32 роки.

Іван Пантелеєв/ Фото Краматорська М Р

Сергій Бондарев — з Краматорська. Його життя обірвалося 18 лютого 2014 року. Загинув від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок.

Сергій працював програмістом у Києві. З перших днів Євромайдану відвідував мітинги у середмісті Києва. Допомагав активістам будувати та охороняти барикади.

Увечері 18 лютого 2014-го, завершивши роботу, Сергій доєднався до майданівців. Він повідомив дружині, що буде на барикадах до останнього й, не маючи жодного засобу особистого захисту, приїхав у середмістя столиці, де силовики готувалися до штурму Майдану.

Близько 20-ї години, перебуваючи поблизу Будинку Федерації профспілок України, чоловік отримав чотири вогнепальні поранення. Сергія доправили до Київської міської клінічної лікарні № 18, де від отриманих ран того ж самого дня він помер. Сергієві Бондареву було 32 роки.

Сергій Бондарев/ Фото Краматорська МР

Володимир Наумов — із Шевченко, що на Донеччині. У лютому 2018 року його тіло з ознаками насильницької смерті знайшли на Трухановому острові в Києві.

До лютого 2014 року Володимир пильно стежив за подіями Революції Гідності в новинах і зрештою вирішив долучитися до протестувальників. 14 лютого вирушив до Києва. На Майдані записався до Самооборони та отримав один із її атрибутів — жовту хустку.

За свідченнями очевидців, саме через неї його затримали беркутівці в ніч проти 18 лютого. На ранок його тіло з ознаками насильницької смерті знайшли на Трухановому острові в Києві. Попри сліди катувань на тілі загиблого, міліція висунула версію, що він наклав на себе руки, стрибнувши з пішохідного мосту. Володимирові Наумову було 43 роки.

Володимир Наумов/ Фото maidanmuseum.org

Людмила Шеремет — родом із Макіївки, що на Донеччині. відстоювала гідність на мітингу у Хмельницькому, де отримала смертельну кулю від силовиків.

Коли у листопаді 2013 року почалися мітинги Людмила почала виходити на акції у Хмельницькому де проживала із сім'єю. 18 лютого та в ніч проти 19 лютого 2014 року Людмила Шеремет невідривно стежила за подіями у Києві в теленовинах. За спогадами доньки, о сьомій ранку 19 лютого мама попросила чоловіка вимкнути телевізор, щоб відпочити. А невдовзі вирішила піти до будівлі місцевої СБУ, де активісти проводили пікетування, щоб завадити хмельницьким спецпризначенцям поїхати до Києва.

Мітинг розпочався о 13:00, але замість діалогу й навіть без попередження за наказом тодішнього голови управління СБУ у Хмельницькій області Віктора Крайтора силовики почали стріляти у людей просто з вікон будівлі СБУ. Одна з куль потрапила Людмилі Шеремет у голову та пошкодила тканини головного мозку. У непритомному стані жінку доправили до лікарні, де в нейрохірургії їй зробили операцію. Однак урятувати поранену не вдалося, вранці 22 лютого вона померла. Людмилі Шеремет був 71 рік.

Людмила Шеремет/ Фото: maidanmuseum.org

Дмитро Чернявський — родом з Артемівського (нині Хромове), що на Донеччині. Він був активним мітингувальником у Донецьку за, що отримав смертельне ножове поранення у живіт.

З початком Євромайдану він долучився до протестних акцій у Донецьку, кілька разів відвідував київський та львівський Майдани.

13 березня 2014 року на центральній площі Леніна у Донецьку відбулася акція «За єдину Україну», учасники якої виступили за збереження цілісності нашої держави. Після завершення мітингу активісти самооборони донецького Майдану, серед яких був і Дмитро Чернявський, мали забезпечити прикриття для відходу мирних демонстрантів. У цей час натовп проросійськи налаштованих молодиків оточив їх. Під час сутички Дмитро Чернявський отримав ножове поранення у живіт, яке виявилося смертельним. Дмитрові Чернявському було 22 роки.

Дмитро Чернявський/ Фото: maidanmuseum.org

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev